19.Охарактеризуйте «Новий курс» Франкліна Рузвельта та його наслідки для політичного життя сша.

Фра́нклін Де́лано Ру́звельт^[1] (англ. Franklin Delano Roosevelt, МФА: [ˈfræŋklɪn ˈdɛlənoʊ ˈroʊzəˌvɛlt] ^[2][3]) (1882—1945) — 32-ий президент США 1933-45, демократ. Був губернатором Нью-Йорка 1929-33. Став президентом під час Великої депресії, почав економіку нових справ, реформу соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Єдиний президент США, що був на посаді понад 2 терміни (аж 4 терміни). Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію. Коли США вступили у війну в 1941, проводив багато часу в переговорах з главами союзницьких держав (див. Ялтинська конференція).

Новий курс (англ. New Deal, дослівно - «Нова угода») — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США, які здійснювались адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і 1940 рр.^[1][2] Ні сам президент Рузвельт, ні його найближче оточення не мали якогось конкретного плану дій. «Новий курс» являв собою, по суті, комплекс окремих, не завжди пов'язаних між собою заходів і ідей, які пропонувались мало не щодня. Як правило, деякі з них нашвидкоруч затверджувались Конгресом, а потім лягали в основу президентської програми. Термін «Новий курс», підхоплений газетярами і розрекламований оточенням Рузвельта, мав швидше пропагандистське значення^[3], ^[4].

Коли Франклін Рузвельт прийшов до влади американці були мало не в розпачі. Ніхто не міг взяти кредит. Безробіття сягнуло 25% і навіть більше у великих індустріальних машинобудівних центрах. Аграрний сектор переживав ще гострішу кризу. Фермери не могли продати свою продукцію. Серія пилевих бурь (англ. dust bowl) завдала аграріям колосальних збитків, позичальники тисячами втрачали права на землю та нерухомість^[5] Безробіття залишалось на вкрай високому рівні навіть у 1939 р., і почало скорочуватись тільки починаючи з 1941 р. ^[6]

Передумови: Кредитна криза, яка розпочалась після обвалу на Нью-Йоркській біржі в жовтні 1929 р., призвела до наростання в США, а згодом і в усьому світі глибокої економічної, а згодом і політичної кризи. Спроби американської влади підтримати промисловість США протекціоністським митом, викликали ланцюгову реакцію у провідних країнах світу, що призвело до обвалу зовнішньої торгівлі і зіштовхнуло економіку в депресію^[8][9]. За цих обставин в листопаді 1932 р. відбулися чергові президентські вибори. Перемогу на виборах отримав представник демократичної партії Франклін Рузвельт, який виступив з програмою «Нового курсу».

2 липня 1932 р. Франклін Делано Рузвельт погодився балотуватись у президенти США від Демократичної партії і пообіцяв «нову угоду з американським народом». Цей вислів став осзначеням програм економічної політики і президентського курсу Рузвельта щодо виходу з Великої депресії^[10].

Європа

Великобританія не змогла сформувати державної політики стимулювання економіки, як наслідок в 1931 р. лейбористи програли вибори в парламент і до влади прийшла консервативна коаліція. Масових програм з державного стимулювання економіки, подібних до «Нового курсу», Британія не проводила.

Франція переживала чергову політичну кризу Третьої республіки; Народний фронт, який сформував уряд на чолі з Леоном Блюмом, намагався проводити соціальні і економічні реформи.

В Німеччині зазнав краху політичний режим Веймарської республіки і на хвилі боротьби з кризою до влади в 1933 р. прийшла Націонал-соціалістична партія Німеччини, а її лідер Адольф Гітлер став канцлером. Були започатковані економічні реформи спрямовані на посилення ролі держави в економіці, контроль над банківським сектором, розгорнута масштабна програма громадських робіт, а також впроваджено державне замовлення для оборонної промисловості.

В Італії Беніто Муссоліні посилив економічний контроль держави над крупними корпораціями, цінами і розгорнув серію масштабних суспільних робіт з будівництва доріг, осушування боліт тощо.

У СССР Йосип Сталін реалізовував маштабний план модернізації економіки, реконструкції і створення нових промислових потужностей. Необхідність значних коштів для інвестицій в умовах депресії і падіння цін на сировинні ресурси і зерно (основні предмети експорту СССР) вимусило керівництво країни вдатись до конфіскації збіжжя в населення щоб наростити експорт, що стало однією з причин Голодомору.^[11]

Перші сто днів: Заступивши на посаду, Рузвельт закликав країну до «сміливих і наполегливих експериментів», до пошуку «нових способів подолання труднощів». Президент неодноразово заявляв своє кредо:

«

Головне - пробувати що-небудь[12]

»

Президент негайно вніс до Конгресу і дістав cхвалення 70 законодавчих актів, направлених на порятунок грошово-кредитної і банківської системи, оздоровлення промисловості, сільського господарства і торгівлі. Всі ці заходи отримали назву «першого Нового курсу» (англ. First New Deal), суть якої полягала в проведенні державно-монополістичного регулювання економіки.

