Зміст

Вступ

1. АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНИЙ

1.1 Креслення розпланування

1.1.1 Загальні відомості

1.1.2 Вирішення розпланування території ділянки

1.2 Озеленення території

1.2.1 Загальні положення

1.2.2 Відомості елементів озеленення

1.2.3 Архітектурно-планувальна організація території

1.3 Малі архітектурні форми

1.4 Вертикальне планування

1.4.1 Введення

1.4.2 Вертикальне планування методом проектних горизонталей

2. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРИДОВИЩА

2.1 Охорона праці

3. ЗАХОДИ З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

3.1 Заходи з охорони навколишнього середовища

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Лікарня - лікувально-профілактичний заклад, що надає населенню стаціонарну медичну допомогу, а в разі об'єднання з поліклінікою та амбулаторно-поліклінічну допомогу. Найбільш доцільною структурної формою є лікарня, об'єднана з поліклінікою. В обласних (крайових, республіканських) та центральних районних лікарнях поліклініка є обов'язковим структурним підрозділом; в міських лікарнях цей підрозділ може бути відсутнім.

Відповідно до номенклатури закладів охорони здоров'я ряд лікарень призначений для надання медичної допомоги переважно сільському населенню - обласні (крайові, республіканські), центральні районні та районні, а також дільничні. Надання стаціонарної допомоги дитячому населенню здійснюється у дитячих міських, обласних (крайових, республіканських), окружних лікарнях, а також у дитячих відділеннях центральних районних лікарень; родопоміч - в пологових будинках (Пологовий будинок) і відділеннях. За профілем виділяють багатопрофільні і спеціалізовані лікарні. Стаціонари входять до складу диспансерів (див. Диспансер), а також медико-санітарних частин (Медико-санітарна частина). Лікарні ліжковий фонд яких не менше ніж на 50% використовується медичними вузами для викладання чи медичними науково-дослідними інститутами в наукових цілях, називають клінічними. Основне завдання лікарень - надання медичної допомоги в тих випадках, коли проведення лікування або складних діагностичних досліджень неможливо в амбулаторно-поліклінічних умовах; якщо одужання або поліпшення стану хворого може бути швидше досягнуто в стаціонарі, ніж при амбулаторному лікуванні; якщо перебування хворого вдома становить загрозу для оточуючих (при ряді інфекційних та венеричних захворювань, деяких видах психічних розладів і ін.)

Управління лікарнею будь-якого типу здійснює головний лікар, якого призначає і звільняє з посади вищестоящий орган охорони здоров'я або може обирати збори колективу. Головний лікар має заступників з медичної частини, з поліклінічної роботи (за наявності поліклініки в складі лікарні), з експертизи працездатності, з економіки. В ЦРЛ є також посаду заступника з організаційно-методичної роботи, з надання допомоги дітям і родопомочі. У великих багатопрофільних лікарнях можуть вводитися посади заступника головного лікаря з окремих напрямів роботи. Головний лікар керує лікарнею на правах єдиноначальності, разом зі своїми заступниками він несе відповідальність за організацію, рівень і якість лікувально-діагностичного процесу в закладі відповідно до сучасних вимог науки і практики, відповідає за стан матеріально-технічної бази та дотримання санітарно-протиепідемічних вимог, забезпечує підвищення кваліфікації всього персоналу лікарні, використовуючи для цього інститути удосконалення лікарів, факультети підвищення кваліфікації та внутрішньо лікарняну систему занять, лікарських та сестринських конференцій.

У цілому на зміст і розвиток стаціонарних установ як В Україні, так і в більшості розвитих країн витрачається від 60% до 80% і більш всіх асигнувань, що виділяються системі охорони здоров'я з різних джерел її фінансування. Лікарняна допомога і сьогодні залишається найбільш капіталомістким сектором системи охорони здоров'я.

Усе це і безліч інших факторів підкреслюють особливу значимість стаціонарної допомоги в системі охорони здоров'я як у нас у країні, так і за рубежем.

Історія виникнення і розвитку лікарень тісно зв'язана з загальною історією розвитку медицини й охорони здоров'я. Разом з тим, хотілося б відзначити лише деякі історичні особливості, «штрихи» у розвитку лікарняної справи в Україні як у XVIII-XIX ст., так і в XX в.

