Друга світова війна

З початком Другої світової війни Сталін зосередив в своїх руках всю політичну і військову владу як Голова Державного Комітету Оборони (30 червня 1941 — 4 вересня 1945 року) і Верховний Головнокомандувач Збройними силами СРСР. Одночасно він зайняв посаду народного комісара оборони СРСР (19 липня 1941 — 15 березня 1946 року; з 25 лютого 1946 року — народний комісар збройних сил СРСР) і брав безпосередню участь в складанні планів військових операцій.

У роки війни Йосип Сталін разом з президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Черчиллем був ініціатором створення антигітлерівської коаліції. Він представляв СРСР на переговорах з країнами-учасницями антигітлерівської коаліції (Тегеран, 1943; Ялта, 1945; Потсдам, 1945).

Після закінчення війни, в ході якої Радянська армія окупувала велику частину країн Східної і Центральної Європи, Сталін став ідеологом і практиком створення «світової соціалістичної системи», що з'явилося одним з головних чинників виникнення «холодної війни» і військово-політичного протистояння між СРСР і США.

27 червня 1945 року Сталіну було присвоєно звання Генералісимуса Радянського Союзу.

Повоєнний період

19 березня 1946 року, в ході перебудови радянського урядового апарату, Сталін був затверджений Головою Ради Міністрів СРСР і міністром збройних сил СРСР.

Після війни займався відновленням народного господарства країни, зруйнованого війною, приділяючи увагу підвищенню обороноздатності Радянського Союзу і технічному переозброєнню армії і флоту. Був одним з головних ініціаторів здійснення радянського «атомного проекту», що сприяв перетворенню СРСР на одну з двох «супердержав».

По війні Сталін стимулював посилення великодержавного націоналізму російського народу, який присвоїв собі месіаністичну роль «визволителя» і «старшого брата» інших народів. Супроти деяких малих народів СРСР Сталін з помсти за поразки першого періоду війни застосував політику національної дискримінації і геноциду, включно до виселення з їх територій (німці Поволжя, кримські татари, чеченці, інгуші, калмики). «Українці уникли цієї долі тому, що їх було занадто багато, і не було місця, куди їх виселити» (Микита Хрущов). У 1945 — 50 Сталін жорстоко розправився з рухом опору на Західній Україні й у Литві, вислав мільйони тих, що побували в німецькому полоні, й цивільного населення до концентраційних таборів. По війні посилив регламентацію культурного життя, загострив русифікаційний курс у неросійських республіках, що увійшло в історію під назвою «Ждановщина». Під наглядом Сталіна офіційна історична наука змінила орієнтацію з критики політики Російської Імперії на похвали російським царям та виправдання їх колоніальних завоювань як явища «прогресивного».

Сталін зосередив і формально всю владу в своїх руках (від 1941 — голова уряду, нарком оборони і головнокомандувачзбройних сил СРСР, від 1945 зі званням генералісимуса), пишався порівнюванням його з царем Іваном IV і Петром І. Безоглядно жорстокий диктатор, Сталін, базуючись на традиціях російського самодержавства, створив тоталітарну диктатуру на зразок східних деспотій, усюди бачив змови, попереджаючи їх кривавим терором. Останнім у задумі Сталіна було винищенняєврейства, розпочате під гаслом боротьби проти «безрідних космополітів», але довершенню цієї акції перешкодила його смерть.

Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повного зібрання творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліцейського терору з показовими судами і самообвинуваченнями, зконцентраційними таборами, безжальною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якій підпорядковано законодавчу, виконавчу і судову владу в централізованій радянській державі.