28. Економічне зростання, його джерела, фактори та типи. Моделі економічного зростання. Сутність та взаємозв’язок економічного зростання та економічного розвитку.

Економічне зростання – приріст реального обсягу вир-ва у формах ВВП, НД за рахунок більшого та якіснішого використання ресурсів та вдосконал. технологій. Методи оцінки економ. зростання: 1) Темп економ. зростання, де ВВП₁ – поточний період, ВВП₀ – базового періоду. Тзр. =

2) Темп економічного приросту: Тпр. =

Типи економ. росту:

1) Екстенсивне зростання, яке відбувається на попередній технологічній основі за рахунок збільшення використ. ресурсів.

2) Інтенсивне зростання, шляхом більш продуктивного використання ресурсів на основі наук. техн. прогресу та кращих форм організації вир-ва.

3) Змішаний тип зростання – зростання за рахунок поєднання факторів.

Фактори економічного росту:

1. Фактори попиту, які забезпечують зростання сукупних видатків (АЕ), що сприяє збільшенню обсягів вир-ва і доходу.

2. Фактори пропозиції – к-сть та якість природних, трудових, капітал. ресурсів та технологій.

3. Фактори розподілу, які сприяють розподілу ресурсів та суттєво вплив. на фактори пропоз., попиту і розподілу ВВП.

Економ. розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого, який характ-ся поширенням товарів вир-ва, нових товарів та послуг з використанням нових технологій.

Економ. зростання є окремим випадком розвитку; необхідною, але недостатньою його умовою. Поняття розвитку – більш широке і змістовне, бо харак-ся здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів, в тому числі економ. зростання.

Економ. розв. оцінюють за допомогою показнику, який розрах. як сер. арифметичне:

1-довголіття / трив. життя

2-досягнутий рівень освіти (рівень грамотн. серед дорослого населення та к-ть учнів поч., сер., вищ. навч. закладів)

3-рівень життя (ВВП на душу насел. з урах. купівельної спроможності)

29. Зайнятість населення та безробіття, їх причини, форми, методи оцінки. Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон а. Оукена. Державне регулювання зайнятості.

Безробіття – соціально – економічне явище, яке характеризується надлишком робочої сили у виробництві.

Безробітний відповідно до законодавства – громадянин, працездатного рівня, який по незалежним від нього причинам (трудового доходу) у зв’язку з відсутністю необхідної роботи, який зареєстрований в державній службі зайнятості, дійсно шукає роботу і згоден до неї приступити.

Структура населення згідно стандартів міжнародної організації праці.

Основні форми безробіття:

1. Фрикційне – добровільна заміна місця роботи з метою пошуку більш високої заробітної плати, кращих умов роботи. Сезонне безробіття – сільське господарство та курортні роботи.

2. Структурне – яке виникає внаслідок структурних змін у споживчому попиті та технологіях; передбачає «відмирання» старих професій та появу нових.

3. Циклічне безробіття, яке виникає внаслідок періодичних спадів економічної активності і є наслідком економічної кризи.

Фрикційне і структурне безробіття існують навіть в нормально - функціонуючій економіці і складають природний рівень безробіття – тобто безробіття за повної зайнятості, за відсутності циклічного виробництва, коли рівень безробіття складає 5-6%.

Соціально економічні наслідки:

- втрати ВВП;

Закон Оуена. Якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1% то втрати ВВП складають 2,5%.

Формула

(ВВП(фактичне) – ВВП (потенційне)/ ВВП потенційне) * 100% = В (U фактичне –

О природне), якщо В – коефіцієнт чуттєвості, від 2 до 3%.

- посилення соціальних конфліктів у суспільстві;

- погіршення криміногенної ситуації в країні, зростання злочинності;

- індивідуальні витрати – зменшення доходів населення, втрата кваліфікації, психологічні проблеми (стреси, погіршення здоров’я).

Державна політика зайнятості – комплекс економічних, адміністративних, законодавчих та організаційних заходів спрямованих на захист робітників від фінансових втрат, втрат викликаних безробіттям.

Види політики зайнятості:

1. Активна політика спрямовання на зменшення безробіття, яка здійснюється за рахунок наступних методів:

- організація нових робочих місць шляхом створення системи суспільних робіт;

- фінансова допомога для створення нових робочих місць;

- активний пошук та відбір робочих місць;

- профілактика вивільнення робітників за умов збереження робочих місць з метою навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

2. Пасивна політика, яка передбачає виплати безробітним субсидій і надання послуг шляхом підбору робочих місць за допомогою Служби зайнятості.