Зовнішня політика

Заснування Німецької імперії істотним чином змінило баланс сил в Європі. Новостворена імперія знаходилась за межами пентархії, яка склалась в останні сто років, та мала вкрай відмінні від меншої Пруссії військово-політичні властивості. Тому Імперія стала подразником міжнародного порядку^[95]. Після тривалого навчання Бісмарк зрозумів, що недовіра решти держав до Німеччини може бути подолана лише самообмеженням та відмовою від подальшого територіального розширення. Тому він виступив із запевненням, що Імперія вже достатньо наповнена. "Ми переслідуємо не політику здобуття влади, а безпеки" він пояснив 1874 р.^[96]

Основною метою зовнішньої політики для Бісмарка залишилось послаблення Франції. Для цього він вирішив підтримувати гарні відносини з Австрією та Росією, але не віддаючи переваги жодній стороні. В результаті цієї політики стало створення союзу трьох імператорів 1873 р. Те, як складно було для Німецької імперії утримувати своє положення за рахунок Франції, показала спровокована "криза Krieg-in-Sicht" 1875 р. Спроба побудувати Німецьку гегемонію по відношенню до франції зазнала невдачі^[97].

Хоча Бісмарк хотів лише погрожувати Франції, війна виявилась для нього дуже повчальною. Війна показала, що не можна виключати можливості зближення Франції та Росії. Можливість створення своюзу між обома країнами додала клопоту на решту його перебування при владі. Однак і Англія дала зрозуміти, що подальше посилення Німеччини для неї неприйнятне. У випадках невпевненості, основні європейські держави намагались всіма силами попередити порушення військово-політичної рівноваги^[98].

Система союзів

Із досвіду кризи Krieg-in-Sicht Бісмарк зробив висновок, що оборона - це єдина реалістична політика для Німеччини. Через знаходження в середині Європи Імперія може бути втягнена у великий збройний конфлікт європейських країн. На основі цього висновку Бісмарк розробив дипломатичну концепцію, згідно якої конфлікти між основними європейськими країнами мають розв'язуватись на перефірії, аби уникнути збройних конфліктів в середині Європи. Вперше цю концепцію було втілено в життя під час Балканської кризи 1875 – 1878 рр. З одного боку, Бісмарк проовокував протистояння між державами, а з іншого, утримував конфлікт під контролем. Відповідна зовнішньополітична стратегія була сформульована ним 1877 р. в Кіссінгенських тезах. Зокрема він прагнув, "загальнополітичної ситуації, коли всі держави окрім Франції завдяки їхнім взаємовідносинам по можливості утримууються від коалцій проти нас."^[99]

На Берлінському конгресі по завершенню Балканської кризи в 1878 р. Бісмарк зіграв роль "чесного посередника". Це підняло його зовнішньополітичний престиж закордоном, але також і показало обмеження його концепції. Цар Олександр II поклав на Бісмарка відповідальність за те, що здобутки Росії виявились незначними. Це спонукало Бісмарка посилити співпрацю з Австрією. Що призвело до підписання Австро-Німецького договору 1879 р. На основі цього договору був створений оборонний союз проти Росії, який вплинув на зовнішню політику імперії. Бісмарк власноруч представив союз як щось схоже на відродження Німецького союзу та як "гарантію миру на довгі роки. Популярний серед всіх партій окрім соціалістів та нігілістів."^[100]

Бісмарку також вдалось подолати розбіжності між Росією та Німеччиною завдяки чому 1881 р. був створений Союз трьох імператорів. Цей союз мав завадити створенню союзу між Росією та Францією. Система союзів була розширена 1882 р. завдяки Троїстому союзу між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, а також приєднання 1883 р. Румунії до союзу з Австрією1883 р.^[101]