84. Сім’яник і cім’яниковий мішок свійських тварин: будова, топографія, кровозабезпечення

Сім'яниковий мішок — Saccus testicularis — являє собою випин черевної стінки, в якому розміщені сім'яники й придатки сім'яників. Форма сім'яникового мішка, ступінь його звисання та розміщення під черевною стінкою значно різняться у тварин. В одних тварин він зміщений більш назад і наближається до анального отвору (кнур), у інших, навпаки, більше зміщується краніально і звисає у вигляді відтягнутого мішка (жуйні).  Сім'яниковий мішок складається з мошонки, загальної піхвової оболонки та зовнішнього підвішувача сім'яника.

Мошонка — scrotum — складається зі шкіри і мязовоеластичної (м'язистої)оболонки. Шкіра мошонки — cutis scroti— вкрита рідким волоссям, зморшкувата, з потовими та сальними залозами. По середній лінії виділяється шов. Шкіра щільно з'єднується з м'язистою оболонкою — tunica dartos, яка бере участь в утворенні серединної перегородки — septum scroti . Перегородка поділяє порожнину мошонки — cavum scroti — на дві камери.

Загальна піхвова оболонка — tunica vaginalis communis — складається з двох пластинок, які міцно з'єднані між собою. Зовнішня пластинка — фасціальна (продовження поперечної черевної фасції), внутрішня — серозна (продовження пристінкової пластинки очеревини). Разом пластинки формують піхвовий мішок, у якому міститься піхвова порожнина — cavum vaginale. Між загальною піхвовою оболонкою і мошонкою знаходиться слабко виражена зв'язка мошонки — lig. scroti. Пахвинна зв'язка — lig. inguinale — з'єднує загальну піхвову оболонку з хвостом придатка сім'яника. Ця зв'язка міцна, її перерізують при кастрації відкритим способом.

Зовнішній підвішувач сім'яника — m. cremaster externus — є продовженням внутрішнього черевного косого м'яза живота і розміщений на латеральній поверхні загальної піхвової оболонки. Зовні м'яз вкритий фасцією під-вішувача сім'яника — fascia cremasterica, яка є залишком фасції зовнішнього косого м'яза живота.

Сім’яник (testis, didymis, orchis, тестикул, яєчко) – парна складна

трубчаста залоза, яка знаходиться у мішку сім’яника, зовнішнім шаром

якого є калитка. Головною відмінністю сім’яників від інших залоз є те, що їх

секрет містить клітинні елементи (спермії), а не рідину. Тканина сім’яника

більше забезпечується кров’ю, ніж серце, нирки, селезінка, в ній у 7 разів

більше судин, ніж у головному мозку, і в 9 разів більше, ніж у кишечнику.

Сім’яники статевозрілих тварин виконують дві функції:

1. Генеративну (утворення чоловічих статевих клітин – сперміїв);

2. Секреторну (вироблення чоловічих статевих гормонів – тестостерону,неактивних сполук андрогенного ряду – андростерону,

дегідроандростерону, адреностерону, невеликих кількостей естрогенів

та інгібіну фолікулостатину).

Розносячись з током крові по організму, статеві гормони обумовлюють

прояв вторинних статевих ознак – міцних рогів, масивної шиї, грубішого

голосу, агресивної поведінки тощо. Видалення ж сім’яників (кастрація)

робить самців неплідними і призупиняє розвиток їх вторинних статевих

ознак на тій стадії, у якій вони були до кастрації.

На сім’янику розрізняють:

1. Два кінці – головчастий і хвостовий;

2. Два краї – придатковий і вільний;

3. Дві поверхні – латеральну і медіальну.

На головчастому кінці сім’яника виділяється голівка придатка сім’яника, куди входять судини та нерви, які беруть участь в формуванні

сім’яного канатика. На протилежному хвостатовому кінці є сильнее потовщення – хвіст придатка, з якого виходить сім’япровід. До придаткового

краю сім’яника прикріплюється брижа і прилягає тіло придатка, що

з’єднується медіальною поверхнею з сім’яником.

Ззовні сім’яник вкритий серозною оболонкою , що щільно зрослася з білковою оболонкою (tunica albuginea testis), яка на головчастому кінці занурюється в товщу сім’яника і утворює середостіння або гайморове тіло.

Від нього відходять сполучнотканинні перегородки – трабекули, які,

скеровуючись до білкової оболонки, ділять паренхіму сім’яника на велику

кількість пірамідальних дольок. У кожній такій дольці є 1–5 звивистих

(покручених) канальців довжиною 30–50 см і діаметром 0,15–0,2 мм, у яких

безперервно і хвилеподібно, починаючи від статевого дозрівання,

відбувається сперміогенез. У сполучній тканині навколо цих канальців є

групи секреторних клітин Лейдіга, що виробляють стероїдні сполуки. У

ділянці середостіння звивисті канальці переходять у прямі, а далі

об’єднуються у сітку сім’яника (rete testis). З неї виходить 10–30 сильно

покручених сперміовиносних канальців (ductus efferens), які на верхньому

полюсі сім’яника переходять крізь білкову оболонку у голівку придатка

сім’яника

У жеребця довжина сім’яників 10–12 см, товщина 5–6 см, маса 200 г.

Розташування сім’яників горизонтальне (поздовжне) до тіла, форма –

яйцеподібна.

У бугая сім’яники яйцеподібної форми, дещо сплюснуті з боків,

довжина їх 12–14 см, товщина 6–7 см, маса 300 г. Розташовані в калитці

перпендикулярно поздовжній осі (вертикально), форма – видовженого

еліпсоїда. Загальна довжина сім’яних каналиків у бугая біля 5 км.

У кнура довжина сім’яників 10–12 см, товщина 5–6 см, маса 200–300

г. У калитці сім’яники знаходяться в похилому положенні, форма – овально-

бобоподібна.

У пса сім’яники розташовані біля отвору заднього проходу, невеликих

розмірів (залежно від породи). Розташовані в калитці похило, форма –

овальна (округло-еліпсоїдна).