Стравохід

У великої рогатої худоби стравохід відносно широкий, однак стінки його тонкі. Перед входженням у рубець він розширюється. Обидва шари м’язової оболонки добре розвинуті і взаємно переплітаються.

У коня стравохід вузький, має товсті стінки, які особливо потовщуються перед входом у шлунок. Стравохід на рівні 13-го ребра проходить крізь отвір діафрагми в черевну порожнину і входить у шлунок, не розширюючись.

У свині стравохід широкий, у початковій і кінцевій частинах дещо розширений. В місці переходу в шлунок він лійкоподібно розширюється.

У собаки стравохід починається від глотки добре вираженим стравохідним присінком з дрібними поздовжніми складками. На своєму протязі він формує два звуження і два розширення. Залози стравоходу — gll. оesophágeae — добре виражені на всьому протязі.

Шлунок

У коня шлунок однокамерний, стравохідно-кишкового типу, відносно невеликої місткості (6–15 л). На лівій частині шлунка виділяється сліпий мішок 9 — sácus cécus. Слизова оболонка сліпого мішка вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Внаслідок доброї виразності сліпого мішка, що виступає дорсально, стравохід 1 входить у шлунок косо. Менша кривина 4 коротка і утворює кутову вирізку — incisúra anguláris. В ділянці пілоричного отвору виділяється борозна — súlcus pylorícus — з м’язовим кільцем і стискачем 11. Слизова оболонка стравохідного типу відділяється від залозистої частини складчастим краєм 10 — márgo plicátus, вздовж якого розміщена незначна ділянка кардіальних залоз. Ділянка власних залоз шлунка на слизовій оболонці чітко виділяється темним забарвленням і наявністю ямок. Ділянка пілоричних залоз виділяється жовтуватим кольором. Косий шар м’язових волокон розділяється на зовнішні й внутрішні косі пучки. Внутрішні косі пучки утворюють передню й задню ніжки, які обмежують вхід у шлунок, утворюючи петлю кардії. Петля, а також вузький з товстим м’язовим шаром стравохід, кінець якого не розширюється, утворюють пристосування, що виконує функцію стискача. Чим сильніше наповнюється шлунок, тим більше стягується петля і зворотне надходження вмісту в стравохід у нормі неможливе. Більший сальник із шлунка переходить на початок дванадцятипалої, ободову кишки та підшлункову залозу. Шлунок повністю розміщується в лівому підребер’ї і лише пілорична частина його заходить у праве підребер’я. Основна частина шлунка лежить дорсально на ободовій кишці. Сліпий мішок підходить до лівої ніжки діафрагми на рівні 14–15-го ребра.

У свині (див. рис. 5.19, В) шлунок однокамерний, стравохідно-кишкового типу, великий. Незначних розмірів слизова оболонка в ділянці кардії вистелена багатошаровим плоским епітелієм. На зовнішній поверхні шлунка, поблизу кардії, виділяється дивертикул 8 — divertículum ventrículi — з верхівкою, спрямованою каудально і вправо. Ділянка кардіальних залоз велика, займає ділянку дивертикулу і лівої частини шлунка. Ділянка власних залоз шлунка заходить у пілоричну частину, пілоричні залози займають невелику ділянку. Коловий шар м’язової оболонки розміщений в пілоричній і донній частинах шлунка. В пілоричній частині він формує стискач у порожнину пілоруса, з боку більшої кривини входить півмісяцевої форми валик, а з боку меншої кривини — потовщення (подушка) — tórus pylóri. Більший сальник вкриває з вентральної поверхні всі кишки. Менший са-льник з’єднує шлунок з печінкою. Шлунок лежить упоперек переднього відділу черевної порожнини, більше зміщений у ліве підребер’я, хоча пілорична частина заходить у праве підребер’я. Коли шлунок заповнений кормом,більша кривина дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща груднини.

У собаки (див. рис. 5.19, Г) шлунок відносно об’ємний і належить до шлунків кишкового типу. Ділянка кардіальних залоз проходить вузькою стрічкою біля кардії. Ділянка власних залоз дна шлунка займає велику площу, розділяючись на світлу й темну частини; ділянка пілоричних залоз займає раву половину шлунка. Поздовжній шар м’язів, крім більшої й меншої кривин, займає всю пілоричну частину шлунка. Коловий шар м’язів поширюється майже по всьому шлунку; в ділянці дна шлунка він знаходиться між двома пучками косого шару, а в ділянці пілоруса формує стискач. Шлунок лежить у лівому підребер’ї в площині між 9–12-м ребрами; в праве підребер’я заходить лише пілорична частина шлунка. Коли шлунок заповнений кормом, він дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного відростка груднини.

18.

Тонка кишка — intestínum ténue — являє собою звужений відділ кишкової трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктуються в кров і лімфу поживні речовини. Слизова оболонка тонких кишок утворює численні колові або злегка спіралеподібні складки, які особливо розвинуті у травоїдних тварин. Вона ніжна, бархатиста, має ворсинки — vílli intestináles, які, скорочуючись, виконують ритмічні рухи (див. кольорову вклейку, рис. VIII). Їх кількість і форма по довжині тонких кишок неоднакові (в кінцевих відділах їх менше). Ворсинки містять судини 4, 5, 8, нерви 6 і м’язові волокна. У слизовій оболонці тонких кишок міститься значна кількість травних залоз. Розрізняють кишкові (крипти), або ліберкюнові — gll. intestináles, — і дванадцятипалі, або бруннерові — gll. duodenáles, залози. Кишкові залози — це прості трубчасті залози, які розміщені між ворсинками.

Дванадцятипала кишка — intestínum duodénum — початковий відділ тонкої кишки, зв’язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Вона відносно коротка і у тварин не відповідає назві (раніше вважали, що її довжина у людини дорівнює ширині дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки (собака). Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку.

Порожня кишка — intestínum jejúnum — називається так тому, що при розтині трупа в ній майже не помітно вмісту. Вона дещо ширша за клубову кишку і виділяється більш світло-рожевим кольором.

Клубова кишка — intestínum íleum 9 — кінцева частина тонкої кишки, з’єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою.