14. Українська література хіх - початку хх ст.: основні тенденції розвитку.

Початок ХХ ст. в українській літературі ознаменувався приходом неоромантиків Михайла Коцюбинського-новели “Лялечка”, “Цвіт яблуні”, “Intermezzo”, “Сон”, “На острові» повість-балада “Тіні забутих предків”. та Лесі Українки. У поезії захоплення модернізмом позначилося на творчості М. Вороного, Г. Чупринки, О. Олеся, Новаторською формою зображення життя українського селянства характеризуються твори письменника А.Тесленка та С.Васильченка, В. Стефаник, Л.Мартович, М. Черемшина,О. Кобилянська-соціально-психологічна повість “Земля”. Одним із найпопулярніших українських письменників початку ХХ ст. був Володимир Винниченко. Перед ним, сином наймита-чабана, ще у ранньому дитинстві розкрилась потворність суспільної несправедливості. Розвиток української мови та літератури, як і всєї української культури, гальмувався через русифікаторську, колонізаторську політику російського самодержавства. Нових обертів ця політика набирає у другій половині ХІХ ст. Так, 1863 р. було прийнято указ міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону друкувати книжки, призначені для “народного употребленія”, українською мовою. Вершиною усіх протиукраїнських заходів самодержавства був таємний царський указ, підписаний Олександром ІІ у травні 1876 р. Емський указ.

12. Національно-культурний рух у західноукраїнських землях хіх – початку хх ст.

Національно - визвольний рух на західноукраїнських землях продовжувався і після придушення революції 1848 р. У 60 - 90-х рр. ХІХ ст.  в українському національно - визвольному русі Австро - Угорщини визначалося три суспільно- політичні течії. Москвофільство -виникла внаслідок розчарування частини українських діячів в результатах революції 1848 р., коли австрійський уряд не виконав того, що обіцяв українцям. Лідерами москвофілів були Д. Зубрицький, В. Дідицький, А. Добрянський та ін. Москвофілам належали у Львові „Галицько - руська матиця", „Народний дім", „Ставропігійський інститут", „Товариство ім. Качковського", а також періодичні видання: газета „Слово", журнали "Галичанин", „Лада", „Дом и школа", „Страхопуд" та ін. На Буковині під впливом москвофілів діяли товариство „Народна рада", „Общество русских женщин в Буковине", „Общество русских студентов Карпат".2. Народовці , як  течія, виникли на початку 60-х років ХІХ ст. Це була прогресивна течія,  діячі якої виступали за розвиток української мови, за піднесення національної свідомості українців, закликали до боротьби за національні права українського народу. Народовці проводили значну культурницьку діяльність ліберального характеру , чим сприяли піднесенню національної свідомості. Народовці видавали газети і журнали „Діло", „Буковина", „Правда", „Мета", „Нива" та ін., проводили роботу серед учнівської молоді, в гімназіях створювали учнівські громади.У 1868 р. у Львові вони заснували культурно - освітнє товариство „Просвіта", яка розгорнула велику роботу, видавала українські книжки,  підручники, газети, журнали, влаштовувала театральні вистави, вечори, лекції та ін., організовувала читальні по селам, Наприкінці ХІХ ст. працювали 19 філій „Просвіти" та 816 читалень. Взагалі „Просвіта" багато зробила для культурного розвитку і пробудження українського народу і його національної свідомості . У Північній Буковині з 1869 р. діяла „Руська бесіда" -  культурно - освітнє товариство, аналогічне львівській „Просвіті". У 1873 р.  у Львові було засноване „Літературне товариство ім. Шевченка" , яке мало сприяти розвитку української мови і літератури. З 1892 р.  на його основі було засноване  „Наукове товариство ім. Шевченка", яке діяло до 1939 р., і по суті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. виконувало функції Української Академії наук, об'єднуючи українських вчених та митців та сприяючи розвитку української науки та культури. 3.  Радикальна течія, яка виникла з середини 70-х рр. ХІХ ст. Лідерами її були І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. Радикали перебували під сильним впливом М.П. Драгоманова. Вони видавали газети і журнали „Громадський голос", „Молот", „Народ", „Товариш", „Громадський  друг", „Дзвін", „Хлібороб" пропагували соціалістичні ідеї  серед українських робітників Львова У 1890 р. у Львові за ініціативою М. Драгоманова радикали заснували першу українську політичну партію - „Русько - Українську Радикальну Партію" (РУРП), в програмі якої як кінцева  мета декларувалося встановлення соціалістичного ладу і соціалістичних виробничих відносин, 19 травня 1898 р. у Львові, під час  святкування 100 - річчя виходу „Енеїді" І.П. Котляревського, остаточно затвердилося вживання термінів „Україна", „український". Серед діячів українського національно - визвольного руху відбувається розмежування ідейно - політичних сил. У 1899 р. утворюється Українська соціал- демократична партія. Лідерами її були  С. Вітик, М. Ганкевич, В. Охримович.У 1899 р. утворюється  Українська національно - демократична партія (УНДПЇЇ лідерами були  Ю. Романчук, М. Грушевський. УНДП  закликала боротися за незалежну Україну, в якій би  об'єдналися всі українські землі, тобто проводилася ідея соборності українських земель.На західноукраїнських землях утворюються й інші партії. У 1900 р.  москвофіли створили „Руську народну партію". Українські політичні партії зосереджували зусилля переважно в двох основних напрямах.По - перше, боротьба за національну школу і вільний розвиток української мови. Головною тут стає вимога відкриття у Львові українського університету. По - друге, боротьба за реформу виборчої системи. Особливо активною вона стає з 1905 р., коли на підтримку вимоги загального виборчого права проводяться масові збори, мітинги, які продовжувалися у 1906 - 1907 рр. Напередодні першої світової війни,  щоб заручитися підтримкою українців,  австрійський уряд йде на поступки. На початку 1914 р.  він обіцяє  відкрити у Львові український університет і реформувати виборчу систему з наданням україцям однієї третини місць в парламенті. За це українські діячі заявили, що у разі війни з Росією вони підтримають Австро - Угорщину.