
- •1. Поняття співучасті у злочині. Види співучасників.
- •2. Судимість, її кримінально-правові наслідки.
- •3. Задача
- •1. Кримінальна відповідальність співучасників.
- •2. Строки погашення судимості
- •3. Задача
- •1. Склад злочину та його кримінально-правове значення.
- •2. Об’єкт злочину. Види об’єктів злочину.
- •3. Задача
- •1. Добровільна відмова співучасників та кримінально-правові наслідки.
- •2. Зняття судимості за кримінальним законодавством.
- •3. Задача
- •1. Кримінально-правова характеристика повторності злочинів.
- •2. Примусові заходи медичного характеру
- •3. Задача
- •2. Види примусових заходів медичного характеру
- •3. Задача
- •1. Поняття рецидиву в кримінальному законодавстві, його види.
- •2. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
- •3. Задача
- •1 Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів
- •3Адача.
- •1) Види звільнення від відбування покарання
- •2) Виконання покарання у виді громадських робіт
- •1) Виправні роботи як окремий вид покарання
- •1) Арешт як вид кримінального покарання
- •2) Субєктивна сторона складу злочину і кримінально-правова характеристика
- •1) Позбавлення волі на певний строк як особливий вид кримінального покарання
- •2) Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю,наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
- •Довічне позбавлення волі як особливий вид кримінального покарання.
- •2) Звільнення ві кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
- •2) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки та у зв’язку зі зміною обстановки.
- •1)Кримінально-правова характеристика позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу та права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •2) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Білет № 1
1. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право: 1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права - Це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. 2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право.3) має свій предмет і метод правового регулювання.
Кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права - злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними.
2. Розділ 10 ККУ.ст 50 КК. 1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Задача: Так, оскільки злочин вважається закінченим з моменту нападу.
Білет № 2
1.Крим. відповід. — різновид юр. Відповід., обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати держ. осуду в формі крим. покарання . Передбачені КК обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спец. органами виконавчої влади держави.Ф. о. є кримінально-відповідальною з 16 років. Підставою крим. Відповід. Є вчинення особою сусп.. небезп діяння, яке містить склад злочину.
2.ст. 51 ККУ, Розділ 10. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:
1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи;
5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна; 8) арешт;
9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.
Задача: ч.3 ст. 19 ККУ. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
Білет 3
1. ст.4 і ст.5 ККУ(закон про кримвідповід набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення але не раніше його опублікування).(закон про крим.відповідальність що скасовує злочинність діяння пом’якшує крим.відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи має зворотну дію у часі тобто поширюється на осіб які вчинили певні діяння до набрання таким законом чинності).
2. ст.65 ККУ(у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.
5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Задача: ч.3ст.25 ККУ.
Білет № 4
1.Злочином є передбачене ККУ сусп. небезп винне діяння вчинене суб’єктом злочину.Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпечності, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння, суб'єкт правопорушення. Злочин тягне покарання, що має обов'язковий наслідок – судимість особи, а інші правопорушення тягнуть різні види стягнення за відсутності вказаного наслідку.За суб'єктом правопорушення кримінальні і інші правопорушення можуть бути також розмежовані. Суб'єктом злочину може бути лише фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Злочин обов'язково вчиняється з виною (умисел або необережність), а інші правопорушення можуть тягнути відповідальність і без вини.
2. ст.66 ККУ1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
Задача:ч.2 ст15 ККУ, він не буде притягнений до кримвідповід оскільки відсутній предмет злочину.
Білет №5
1. ст12 ККУ(за ступенем тяжкості: невел, сер тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі; за злочин новел тяжкості призн покар не більше 2х років; за злоч сер тяжкості передб покар у виді штрафу не більше 10 000 неоподат мін дох громадян або позбавлення волі не більше 5 р; за тяжкий злочин – штраф не більше 25 000 неопод мін дох громадян або позбавленням волі не більше 10 р; особливо тяжким преді покар у виді штрафу понад 25 000 неопод мін дох гр. або позбавленням волі понад 10 р або довічного позбавлення волі).
