66.Охарактеризуйте причини, особливості, політичні цілі, інструменти боротьби та соціально-політичні наслідки громадянської війни та іноземної інтервенції в Росії(1917).

Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офі­церські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Украї­ні, на Кавказі тощо.

 У грудні 1917 - січні 1918 р. більшовицький уряд розв'язує грома­дянську війну проти опозиційних сил походом на Дон проти Каледіна та наступом на УНР. Колишні верховні головнокомандуючі російською армією Л. Корнілов та Н. Алексеев організували в Новочеркаську Добровольчу ар­мію з незадоволеного російського офіцерства. На північному заході генерал Юденіч створив антибільшовицькі військові формування, на сході адмірал О. Колчак формує свою армію, у Заволжі генерал О. Дутов готується до на­ступу. На півночі антибільшовицький рух очолив лідер Союзу відродження Росії М. Чайковський. Таким чином, у суспільстві відбувається розкол на «своїх» та «чужих», розгортається гостра і надзвичайно жорстока боротьба, знецінюється людське життя, розвалюється економіка. Це велика трагедія народу, що має назву громадянська війна. Причини громадянської війни:

- безкомпромісне   політичне   протиборство   політичних   партій, груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромі­сів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед сві­товою революцією, призвело до іноземного втручання.

В історичній науці є різні думки щодо дати початку громадянської війни, але усі сходяться на тому, що основні етапи охоплюють період 1918-1920 рр.

Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтер­венції Антанти.

Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.

Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­гвардійських військ Врангеля.

Наслідки громадянської війни були надзвичайно трагічними в першу чергу для народу. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голо­ду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб. Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила зви­чний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція багатьох людей. Більше 2 млн осіб опинилися за кордоном, і це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники та селяни, що мобілі­зувалися до білих армій, а потім були виведені за кордон. В еміграції опини­лося багато представників інтелігенції.

 Слід зазначити, що громадянська війна у Примор'ї та Забайкаллі трива­ла аж до 22 листопада 1922 p., коли Далекосхідна республіка перестала існу­вати й увійшла до складу Росії. У Середній Азії ще довгі роки тривала боротьба проти басмацьких фор­мувань. Останні осередки селянського протистояння в Україні були ліквідо­вані лише в роки голодомору.

Інтервенція почалася весною 1918 р. В ній брали участь такі великі держави як США, Великобританія, Франція, Японія, Греція, а також Німеччина, Туреччина і ряд інших держав. Для Росії світова війна вже закінчилася, але для Антанти і Німеччини вона ще тривала. Тому введення французьких і британських військ на російські території було пов'язане з прагненням Антанти не допустити переходу під контроль Німеччини найважливіших опорних пунктів в Росії - портів і стратегічно вигідних позицій.

Після Брест-Литовського миру в процесі просування на Україну німецькі війська зайняли ряд найважливіших чорноморських портів - Одесу (13 березня 1918 р.), Миколаїв (17 березня) і Севастополь (1 травня).

В якості контрзаходу в березні 1918 р. британсько-американський десант висадився в Мурманську. У складі цього десанта були італійські і сербські підрозділи. У серпні 1918 р. після антибільшовицького перевороту в Архангельську британські війська зайняли і Архангельськ.

5 квітня 1918 р. японські війська висадилися у Владивостоку. Одночасно в Примор'ї були розміщені британські, американські, французькі, італійські, румунські і навіть польські контингенти. З Примор'я інтервенти стали просуватися на захід в Приамур'ї і Забайкаллі. У жовтні 1918 р. британські війська досягли Іркутська, де вони вступили в зіткнення з бунтівним чехословацьким корпусом, зона контролю якого стала новим вогнищем інтервенції.

Чехословацький корпус опинився в Сибіру за угодою від 28 січня 1918 р. між Радянської Росії і Антантою про репатріацію чехів, що знаходилися в російському полоні, і словаків. Оскільки останні були налагоджені в цілому проти Австро-Угорщини, союзні держави мали намір сформувати з них Окремий чехословацький корпус, щоб використовувати його проти Четверного союзу. Росія не опиралася ідеї репатріації Чехословаччини, але наполягала на їх евакуації з російських меж по східному маршруту - тобто через Владивосток, звідки за бажання країни Антанти могли їх перекинути в Європу морем. До моменту заключення Брест-Литовського миру евакуація Чехословаччини була далека від завершення, і ешелони з ними розтягнулися на величезній відстані по усьому Сибіру. Після радянсько-німецького миру серед Чехословаччини поширилися чутки про намір Москви перешкодити їх репатріації. 20 травня 1918 р. стався озброєний виступ особового складу чехословацького корпусу проти більшовиків. Під контролем корпусу виявилися Пенза, Самара, Челябінськ і Омськ. Тільки осінню 1918 р. Червона Армія змогла витіснити Чехословаччину за Урал, але подавити їх повністю не вдалося. Тим часом після підписання Компьенского перемир'я втручання Антанти розширилося, і у кінці листопада 1918 р. британські і французькі війська висадилися в Новоросійську, а також в Севастополі і Одесі, звідки були виведені німецькі війська. У січні 1919 р. французькі і грецькі війська зайняли Херсон і Миколаїв. Вторгнення іноземних військ за часом співпадало з фактичним розпадом території колишньої Російської імперії на ряд окремих держав на околицях і декілька частин власне російської території, антибільшовицьких білих урядів, що виявилися під владою, або просто військових адміністрацій. Зарубіжні інтервенти враховували у своїх діях розстановку сил між супротивними групами в Росії і межі підконтрольних ним зон.