
- •1. Поняття співучасті у злочині. Види співучасників.
- •2. Судимість, її кримінально-правові наслідки.
- •3. Задача
- •1. Кримінальна відповідальність співучасників.
- •2. Строки погашення судимості
- •3. Задача
- •1. Склад злочину та його кримінально-правове значення.
- •2. Об’єкт злочину. Види об’єктів злочину.
- •3. Задача
- •1. Добровільна відмова співучасників та кримінально-правові наслідки.
- •2. Зняття судимості за кримінальним законодавством.
- •3. Задача
- •1. Кримінально-правова характеристика повторності злочинів.
- •2. Примусові заходи медичного характеру
- •3. Задача
- •2. Види примусових заходів медичного характеру
- •3. Задача
- •1. Поняття рецидиву в кримінальному законодавстві, його види.
- •2. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
- •3. Задача
- •1 Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
- •3Адача.
- •1) Види звільнення від відбування покарання
- •2) Виконання покарання у виді громадських робіт
- •1) Виправні роботи як окремий вид покарання
- •1) Арешт як вид кримінального покарання
- •2) Субєктивна сторона складу злочину і кримінально-правова характеристика
- •1) Позбавлення волі на певний строк як особливий вид кримінального покарання
- •2) Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю,наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
- •Довічне позбавлення волі як особливий вид кримінального покарання.
- •2) Звільнення ві кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
- •2) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки та у зв’язку зі зміною обстановки.
- •1)Кримінально-правова характеристика позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу та права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •2) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
1) Арешт як вид кримінального покарання
1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції 1 встановлюється на строк від
одного до шести місяців.
2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.
3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.
1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоляція засудженого поєднується з застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів виховного характеру.
Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у т. ч. і до непрацездатних (інвалідів 1-2 груп), осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Не можна застосовувати арешт до вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років. Особливості застосування арешту щодо неповнолітніх визначено у ст. 101.
2. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців. Конкретний строк арешту визначається-судом, виходячи з загальних засад призначення покарання (ст. 65).
3. Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних
установах. Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт
на гауптвахті.
4. До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81).
6. Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює склад злочину, передбаченого ст. 393.
2) Субєктивна сторона складу злочину і кримінально-правова характеристика
Суб’єктивна сторона – це ознаки, що характеризують злочин із внутрішнього боку.
До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.
Вина – це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння, а в злочинах із матеріальним складом – і до його наслідків у формі умислу чи необережності (ст. 23).
Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.
Мета злочину – уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст. 24).
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажала, та свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24).
Умисел у формальному складі злочину, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння та бажала вчинити його.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, та легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25).
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25).
Практичне значення суб’єктивної сторони злочину: вона є елементом складу злочину та входить до підстави кримінальної відповідальності; ознаки суб’єктивної сторони визначають суспільну небезпечність злочину; від визначення її ознак залежить правильна кваліфікація злочину; вона допомагає розмежувати злочини, а також відмежувати злочинні діяння від незлочинних.
Задача
Ст. 128 ККУ
Білет 32