2пит. Ст. 67 ККУ 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28); 3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
Задача: він буде нести відповід за сукупністю злочинів (не більше 15 р). Множинність злочинів - це вчинення однією і тією ж особою або у співучасті кількома особами кількох злочинів, кожний з яких визначено в законі як окремий самостійний склад злочину. Види множинності: повторність(одного й того ж злочину повторно), сукупність(кількох злочинів, описаних у різних статтях Особливої частини ККУ), рецидив(нового злочину після засудження за раніше вчинений злочин).
Білет № 6
1. ст..13(закінченим злочином визнається діяння яке містить усі ознаки складу злочину передбаченого відповідною статтею Особчаст ККУ; незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин).
2. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації
1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.
2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
Стаття 31. Добровільна відмова співучасників
1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
Задача: ч.3 ст.36 ККУ. Стан необхідної оборони вичерпаний. Перевищення меж немає. Душенко буде нести відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
Білет №7
1. Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. Готування до злочину - перша стадія злочину й перший вид незакінченого злочину. Щоправда, закон робить виняток для злочинів невеликої тяжкості: готування до такого злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності. Згідно з частиною 1 статті 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченою відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
2. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: 1) суд призначає покарання окремо за кожен злочин; 2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю.
Задача: Він не буде звільнений від кримвідповід., адже згідно ст..48ККУ…(злочин вчинений не вперше).види звільнення: каяття; примирення винного з потерпілим; у зв’язку з передачею особи на поруки, з зміною обстановки, із закінченням строків давності).
БІЛЕТ № 8
1. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.1. Згідно зі ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні особи складу злочину. При попередній злочинній діяльності це положення потребує уточнення. Підставою кримінальної відповідальності за готування і замах є склад незакінченого злочину, ознаки якого зафіксовані у ст. ст. 14 та 15 і у відповідній статті Особливої частини КК. Кваліфікація готування і замаху відбувається за двома нормами - за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на вчинення якого зробив замах, з обов'язковим посиланням на ст. ст. 14 або 15.. Покарання за готування до злочину та замах на нього призначається за тією ж статтею КК, що і за закінчений злочин. При цьому, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Ст. 68 закріплює принцип не обов'язкового, а факультативного пом'якшення покарання за незакінчений злочин.
2.. Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків: а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один з них. Відповідно до ч. 1 ст. 71, "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком". При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років".
Задача. Ні, відповідно до Ст.. 71 ККУ
Білет № 9
1.Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).Ознаками добровільної відмови від злочину є: остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; відмова від злочину з волі самої особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.Основні характеристики добровільної відмови: особа звільняється від кримінальної відповідальності; добровільна відмова може бути діянням; добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині; добровільна відмова можлива від злочинів з прямим умислом.Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об'єктові, який охороняється кримінальним законом.Недоведення злочину до кінця з власної волі особи. За добровільної відмови від злочину особа свідомо, з власної (своєї) волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності виносить самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що відсутні причини (обставини), яких вона не в змозі подолати для закінчення початого нею злочину, і їй поталанить у даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця і ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні і не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні рівнозначні.Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо добровільною відмовою особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об'єктові, запобігає закінченню злочину.
2. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:1) одному дню позбавлення волі відповідають:а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту;б) два дні обмеження волі;в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;г) вісім годин громадських робіт;2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають;а) два дні обмеження волі;б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.2. При призначенні за кількома вироками покарання у виді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно.5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.1..2. У ч. ч. 1, 2, 3 і 4 ст. 72 визначено співвідношення між різними покараннями, яке застосовується судом при переведенні менш суворого виду покарання в більш суворий вид покарання. При призначенні таких видів покарань, як виправні роботи та службове обмеження для військовослужбовців розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно.3. При призначенні покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків н144.4. Зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі провадиться з розрахунку день за день або виходячи із співвідношення покарань, визначеного в ч. 1 ст. 72. Якщо ж суд призначає покарання, які не зазначені у ній, то, враховуючи попереднє ув'язнення, він може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Задача. відповідно Ст.. 75 ККУ
Білет 10.