У XX столітті лікарняна справа в Україні одержала широкий розвиток. У 1989 р. на території колишнього Радянського Союзу функціонувало 23711 лікарень із загальною ліжковою потужністю 3822,3 тис. ліжок. Особливо швидкими темпами за період з 193Про по 1990 р. стаціонарна допомога розвивалася в колишніх радянських республіках Середньої Азії, у Казахстану, Молдавії, що дозволило наблизити показник забезпеченості стаціонарною допомогою населення цих республік до середньо союзного показника. Разом з тим, до 90-м років в організації лікарняної справи в колишньому СРСР, як і в цілому в системі охорони здоров'я Союзу стали різко виявлятися негативні тенденції, що виражалися в зниженні якості медичної допомоги, у незадоволеності населення стаціонарною допомогою, у незадоволеності медичного персоналу своїм матеріальним становищем і відсутністю стимулів, насамперед, матеріальних, працювати ефективно, підвищувати свій професійний рівень і т.д. Основною причиною кризи в системі охорони здоров'я і зокрема, в організації лікарняної справи послужив рівень фінансування, що знижується, державної системи охорони здоров'я, що з'явилося проявом загальної соціально-економічної кризи в країні.

В зв'зку з важливим значенням лікарні в місті, виникає потреба її подальшого розвитку.

1. Архітектурно-планувальний

1.1 Креслення розпланування

1.1.1 Загальні відомості

Креслення розпланування передбачає, перш за все, розміщення будівлі на території.

На кресленні розпланування наносять та вказують:

а) будівельну геодезичну сітку або базис розпланування, який її замінює, а для житлово-цивільних об'єктів, крім того, міську геодезичну сітку (що має рівень "ДСК"), яка повинна перекривати весь план;

б) "червону" лінію, яка відокремлює територію магістралі, вулиці, проїзду та площі від території, що призначена під забудову;

в) огорожі з воротами та хвіртками або умовну межу території. Якщо огорожа збігається з "червоною" лінією чи з умовною межею території, тоді наносять тільки огорожу з відповідним поясненням на кресленні;

г) свердловини та шурфи інженерно-геологічних вишукувань, що не вказані на інженерно-топографічному плані;

д) будівлі та споруди, в тому числі комунікаційні (естакади, тунелі);

е) майданчики виробничі та складські;

ж) автомобільні шляхи та майданчики з шляховим покриттям;

и) залізничні колії;

к) елементи благоустрою (тротуари, майданчики спортивні та для відпочинку), зображені контуром;

л) елементи та споруди планувального рельєфу (укоси, підпірні стінки, пандуси);

м) водовідвідні споруди;

н) покажчик напрямку на північ стрілкою з літерою "П" біля вістря (у лівому верхньому куті аркуша).

Креслення розпланування виконують з координатною чи розмірною прив'язкою. Будівельну геодезичну сітку наносять на все креслення розпланування у вигляді квадратів зі сторонами 10 см. Початок координат приймають у нижньому лівому куті аркуша. Осі будівельної геодезичної сітки позначають арабськими цифрами, що відповідають числу сотень метрів від початку координат, та великими літерами українського алфавіту.

Базисом розпланування може бути будь-яка пряма лінія, що проходить через дві закріплені на місцевості точки, які позначають великими літерами українського алфавіту. У середині контуру будівлі (споруди) вказують:

а) номер будівлі, споруди у нижньому правому куті;

б) абсолютну відмітку, що відповідає умовній нульовій відмітці, прийнятій у будівельних робочих кресленнях будівлі, споруди, яку розміщують на полиці лінії-винесення та позначають знаком (для житлово-цивільних об'єктів за необхідності).

На контурі будівлі, споруди вказують:

а) координати точок перетину координаційних осей будівлі, споруди у двох її протилежних кутах, а при складній конфігурації будівлі, споруди чи розташуванні її не паралельно осям буді­вельної геодезичної сітки - в усіх кутах. Для центричних споруд, координати центра та однієї характерної точки, а також діаметр, для лінійних споруд - координату осі або координати початку та кінця окремих ділянок;

б)розмірну прив'язку координаційних осей будівлі, споруди до базису розпланування та розміри будівлі, споруди між осями за відсутності будівельної геодезичної сітки;

в)познаку координаційних осей будівлі, споруди у координованих точках.

Навколо контуру будівлі, споруди показують вимощення та в'їзні пандуси, зовнішні сходи та майданчики біля входів. На кресленні розпланування, що стосується автомобільних шляхів, наносять та вказують:

а) переїзди через залізничні колії;

б) транспортні розв'язки;

в) координати або прив'язки осей автомобільних шляхів та, за необхідності, їх номери;

г) ширину автомобільних шляхів;

д) радіуси кривих по краю проїжджої частини автомобільних шляхів у місцях їх взаємного перетину та примикання;

е) укоси насипів та виїмок (за необхідності).