Застінні залози

Печінка — hépar — надзвичайно великий своєрідний паренхіматозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м’ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у собаки — 300 мл жовчі. Крім участі в процесі травлення печінка виконує цілу низку життєво необхідний функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров’ю з кишок; 2) є депо тваринного крохмалю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини; 4) виконує кровотворну функцію у плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегуляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо крові (до 20 %) тощо. Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і бічними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки). Отже, печінка є частковим органом. Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкрита нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсулою печінки. Від капсули, особливо в ділянці воріт, сполучна тканина проникає з судинами в товщу печінки і тут формує її сполучнотканинний кар-кас, заповнений паренхімою. Паренхіма складається з печінкових клітин, що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клітини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні і однією своєю поверхнею дотикаються до синусоїдних капілярів, другою прилягають до сусідніх парехніматозних клітин, а третьою утворюють жовчні щілини між стінками клітин.

Жовчний міхур — vésica féllea (див. рис. 5.23, 11) — являє собою грушоподібної форми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3–5 разів внаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч, що надходить у кишки, має різний склад залежно від того, звідки вона надійшла (загальна печінкова протока чи жовчний міхур). Жовчний міхур може бути розділений внутрішньою перетинкою (лев) або його зовсім може не бути (кінь, верблюд, олень, слон, пацюк). Стінка жовчного міхура складається із слизової, м’язової й серозної оболонок.

Підшлункова залоза — páncreas (рис. 5.24) — великий пухкий паренхіматозний орган, що складається з окремих часточок, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Залоза з подвійною секрецією: зовнішньою і внутрішньою. Одна частина клітин виділяє секрет — панкреатичний сік, має часточки і протоки. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (острівці Лангерганса). Вони не мають проток і виділяють у кров гормони (інкрет). Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванадцятипалої кишки і за будовою належить до трубчасто-альвеолярних залоз. У залозі немає спеціальної капсули.

19.

Товста кишка — intestínum crássum — має цілу низку відмінностей від тонкої кишки (див. кольорову вклейку, рис. ІХ): 1) більший діаметр; 2) наявність на межі з тонкою кишкою особливого сліпого виросту — сліпої кишки; 3) значну складчастість кишок; 4) відсутність ворсинок. Товста кишка поділяється на три — сліпу, ободову й пряму кишки. Всі три кишки, як правило, чітко відмежовані одна від одної, різко відрізняються за формою й положенням. У цих кишках закінчується всмоктування поживних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси. Сліпа кишка

У великої рогатої худоби (див. рис. ІХ, А, 10) сліпа кишка циліндричної форми, 30–70 см завдовжки. Верхівка спрямована в тазову порожнину, а вся кишка міститься в правій клубовій ділянці черевної порожнини, зверху від лабіринту ободової кишки. Передній кінець сліпої кишки знаходиться на рівні 3-го поперекового хребця.

У коня (див. рис. ІХ, Б, 10) сліпа кишка значних розмірів, має форму великої коми. На ній розрізняють: основу — básis céci, що має вигляд шлункоподібного розширення з більшою й меншою кривинами — curvatúra céci májor et mínor, тіло — córpus céci — і верхівку — ápex céci.

У свині (див. рис. ІХ, В, 10) сліпа кишка відносно коротка, але широка. На поверхні сліпої кишки видно три ряди теній і три ряди випинів. Сліпа кишка розміщена каудально в поперековій ділянці, а її верхівка спрямована вентрокаудально і трохи вправо від серединної лінії.

У собаки (див. рис. ІХ, Г, 10) сліпа кишка підвішена на короткій брижі між 2–4-м поперековими хребцями, утворює два-три випини. Ободова кишка

У собаки (рис. 5.25, Г) ободова кишка має найпростішу форму, що нагадує підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується краніально як права, або висхідна, частина ободової кишки — cólon ascéndens — до правої нирки, де повертає вліво, роблячи правий згин — flexúra cóli déxtra, — і переходить у коротку поперечну частину ободової кишки — cólon transvérsum.

У великої рогатої худоби (див. кольорову вклейку, рис. ІХ) ободова кишка скручена в спіраль в одній площині (диск) і розміщена в правій клубовій ділянці черевної порожнини, справа від рубця. В ободовій кишці розрізняють початкову, або проксимальну, петлю — ánsa proximális cóli; спіраль-ну петлю — ánsa spirális cóli — і кінцеву, або дистальну, петлю — ánsa distális cóli.

У коня (див. рис. 5.25, Б) ободова кишка сильно розвинута і поділяється на товсту й тонку ободові кишки. Товста відповідає висхідній, а тонка — низхідній ободовій кишці собаки. Товста ободова кишка має значні розміри і за формою нагадує подвійний обід або підкову. Займає всю нижню половину черевної порожнини. Вона починається від малої кривини сліпої кишки і спрямовується краніально до діафрагми як права вентральна ободова кишка — cólon ventrále déxtrum. Потім повертає вліво як груднинний згин — flexúra sternális — і спрямовується каудально як ліва вентральна ободова кишка 9 — cólon ventrále sinístrum.