1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.2. Спеціальним суб'єктом злочину е фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.1. Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона; 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої Дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19). Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину. Згідно з КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст. 20).. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелічені у ч. 2 ст. 22.
2. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку,Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК; 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від; а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м'яким; б) пом'якшено призначене покарання.Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану й здоров'я або ж в силу зміни закону.
Задача. Він не буде мати судимості оскільки він був звільнений від покарання згідно з ч.3 ст.88 ККУ.
Білет 11
1. осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність - юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільне небезпечні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою ' певні завдання, мету і, відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус.Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визна^ чає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних за-' хворювань, недоліків розумового розвитку, юридичний полягає в1' здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільне небезпеч-. них дій (бездіяльності) та керувати ними..Стан осудності протилежний за змістом стану неосудності, який виключає відповідальність особи, а також відрізняється від обмеженої осудності - стану, який характеризується нездатністю особи повною мірою усвідомлювати свої діяння та/або керувати ними, Що, однак, не виключає й кримінальної відповідальності.Якщо особа вчиняє злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (ч. З ст. 19, ст. 93). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави, що звільняють її від кримінальної відповідальності чи покарання. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана .судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності. розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розумінні цього слова.. Такі суспільне небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб 'яро перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру.
2. .Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи. Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п'ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров'я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.2, Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного, судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків.
Задача. Вона підлягає покаранню відповідно до ч.4 ст.84 ККУ.
Білет 12
1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за злочини, передбачені ч.2 ст.22 ККУ. Достатній рівень свідомості дає змогу пред'являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вониьне завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливії люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК).Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.2. Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.3. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).4. Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має Правове значення, органи досудового слідства і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього - дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах. За відсутності докумен• тів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. При цьому днем народження особи є останній день названого експертом року, а при визначенні віку мі-. німальною і максимальною кількістю років слід
2. 1. Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в КК цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у ч. ч. 1 і З ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбування покарання..Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнадцятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення й від відбування покарання. Суд має право за стосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру злочину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то він зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством..3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування, покарання (ч. З ст. 80). Ухилення від відбування покарання - це умисні дія або бездіяльність засудженого, спрямовані на невиконання покарання. Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, підлягають зарахуванню,.4.Вчинення засудженим до закінчення встановлених законом строків давності нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину свідчить про збереження або навіть підвищення суспільної небезпечності цієї особи. Тому виправданим є визначення в законі (ч. 4 ст, 80) правила, згідно з яким у такому випадку обчислення давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності, які спливли до моменту вчинення нового злочину, не підлягають зарахуванню.5. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. З ст. 88 і ч. 2 ст. 90 визнаються такими, що не мають судимості.
Задача. Ст..23, ст.. 97 ч. 3.
Білет №13
1. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.1. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". 2. Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною / умовою кримінальної відповідальності.Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.Зміст вини обумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням. Форма вини - це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини; а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; б) визначає кваліфікацію злочину; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину. Це поняття широко використо1 вується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія ступінь вини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільне небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи обумовили зміст необережності, тощо.3. Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі попереднього розслідування і судового розгляду справи.
2. Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досягнення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Ст. 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворобою, які визначаються характером захворювання та особливостями суб'єкта, до якого застосовуються.2. Ч. 1 ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, умовами якого є: 1) відбування особою покарання; 2) захворювання її на психічну хворобу; 3) позбавлення й можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер державного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи.Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та інших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру відповідно до ст. ст. 92 - 95.3. Ч. 2 ст. 84 передбачає можливість звільнення від покарання або від подальшого його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку; 3) врахування судом тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання, особи засудженого та інших обставин справи.Відбування покарання такими особами є недоцільним через неможливість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу. До тяжких можна віднести хвороби, включені до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.. Ч. З ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, яке застосовується за таких умов: 1) суб'єктом звільнення від покарання є військовослужбовець, засуджений до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) він визнаний непридатним до військової служби за станом здоров'я.Захворювання засудженого військовослужбовця може і не бути тяжким. Важливим є те, що воно робить його непридатним до військової служби.5. Звільнення від покарання особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє й можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, а також звільнення від покарання або від подальшого його відбування особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, мають умовний характер. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ці особи, у разі їх одужання, повинні бути направлені для відбування покарання.
