
- •76. Бронхіальне і альвеолярне дерево. Первинна альвеолярна часточка та альвеола
- •77. Класифікація, будова, топографія та кровозабезпечення нирок коня, корови та свині
- •78. Будова, функція та кровозабезпечення сечоводу, сечового міхура, сечовивідного та статевого каналів самців і самок
- •79. Будова, функції, топографія та кровозабезпечення органів розмноження бугая, кнура, жеребця, пса
- •80. Будова, функції, топографія та кровозабезпеченя органів розмноження корови, кобили, свині, суки
- •81. Придаткові статеві залози самців: будова, кровозабезпечення та їх особливості у коня, бугая, кнура, пса
- •82. Статевий член самців свійських тварин: будова, топографія, кровозабезпечення.
- •83. Матки різних видів самок свійських тварин: будова, топографія, кровозабезпечення
- •84. Сім’яник і cім’яниковий мішок свійських тварин: будова, топографія, кровозабезпечення
- •85. Топографія органів підребер’я коня, корови, свині’
- •86. Топографія органів ділянки мечоподібного хряща коня, корови і свині
- •87. Топографія органів лобкової, клубових і пахвинних ділянок коня, корови і свині
- •88. Топографія органів пупкової ділянки коня, корови і свині
- •89. Будова кровоносних судин.
- •90. Кола кровообігу
81. Придаткові статеві залози самців: будова, кровозабезпечення та їх особливості у коня, бугая, кнура, пса
Додаткові статеві залози виділяють секрет у тазову частину сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне призначення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова та цибулино-сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.
Міхурцева залоза — gl. vesicularis — парна, розвинута в різних тварин неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура. Вивідна протока залози зливається із сім'явиносною протокою, утворюючи сім'явипорскувальну протоку. Секрет залози клейкий і виділяється в останню чергу.
Передміхурова залоза — prostata — непарна, обмежує початкову частину сечостатевого каналу. Вона буває застінна і пристінна. Застінна частина розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині сечостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками латерально від сім'яного горбка. Пристінна, або розсіяна, частина залози — pars disseminata prostatae — розміщена між слизовою й м'язовою оболонками сечостатевого каналу. її численні протоки відкриваються в дорсальну стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку передміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім'яників, тобто сильніше вона розвинута у тварин з великими сім'яниками. Рідкий секрет залози виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу массу.
Цибулино-сечівникова залоза — gl. bulbourethralis — парна, розміщена в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза прикрита цибулино-печеристим м'язом . Протока залози відкривається в дорсальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал перед проходженням сперматозоонів.
У ВРХ:
Міхурцеві залози великі, компактні, з горбкуватою поверхнею. Застінна частина передміхурової залози має довгу середню частину (3—5 см). Пристінна частина залози концентрується в основному в дорсальній стінці сечостатевого каналу.
У коня:
Міхурцеві залози грушоподібної форми, мають порожнину. Застінна частина передміхурової залози масивна, складається з правої й лівої часток, з'єднаних перешийком. Цибу-лино-сечівникові залози розвинені.
У кнура:
Міхурцеві й цибулино-сечівникові залози дуже великі, передміхурова залоза незначна.
У пса:
Міхурцевих та цибулино-сечівникових залоз немає. Застін-на частина передміхурової залози велика, щільна, жовтуватого кольору. Пристінної частини залози немає.
Судини: через сечостатеву, внутрішню соромітну та промежинну артерії;
82. Статевий член самців свійських тварин: будова, топографія, кровозабезпечення.
Статевий член — penis — складається з печеристого тіла — corpus сауег-nosum penis — та сечостатевого каналу. Парні печеристі тіла члена розміщені дорсально від сечостатевого каналу і розділені поздовжньою фіброзною перегородкою.
Печеристе тіло складається з білкової оболонки і печеристих порожнин. Білкова оболонка —tunica albuginea — щільна, фіброзна, утворює перетинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Перетинки містять непосмуговані м'язові волокна.
Каверни — це видозмінені судини, які всередині вкриті ендотелієм. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров'ю. На статевому члені розрізняють голівку , тіло , корінь і дві ніжки. Парні печеристі тіла члена беруть початок від сідничних горбів і утворюють ніжки члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре розвинутим сіднично-печеристим м'язом (стискаючи ніжку, м'яз обмежує відтік крові під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена — radix penis, який переходить у тіло — corpus penis, що закінчується голівкою — glans penis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечостатеву борозну — sulcus urethralis. На голівці статевого члена розрізняють вінець голівки — corona glandis, шийку — collum glandis — і перегородку — septum glandis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans penis — у тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний утвір (кінь, пес, примати), і чохол — galea penis, коли потовщення на верхівці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд, кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2—4 лопаті (єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті). У деяких тварин верхівка статевого члена зігнута назад, проте під час ерекції вона випрямляється і спрямовується вперед (верблюд, слон, носоріг). У передній частині статевого члена, на межі печеристих тіл сечостатевого каналу, розвивається особлива борозенчаста кістка — os penis (у моржа — великих розмірів). Ця кістка є у сумчастих, хижаків, багатьох гризунів, кажанів, мавп (у людини інколи спостерігається сполучнотканинний чи хрящовий тяж).
У бугая статевий член циліндричної форми із загостренням на кінці.
На кінчику статевого члена розрізняють шийку голівки, відросток 30
сечостатевого каналу і слабовиражену голівку. На шийці голівки помітний
шов (зв’язка), закручений у лівий бік. Довжина статевого члена бугая 100–
150 см. Кінцева частина статевого члена міститься в препуційному мішку,
який знаходиться попереду калитки, ближче до пупка.
У жеребця статевий член сильно розвинений в товщину, голівка в
стані ерекції являє собою грибоподібне утворенням (діаметром 12–15 см) за
рахунок добре розвиненого печеристого тіла голівки венозного походження.
На нижній поверхні голівки є ямка з відростком сечостатевого каналу
(довжиною 1,5 см). Довжина статевого члена 50–80 см, S-подібного згину
немає. Препуційний мішок подвійний, складається із зовнішнього і
внутрішнього препуцію (листків).
У кнура статевий член у кінцевій частці спіралеподібно закручений.
Зв’язки, що втягують статевий член у препуцій, починаються від крижової
кістки і біля задньої частини S-подібного згину переходять на статевий член.
Довжина статевого члена під час ерекції 80 см. У верхній стінці передньої
частини препуція є сліпий мішок – дивертикул препуцію
У пса в передній частині статевого члена є кістка завдовжки 8–10 см,
вкрита кавернозним тілом голівки. Статевий член закінчується довгою
голівкою циліндричної форми із загостреним кінцем. Задня частина голівки
у формі цибулини. Препуцій має два листки, на яких поблизу основи голівки
розташовані лімфатичні фолікули
Cудини: кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами.