3Адача.

ч.2 ст. ..., порушенння правил забору вод

Білет №23

1 пит. Уявна оборона — дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Стан уявної оборони виникає у випадках, коли реального посягання немає, але в особи під впливом дій іншої особи (осіб) та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, виникає помилкове враження про вчинення (чи реальну загрозу вчинення) суспіль­но небезпечного посягання, внаслідок чого вона заподіює шкоду, вважаючи, що пере­буває у стані необхідної оборони.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Якщо ж особа в обстановці, що склалася, не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, який потрібно було застосувати, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 Кримінального Кодексу. Коли ж особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, її дії кваліфікуються як заподіяння шкоди через необережність.

Кримінальний кодекс України відносить необхідну оборону до обставин, що виключають злочинність діяння.

2пит.Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, своєю чергою, складається з розділів, а розділи - зі статей. До структури Кримінального кодексу України слід віднести і Прикінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів.

Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачено за їх скоєння. Особлива частина складається з 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за родовим об'єктом посягання. ".

Фактори, які обумовлюють єдність Загальної і Особливої частин кримінального права України:

1) основний масив норм і Загальної і Особливої частини кримінального права виражені в одному й тому самому кримінальному законі - Кримінальному кодексі України;

2) Загальна і Особлива частина мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражена воля одного й того ж законодавця - вищого органу державної влади України;

3) Загальна і Особлива частина виражають одну й ту ж саму кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю.

4) в основу як Загальної, так і Особливої частини покладені одні й ті ж

5) норми і Загальної, і Особливої частини застосовуються лише взаємопов'язано

6) структурні елементи кримінально-правової норми виражені і в Загальній, і в Особливій частині;

7) зміна змісту норм Загальної частини тягне за собою відповідні зміни в нормах Особливої частини

.

Задача.

Дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.187, незал. Від того, що зброя була непридатна для використання, тому що потерпілі не знали і не могли знати про непридатність зброї.

Білет №24

1 пит. Крайня необхідність - це такий збіг обставин, за якого виникла безпосередня небезпека для певного об'єкта, зберегти який можна, лише заподіявши шкоду іншому, менш цінному.Об'єктом захисту при крайній необхідності є: особисті блага людини, її права та майно, блага та права інших осіб, блага та цінності громадянського суспільства чи держави.

Умови, що визначають правомірність крайньої необхідності:

1) наявність небезпеки заподіяння шкоди об'єктові захисту; 2) небезпека, що виникла, має бути наявною, дійсною, тобто вона виникла, існує і ще не минула; 3) небезпека має бути невідворотною, а її усунути неможливо без заподіяння шкоди іншим цінностям, що також охороняються правом; 4) шкода має завдаватися так званим третім особам, якщо шкода завдається нападнику, то вчинене розглядається за правилами про необхідну оборону; 5) особа завдає шкоду, будучи зобов'язаною або вимушеною до цього об'єктивними обставинами; 6) заподіяна шкода має бути меншою, ніж відвернена шкода.

Джерелом небезпеки, що зумовлює стан крайньої необхідності, можуть бути: а) стихійні сили природи (б) суспільно небезпечна поведінка людини в) фізіологічний стан людини; г) порушення роботи технічних чи автоматичних систем, що спричинило аварію або катастрофу; ґ) напад тварин; д) збіг обставин, що зумовлює необхідність одночасного виконання певних обов'язків.

Небезпека має бути дійсною, тобто існувати фактично, а не уявно. Помилковість особи щодо дійсного характеру небезпеки не породжує кримінальної відповідальності, якщо людина не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення.

Небезпека вважається невідворотною, якщо її неможливо було усунути іншим, більш ощадливим способом, крім того, який був застосований у даних конкретних умовах

Перевищенням меж крайньої необхідності вважається умисне заподіяння шкоди певним благам або цінностям, якщо така шкода явно не відповідала характеру, реальної небезпеки й була значно більшою, ніж відвернута шкода.

Більш лаконічно це положення

2 пит. Відповідно до ст. 97 КК, неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК.

таких заходів належать: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

У ч. 3 ст. 97 КК закріплене положення, згідно з яким у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Задача

Ст. 272 ч.2.

