22

Лекція 1 Тема: Вишивка як традиційна техніка оздоблення швейних виробів

Зміст

1. Вишивка як вид декоративно-ужиткового мистецтва.

2. Характеристика традиційних матеріалів для виготовлення вишитих виробів.

3. Класифікація традиційних технік та мотивів вишивання.

4. Історія розвитку вишивання.

1. Вишивка як вид декоративно-ужиткового мистецтва

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості.

У розробці класифікації (ділення за певними спільними ознаками) і типології (ділення на групи, що відбивають суттєві відмінності) вишивки дослідники йшли за виразними основними ознаками: матеріал і техніка, орнамент, композиція, колорит, функціонально-практичне призначення.

2. Характеристика традиційних матеріалів для виготовлення вишитих виробів

Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначенням виши­вальні матеріали поділяються на два типи: 1) основа, на якій вишивають,— вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше — тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, сураж, муслін, плис, шовк, шкіра та ін.; 2) матеріал, котрим вишивають: нитки ручно-прядені лляні, конопляні, вовняні; нитки фабричного виготовлення — запал, біль, кумач, волічка, гарус, зсукані вовняні нитки «коцик», шнури, шовк; металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки — лелітки, ґудзики, сап'янові стрічки тощо. Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Так, на зміну ручнопряденим приходили нитки фабричного виготовлення.

По­лотняний одяг переважно вишивали лляними, вовняними, ручнопряденими нитками, бавовняними фабричного виготовлення; вовняний — свити, кептарі, сердаки, гуглі, крім названих ниток, вишивали ще й шнурами, вовняними нитками фабричного виготовлення — волічкою; перемітки — заполоччю, шовковими, срібними, золотими нит­ками; кожухи — вовною, сап'яновими стрічками, шовком тощо. З середини XIX ст. дедалі частіше для вишивання використовували гарус, заполоч, а з початку XX ст. — нитки «ДМС», муліне, бісер, шовк тощо.

Творча винахідливість, сила художньої фантазії виявлена у різноманітних способах використання вибілених і невибілених ниток, рецептів фарбування лляних, конопля­них, вовняних вишивальних ниток природними і хімічними барвниками.

Часто для вишивання одного візерунку використовували і лляні вибілені нитки («білі», «білка», «білизна», «біла білка» тощо), і нитки з сіравим, охристим від­тінком, і бавовняні нитки «памуть», «заполоч», «запол», і вовняні нитки ручного прядіння й фабричного виготовлення — «волічку», «лучок», гарус, металеві золоті й срібні нитки, бісер тощо. Вишивання різними за якістю й структурою шовковими, вовняними, металевими нитками посилювало рельєфність візерунків, їх об'ємно-просторове звучання.

За матеріалом вишивки поділяються на основні типи: лляна, вовною, шовком, золо­том (сріблом). Загальнопоширене в усіх районах України поєднання матеріалів лежить в основі поділу вишивок на окремі підтипи: золото-шовкова, вовняно-памутова тощо.