Задача. Буде підлягати відповідальності на загальних підставах. Ст. 112 ККУ.
Білет №14
1. Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів вчиняються умисно. Відповідно до ч. 1 ст. 24 умисел поділяється на два види - прямий і непрямий. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільне небезпечних наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настанняЗа спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку (наприклад, викрасти чуже майно, довести особу до самогубства). Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Наприклад, особа завдає ударів по різних частинах тіла потерпілого і не передбачає, якого ступеня тяжкості тілесні ушкодження буде заподіяно. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.
2. На підставі закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м'яким покаранням. Амністія і помилування - це складові частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння з повним або частковим анулюванням правових наслідків вчиненого злочину, яке здійснюється у судовому або позасудовому порядку. Помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент, як гарант прав і свобод людини, наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Є в цьому акті й елемент каяття засудженого, оскільки, подаючи клопотання про помилування, засуджений фактично визнає вину, розкаюється та бере на себе моральну відповідальність за вчинений злочин, просить його вибачити.Акт помилування має індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування — це право засудженого і, як правило, саме він є його ініціатором. Помилування на вдміну від амністії не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Помилування не може передбачати звільнення засудженого від кримінальної відповідальності, амністія, навпаки, може передбачати таке звільнення. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м'яке, а також знята судимість. Особливістю помилування є також те, що клопотання про нього може бути подане лише після набрання вироком законної сили. Амністія можлива і на стадії слідства або дізнання та судового розгляду справи.Помилування засуджених здійснюється у вигляді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;повного або часткового звільнення від відбування як основного,ак і додаткового покарання;заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням;знаття судимості.Право на клопотання про помилування має особа, яка: засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування; засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;відбула покарання в Україні.З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання.Як уже вказувалося, подання клопотання про помилування — це індивідуальний акт-волевиявлення засудженого, його власне прохання про прощення. Але з клопотанням про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо. Клопотання про помилування, що подає засуджений через установу виконання покарань або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилається на адресу Президента України разом з копіями вироку, ухвали і постанови судів, докладною характеристикою про роботу і поведінку засудженого із зазначенням думки керівника цієї установи або органу і, як правило, думки спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх (щодо неповнолітніх) по суті клопотання та іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.Засуджені до довічного позбавлення волі також мають право подання клопотання про помилування, але не раніш як по відбутті двадцяти років призначеного покарання.
Задача. Дії особи слід кваліфікувати як повторність злочину.(ст..32 ККУ).
Білет № 15
1. Поняття співучасті у злочині. Види співучасників.
Ст. 26 ККУ
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Ст. 27 ККУ
1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.
3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.
7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.
2. Судимість, її кримінально-правові наслідки.
Ст. 88 ККУ
1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
3. Задача
Дії Маслова кваліфікуються за 2 статтями: перша: - ч. 1 ст. 119 – вбивство через необережність; об’єкт – життя людини, об’єктивна сторона – діяння – посягання на життя іншої людини. Наслідки у виді смерті. Суб’єкт - загальний, суб’єктивна сторона – необережність. Друга – ч. 4 ст. 152 КК, об’єкт – статева свобода та статева недоторканність людини, об’єктивна сторона – полягає у статевих зносинах з застосуванням фізичного насильства, та погрозою його застосування. Суб’єкт – з 14 років, суб’єктивна сторона – прямий умисел. Кваліфікуюча ознакою є « зґвалтування, що спричинили особливо тяжкі наслідки».
Білет № 16