Білет №25

1 пит. Згідно з ч. 1 ст. 42 КК України, не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик визнається виправданим тоді, коли мету, що була поставлена, не можна було досягти за певних обставин дією (бездіяльністю), не поєднаною із ризиком, і особа, що допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Закон про кримінальну відповідальність визнає ризик виправданим за таких умов:

- ризик здійснюється для досягнення суспільно корисної мети (рятування життя людей, попередження стихійного лиха тощо);

- поставлена мета не може бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями (як і при крайній необхідності);

- особа, що пішла на ризик, повинна вжити всіх необхідних заходів для попередження можливої шкоди інтересам, які охороняються законом.

При дотриманні всіх умов виправданого ризику особа не буде нести відповідальність у разі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам незалежно від того, досягнута чи ні суспільно корисна мета, пов'язана з ризиком.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України).

2 пит.

Стаття 98 КК визначає можливість застосування лише 5 видів покарання з 12 відомих Кримінальному кодексу: «До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк».

Згідно із ч. 2 цієї статті до неповнолітніх як додаткові види покарання можуть бути також застосовані штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю.

Штраф (ст. 99 КК) застосовується виключно відносно неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Суттєво обмежений і розмір штрафу. Він встановлений у межах до п'ятсот (для повнолітніх - від тридцяти до тисячі, а в деяких випадках і більше - ст. 53 КК) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Громадські роботи (ст. 100 ч. 1 КК), по-перше, обмежуються віком підлітків, до яких вони можуть бути застосовані,- 16-18 років, по-друге, їх загальним строком - від тридцяти до ста двадцяти годин, по-третє, тривалістю виконання протягом дня - не більше двох годин

Виправні роботи (ст, 100 ч. 2 та З КК) також можуть бути призначені неповнолітнім лише у віці 16-18 років, а їх строк вдвічі менший, ніж це передбачено відносно повнолітніх (ст. 57 КК) - від двох місяців до одного року. Суттєво обмежений і розмір відрахувань із заробітної плати, який може здійснюватись при обранні цього виду покарання неповнолітнім - від п'яти до десяти відсотків (для повнолітніх - від десяти до двадцяти відсотків).

Так само в пільговому режимі визначений для неповнолітніх і такий вид покарання, як арешт (ст. 101 КК). Його застосування обмежено шістнадцятирічним віком і строком — від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (для повнолітніх - від одного до шести місяців, ст. 60 КК).

Найсуворішим з передбачених для застосування до неповнолітніх видом покарання є позбавлення волі но певний строк (ст. 102 КК).

За загальним правилом покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини, що належать до категорії невеликої тяжкості (ст. 102 ч. 2 КК).

вища його межа не може перевищувати десяти років. Єдиним можливим винятком з цього правила є випадки, передбачені ст. 102 ч. З п. 5 КК - скоєння неповнолітнім особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини. У цьому випадку вища межа покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк піднята до п'ятнадцяти років.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини,- на строк до п'ятнадцяти років».

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може перевищувати п'ятнадцяти років.

Задача

25. підстав для крим відпов немає, це адмін правопорушення, не можна кваліф як злочин

Білет №26

1 пит. Під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації дії особи, яка виконувала ці завдання згідно з законом, не визнаються злочинними у разі вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Спеціальне завдання - особливий вид завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації, виконати яке можливо лише беручи участь у злочинній діяльності вказаних угруповань з метою входження в довіру і отримання необхідної інформації.

КК визнає такі підстави, за наявності яких особа, яка виконувала спеціальне завдання, підлягає кримінальній відповідальності: по-перше, це скоєння особою у складі організованої групи чи злочинної організації умисного, поєднаного з насильством над потерпілим особливо тяжкого злочину, за яке передбачене покарання понад 10 років або довічне позбавлення волі; по-друге, скоєння умисного, пов'язаного з завданням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків, тяжкого злочину, за яким передбачено покарання понад 10 років або довічне ув'язнення.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 66 КК виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину, у випадках, передбачених законом, є обставиною, що пом'якшує покарання.

2 пит.У кримінальному праві під об’єктом злочину загалом розуміють те, на що посягає злочин і завдає істотної шкоди (чи створює загрозу її заподіяння).

Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є три їх різновиди: 1) суб'єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб'єктам; 3) предмети, залучені у сферу цих відносин.

1. До цих благ належать такі найважливіші цінності, як життя, здоров'я, честь і гідність людини.

2. Блага, якими людина наділена як член суспільства. це можуть бути права людини на власність, житло, виборчі, трудові права тощо. Можливі також злочинні посягання на свободи людини - світогляду та віросповідання, вибору місця перебування, роду діяльності тощо.