Порятунок банків: У березні 1933 р. банківська система США була на краху. 5 березня 1933 р. на наступний день після інагурації Рузвельт оголосив на тиждень банківські канікули (англ. Bank holiday). А вже 16 березня був прийнятий банківський закон (англ. Banking Act 1933). Закон розділив інвестиційні і комерційні банки (в такому вигляді система проіснувала до 1999 р.). Комерційним банкам було заборонено гарантувати інвестиційні позики, займатись розміщенням та також іншими операціями з цінними паперами. Були посилені регуляторні функції ФРС^[13]. Розпорядженням президента було заборонено вільний оббіг золота в країні. Під страхом позбавлення волі на 10 років і штрафу в $100,000 американців примусили обміняти золото на паперові купюри за встановленим державою курсом^[14]. Оздоровлення реального сектору економіки: За ініціативою президента була створена Національна Адміністрація Відновлення Промисловості (НАРА), якою були запроваджені «Кодекси чесної конкуренції». У відповідність з цим в американській промисловості, розділеній на 17 груп, встановлювалися монопольні ціни, визначалися умови торгового кредиту, обсяг продукції, розподілялися ринки збуту. Основна умова «Кодексів чесної конкуренції» полягала в забороні продажу товарів нижче встановлених «Кодексами» цін. Закон передбачав встановлення мінімуму заробітної платні, максимум тривалості робочого дня, укладення колективних договорів, право на створення профспілок, надання допомоги багатомільйонній армії безробітних. Для виходу з сільськогосподарської кризи був прийнятий в травні 1933 р. закон про допомогу фермерам і установлена Адміністрація з регулювання сільського господарства (ААА). Цей орган регулював ціни на сільськогосподарські продукти, встановлював обсяг виробництва. Заохочувалося скорочення фермерами посівних площ.

Декілька штатів прийняли власні «Малі Нові курси» (англ. Letle New Deal). Штати намагались доповнити «Новий курс» на федеральному рівні роботою на місцях. Зокрема, шляхом створення агентсв з надання допомоги на місцях, регулювання бізнесу, трудового законодавства, пільг з безробіття та прогресивного оподаткування. Найсуттєвіші закони були прийняті в Луїзіані, Каліфорнії, Мічігані, Нью-Йорку, Вісконсині та Пенсильванії^[15]. В цілому заходи скоротили безробіття з 24,9% в середині 1933 р. до 20,1% в середині 1935 р.

Другий Новий курс:1935-1940: Другий етап «Нового курсу» розпочався зі звернення Франкліна Рузвельта до Конгресу 4 січня 1935 р. в якому він запропонував створити систему соціального страхування та збільшити обсяги суспільних робіт для безробітних. Найпродуктивнішою щодо прийняття рішень виявилась середина 1935 р. Якщо на першому етапі впровадження Нового курсу уряд намагався управляти економікою за допомогою федеральних агенств і регламентування промисловості, то «Другий Новий курс» цілком сприймав реалії ринкової економіки, заснованої на підприємницькій ініціативі^[16]. Уряд прагнув регулювати господарську діяльність за допомогою антитрестових законів і державного регулювання. Тим не менше уряд продовжував регулювати аграрний сектор, втановлючи розміри квот, щоб обмежити виробництво, на федеральній владі також лежала відповідальність за дотримання паритету товарних цін. Характерною особливістю Другого Нового курсу стало законодавче запровадження і значне розширення соціальних прав і гарантій найманих працівників.

Рецесія 1937 року: Після економічного спаду 1937—1938 рр., в якому винили скорочення урядом державних видатків, адміністрація Рузвельта була готова стимулювати споживчий попит, незважаючи на дефіцит бюджету. Вважається, що «Новий курс» закінчився в 1940 р., коли увага адміністраці Рузвельта перемкнулась на міжнародні проблеми та переозброєння.

Критика Нового Курсу: Деякі дослідники вказують на те, що через запровадження політики Нового курсу, відновлення економіки після Великої депресії виявилось повільнішим та болючішим ніж очікувалось.^[17]

Заходи уряду Рузвельта в області сільського господарства сприяли його концентрації і розоренню дрібних фермерів.

Початок діяльності президента співпав із закінченням світової економічної кризи. Інші країни вийшли з кризи без яких-небудь спеціальних заходів, подібних до «Нового Курсу».

Найбільші монополісти США, після того, як пройшла вища точка кризи і почалося економічне пожвавлення, виступили проти антикризового законодавства Рузвельта. у 1935—1936 рр. на вимогу монополій Верховний Суд США скасував закони про діяльність НІРА і ААА. Спроба капіталістичного планування у вигляді «Нового Курсу» виявилася неспроможною.

Рупор підприємницьких кіл двопартійна «Американська ліга свободи» критикувала Новий курс за придушення свободи підприємництва та нарощування державного боргу, і в той же час прихильники Х'юї Лонга, Чарльза Кофліна та Френсіса Таунсенда вимагали радикальніших заходів щодо стимулювання економіки^[18].

До самого початку Другої світової війни успіхи «Нового курсу» мали дуже відносний характер, і лише викликане війною зростання військових замовлень, мілітаризація економіки, ленд-ліз, мобілізація значної частини контингенту робітників і фермерів в армію ліквідували недовантаженість промислових підприємств і безробіття. Вони дозволили підняти добробут тих, хто працював на покриття військових потреб і союзницьких зобов'язань^[19].

Наслідки: Почав працювати соціальний захист; Зменшення кількості банків; Працевлаштування більшості безробітних; Девальвація долара.