Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
політична історія 2..docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
836.71 Кб
Скачать

85. Проаналізуйте передумови, причини, програмні засади та історичне значення чартистського руху в Англії

Чарти́зм (англ. Chartism) — політичний та соціальний рух в Англії з кінця 1830-х до кінця 1840-х років, отримавший ім'я від поданої в 1839 році парламенту петиції, яка називалася хартією або народною хартією.

Головна вимога петиції, відображена в шести пунктах (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, відміна майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, річний строк парламентських повноважень) та зведене до загального, прямого, таємного і постійного виборчого права, було чисто політичним і відповідало бажанням радикальної частини буржуазії; попередниками чартистів по відношенню до цієї вимоги були ще в XVIII ст. Картрайт (Cartwright), Вількс, Годвін, в XIX ст. Коббет, Аттвуд і в великій мірі Фрэнсіс Плес(Place), із яких останні два праймали участь і в самому чартистському русі. Інші вимоги чартистів, які мали економічний та соціальний характер, були виражені в їх петиціях у меньш виражених формах. Проте саме вони, не зважаючи на всю їх невизначеність для самих вождів, були центром діяльності руху.

Чартисти надіялись, що реформований, згідно їхніх побажань, парламент зуміє знайти надійні засоби для усунення соціальних бід, проти яких вони виступали. Для них побудований на принціипі загального голосування парламент, повинен був стати організацією робочого класу у видах захисту економічних інтересів; тому Чартизм можна вважати попередником соціал-демократії, хоча взагалі соціалістичні намагання були досить слабкі. Безпосередньою причиною, яка дала поштовх зародженню чартизму, стали кризи 1825 та 1836 років і утворене ними безробіття 18251830 та 18361840 років, яке поширювалося переважно в на Ланкаширі. Криза викинула на ринок десятки тисяч робочих рук і значно знизила заробітню плату інших. Безробіття викликало ще в 1820-х роках довгий ряд робітничих путчів у різних містах Ланкашира, які супроводжувалися пограбуванням продовольчих магазинів.

Рух призвів до парламентської реформи 1832 року, яка отримала підтримку і у робітників. Але успіх цього руху повністю не задовольнив усі маси населення.

Парламент, що обирався на основі нової виборчої системи, провів у 1834 році відміну старого закону (часів Єлизавети) про приниження бідуючого класу і замінив теперішню систему з надто суворим і навіть образливим для ув'язнених режимом. Між іншим, безробіття якраз в цей час заганяло в «робітничку в'язницю» маси народу. Закон визвав люту ненависть і вона поширилась на реформований парламент. Рух і виразилося спочатку у формі протесту проти закону про бідних 1834 року.

Починаючи від 1836 року, у країні відбувалися мітинги з десятками і навіть сотнями тисяч присутніх, що були направлені проти цього закону і закінчується подачею у парламент петиції про його відміну. У одну сесію 1838 року, було подано 333 петиції, з 268 000 підписів, проти закону (на захист закону поступило 35 петицій, з 952 підписами).

Великим діячем Чартизму був В.Ловетт, який мав великий вплив на політичні кола не лише чартистів, а й усієї Англії. У 1836 році, за сприяння Ловетта, була утворена Лондонська асоціація робітників (англ. London Working Mens Association), що складалася з 100 представників. В рядах членів організації також був Ф.О’Коннор.

У період 1940-х років, у Великій Британії розпочалась нова економічна криза: зріс рівень безробіття, соціальне та економічне становище населення було злиденним, тому у цей момент Чартизм набирає нових обертів. Події форсувалися через серію революцій у Європі, зокрема у Франції, однак до збройних конфліктів між владою та протестуючими справи не дійшло. Англійський уряд вчасно звернув увагу на проблему Чартизму і вжив різких заходів щодо придушення руху. Королівське представництво явно побоювалося повторення подій у Австро-Угорщині, Прусії та Франції.

Чартизм залишив по собі велику пам'ять працюючої частки населення Англії; ріст тред-юніонів у послідуюче десятиліття, енергічність боротьби робочих за свої економічні інтереси і за політичні права (1867 та 1884) у великій мірі завдячують саме чартистському рухові.