До вершини влади

До середини 1930-х років Сталін сконцентрував в своїх руках всю повноту державної влади і фактично став одноосібним вождем радянського народу. Інші більшовицькі лідери — Троцький, Зінов'ев, Каменєв, Бухарін, Риков і інші, що входили в антисталінську опозицію, були поетапно виключені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років в країні встановився режим жорстокого терору, який досяг апогею в 1937—1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» торкнулися не тільки найвищих партійних органів і армії, але і широких шарів радянського суспільства. Мільйони радянських громадян за надуманими, бездоказовими звинуваченнями в шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані; заслані в табори або страчені в підвалах НКВД.

Пакт Молотова-Ріббентропа

1939 року було укладено таємний додаток до договору про ненапад між СРСР та гітлерівською Німеччиною, який отримав назву Пакт Молотова-Ріббентропа. Йому передувала довга передісторія і тонка політично-дипломатична гра в передвоєнній Європі і світу. Гітлер маючи нестримні бажання німецького реваншу після Першої світової війни, розумів, що напад на Польщу, який був необхідний Гітлеру задля обєднання всіх німецьких етнічних територій, може перерости у протистояння з демократіями Європи, або навіть у війну. До війни проти Франції і Великобританії восени 1939-ого року Гітлер готовий не був. Ще більше Гітлер не був готовий до війни на 2 фронти, що означало б несумнівну капітуляцію Німеччини. Тому йому надзвичайно важливо було вкласти договір зі Сталіном. Сталін же був зі своєї сторони теж дуже зацікавлений в постанні спільних кордонів СРСР з Німеччиною. Вони мала стати коридором комунізму з Росії і її колоній в Європу західну(див. Експорт революції). Ним визначався розподіл зон впливу обох держав у Східній Європі у випадку теріторіально-політичних змін. Основним результатом пакту став поділ країн Східної Європи між Німеччиною та СРСР: розділ Польщі (1939), приєднання до СРСР балтійських країн (1940), війна з Фінляндією (за що СРСР було виключено з Лігі Націй як агресора) і анексія Буковини і Басарабії у Румунії (1939 — 1940 рр.) є продовженням політики «Світової революції», і підготовкою до майбутньої війни з Німеччиною.

Цікавий факт: за пунктами Пакта «Молотова-Рібентропа», Литва відходила в сферу німецьких інтересів, так само і Румунія мала лишатись недоторканною. Але Сталін проігнорував домовленності і влітку 1940 року Литва була майже без боротьби окупована Червоною Армією. Стосовно Північної Буковини і Бесарабії, які були анексовані в наступний рік після підписання, то це була помилка Сталіна. Справа в тому, що Гітлер повністю залежав від румунської нафти, що видобувалась в Плоєшті. Після анексій 1940-го року, сталінська бомбардувальна авіація разом зі штурмовими десантними корпусами вже безпосередньо загрожували цим нафтосховищам. Деякі історики вказують, що саме це переконало Гітлера почати підготовку до війни проти Радянського Союзу.

Деякі фахівці вважають, що основною метою укладення договору з боку СРСР було втягнення європейських держав у війну і після їхнього виснаження, внаслідок військових дій, захоплення їх та приєднання до Радянського Союзу, як союзних республік (тобто продовження ідеї Леніна про «світову революцію»). Так, на підготовку наступальної війни СРСР проти фашистської Німеччини у 1941 році вказує те, що Червона армія стягнула війська, артилерію й авіацію до західних кордонів Радянського Союзу. Однак внаслідок випереджаючого ударуГітлера у червні 1941 року СРСР зазнав важких поразок у першій фазі війни. У тому й числі завдяки допомозі союзників, а також коштом мільйонних людських втрат тоталітарна система Сталіна вийшла переможцем з Другої світової війни. У кінці війни Сталін брав участь у конференціях з лідерами США і Великобританії у Тегерані, Ялті й Потсдамі і домігся такого перерозподілу світу, наслідком якого СРСР фактично приєднав нові території в Східній Європі та на Далекому Сході і утворив блок сателітних країн, де силоміць була встановлена комуністична влада.