38.Визначте засадничі принципи політичного курсу Отто Фон Бісмарка.

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен  (*1 квітня 1815, Шенхаузен — †30 липня 1898, Фрідріхсру поблизу Гамбурга) — прем'єр-міністрКоролівства Пруссія (1862-1890 рр.), Бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867-1871 рр.) та перший Рейхсканцлер Німецької імперії(1871-1890 рр.), до створення якої він доклав чимало зусиль. За дипломатію реальної політики та сильне урядування Бісмарка називають «Залізним Канцлером».

Перебуваючи на посаді рейхсканцлера та, за винятком короткої перерви, прусського прем'єр-міністра він мав вагомий вплив на політику щойно створеного Рейху аж до своєї відставки у 1890 р. У зовнішній політиці Бісмарк дотримувався принципу балансу сил (або європейської рівноваги)

У внутрішній політиці час його правління з 1866 р. можна розбити на дві фази. Спочатку, він уклав союз з поміркованими лібералами. В цей період відбулись численні внутрішні реформи, наприклад, впровадження громадянського шлюбу, який був використаний Бісмарком для послаблення впливу католицької церкви. Починаючи з кінця 1870-тих років Бісмарк віддаляється від лібералів. Протягом цієї фази він вдається до політики протекціонізму та державного втручання в економіку. 1880-ті роки стали свідком впровадження антисоціалістичного закону. Розбіжності з тогочасним кайзером Вільгельмом II призвели до відставки Бісмарка.

В наступні роки Бісмарк відігравав помітну політичну роль через критику своїх наступників. Завдяки популярності мемуарів Бісмарку вдавалось тривалий час впливати на формування власного образу в суспільній думці.

Початок політичної кар'єри Прибічник консерваторів

Бісмарк розпочав політичну кар'єру на місцевому рівні. Проживаючи в маєтку в Ніфоф він був обраний депутатом від району Наугард 1845 року в раді провінції Померанія де в поодиноких випадках підтримує свого брата в Земельній раді. Завдяки своїм знайомим, 1843/1844 рр. він познайомився з впливовими консерваторами, особливо з братами Ернстом Людвігом та Леопольдом Герлахом.Бісмарк отримав першу посаду на державній службі 1846 р. після призначення головним інспектором плотин в Ієрихов. Головною метою Бісмарка в цей час було стояти на захисті панівного положення землевласницької аристократії в Пруссії. Консервативні політики відкидали ідею абсолютисько-бюрократичної держави, та мріяли про відродження співурядування класів, аристократії в першу чергу^[19]. Разом з братами Герлах Бісмарк, наприклад, виступав за збереження маєткових судів В цій колегії, в якій домінувала ліберальна опозиція, вже після першої промови Бісмарк показав себе суворо консервативним політиком, коли заперечив впровадження ліберальних реформ внаслідок Війни шостої коаліції. В "Єврейському питанні" він однозначно висловився проти політичного зрівняння в правах євреїв. Ці та подібні заяви викликали серед лібералів сильне обурення.

По завершенню зборів Бісмарк здобув собі ім'я в консервативних колах. Також на нього звернув увагу сам король^[22]. І хоча Бісмарк затято відстоював консервативні принципи, він був прагматиком, готовим вчитись у своїх політичних опонентів. Зокрема, в нього з'явилась ідея створити консервативну газету на противагу ліберальній "Deutschen Zeitung"^[23].

Бісмарк був кардинально проти Березневої революції. Коли до нього дістались повідомлення про успіх заворушень в Берліні, він запропонував озброїти селян Шенхаузена та виступити разом з ними на Берлін. Однак командуючий в Потсдамі генерал Карл фон Прітвіц відкинув цю пропозицію. Також Бісмарк спробував переконати принцесу Августу, дружину майбутнього короля Вільгельма I. в необхідності контрреволюції. Августа відкинула ці пропозиції як інтригантські та нелояльні. Через поведінку Бісмарка, майбутня королева тривалий час ставилась до нього з антипатією^[24]. Після визнання революції Фрідріхом Вільгельмом IV контрреволюційні плани Бісмарка зазнали поразки.

Бісмарк не був вибраний до до Прусських національних зборів. Натомість, він взяв участь в позапарламентських зборах консерваторів. В літку 1848 р. він брав участь в заснуванні та внутрішньому оздоблені газети "Neuen Preußischen Zeitung" (через хрест на першій шпальті також називали "Kreuzzeitung"). Для цієї газети ним було написано велику кількість статей. В серпні 1848 р. він став одним з співініціаторів так званого "Юнкерської ради" (нім. Junkerparlament). На цю раду збирались сотні аристократів-землевласників, аби висловити протест проти втручання в їхню приватну власність^[25].

Ця діяльність призвела до того, що консервативне оточення короля Фрідріха Вільгельма IV стало все більше поважати Бісмарка. Його сподівання отримати посаду прем'єр-міністра після контрреволюції листопада 1848 р. не справдились, оскільки навіть в консервативних колах його сприймали як надто радикального. На полях листа з відповідною пропозицією Король записав: "скористатись лише там, де багнет безмежно править."^[26]