3. Суспільні блага, тобто цінності, якими наділені суспільні або державні органи, держава в цілому.

об'єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Структурну основу об'єкта злочину утворюють суб'єкти суспільних відносин, блага, що їм належать, а також предмети, діючи на які винна особа посягає на ці блага.

Задача

Повинен відповідати за ст.128

Білет №27

1 пит.Об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину

Об’єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинний зв’язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання в різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину.

Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з точки зору їх закріплення в диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) і факультативні.

До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності.

До факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину.

Дія – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта.

Бездіяльність – це пасивна поведінка. її антисуспільне спрямування полягає в тому, що в певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього. Обов’язок діяти може випливати з приписів нормативних актів

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об’єкта, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і на наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів завдають реальної шкоди.

Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об’єкта посягання.

Причинний зв’язок – це обов’язкова ознака злочинів із матеріальним складом.

Причинний зв’язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб’єкта злочину

Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

Особливу групу ознак об’єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час, обстановка чи ситуація вчинення діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточення.

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено діяния або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов’язковою ознакою.

Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби.

Обстановка – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття «прилюдність» охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого.

2 пит.Звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави в особі уповноважених органів від державного осуду особи, яка вчинила злочин.

Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також законом України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються лише судом.

Види звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в КК:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності (ст. 47).

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ст. 49 КК).

6. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію чи акта про помилування (статті 85-87).

7. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК.

8. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова - це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

Задача

Ст.297, 185 КК

Білет №28

1 пит.Суб’єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об’єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов’язані з учиненням злочину.

Вина – це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності..

Чинне право виділяє дві форми вини – умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст. 25 КК).

Умисел може бути прямим або непрямим, а необережність проявляється у вигляді самовпевненості або недбалості.

Відповідно до ст. 24 КК, злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків.

У ст. 24 вказується на дві характерні ознаки умислу – інтелектуальну і вольову.

Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу означає наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). При прямому умислі особа:

а)усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або

бездіяльності;

б)передбачає настання суспільно небезпечних наслідків;

в)бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:

а)усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

б)передбачає його суспільно небезпечні наслідки;

в)свідомо допускає їх настання.

Відповідно до ст. 25 КК України злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

За змістом ст. 25 охоплює два види необережної вини: злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце, коли особа:

1)передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);

2)легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

При злочинній недбалості особа:

1)не передбачає можливості настання суспільно небезпеч-

них наслідків своєї дії або бездіяльності;

2)повинна була передбачити такі наслідки;

3)могла їх передбачити.

До суб"єктивної сторони злочину відносять ще мету і мотив.

Мета злочину – це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною для злочинів з прямим умислом.

Мотив злочину – це усвідомлена спонука особи, яка викликала в неї намір вчинити злочин.

2 пит. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд має, в першу чергу, керуватися загальними засадами призначення покарання, викладеними у статтях 65-67 КК та обов’язково враховувати такі положення: 1) умови життя та виховання неповнолітнього; 2) вплив дорослих; 3) рівень розвитку неповнолітнього; 4) інші особливості особи неповнолітнього.

Суди також повинні з’ясовувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного злочину те, що дорослі втягували його в антигромадську діяльність. Суди мають зважено підходити до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочин внаслідок втягнення їх у злочинну діяльність дорослими, і враховувати, що зазначена обставина, як правило, свідчить про меншу суспільну небезпечність цих неповнолітніх порівняно з тими, які вчинили такі ж злочини без впливу дорослих.

Врахування рівня розвитку неповнолітнього. Рівень розвитку неповнолітнього – це відповідність ступеня розвитку неповнолітнього його віку, досягнутому в момент вчинення злочину, його розумовим здібностям, культурним та духовним запитам. Рівень розвитку характеризується станом мисленневої, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо неповнолітнього. У необхідних випадках повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології

Дійшовши висновку про необхідність призначення неповнолітньому реального покарання, суд має це зробити у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин , виходячи з принципу його необхідності й достатності для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Вийти за межі санкції статті Особливої частини КК суд може при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків. Остаточне покарання у виді позбавлення волі в таких випадках не може перевищувати п’ятнадцяти років .

Задача

Ст. 304, він нестиме відповідальність за цією статею і ст. 185.

Білет 29