9.Охарактеризуйте Румуно-Угорські протиріччя у Трансільванії 1848-1914.

Під час Революції 1848-49 років в Угорщині селяни Трансільванії захопили частину поміщицьких земель.

У 1854 році Габсбурги підтвердили особисту волю селян (проголошена в 1785 р., потім у 1790 р. скасована), за якими закріпили землі, захоплені ними в ході Революції 1848-49 років. З утворенням у 1867 р. Австро-Угорській монархії Трансільванія була включена до складу Угорського королівства. Наприкінці 60-х рр. у Трансільванії з'явилися перші робочі асоціації. У 1881 році заснована Румунська національна партія Трансільванії, що вимагала автономії Трансільванії в рамках Габсбурзької імперії, національного рівноправності

румун й ін. Під впливом Революції 1905-07 років у Росії пролетаріат Трансільванії розгорнув широку політичну боротьбу (загальний політичний страйк 15 вересня 1905 р. з вимогою введення загального виборчого права). 31 жовтня 1918 року робітники Трансільванії разом з угорськими трудящими брали участь у загальному страйку, що переріс у буржуазно-демократичну революцію, що

завершила розпад Австро-Угорщини. Відбулися 18 листопада (1 грудня) 1918 р. у місті Алба-Юлія Народні збори висловилися за об'єднання Трансільванії з Румунією. Трианонським мирним договором 1920 р. Трансільванія була закріплена за Румунією.

10.Охарактеризуйте передумови,причини та ідейні течії Реформації.

Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — та відповідно називають протестанською, лютеранською або євангелічною. Передумовами до Реформації була криза Папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтіленні надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414-1418 (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431-1449 (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448 р. щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V. Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, що Спасіння та Божа милість досягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року у місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями. Ініційований М.Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдності західно-європейської церкви - появи національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму.

Причини Реформації

Протягом всього Середньовіччя церква відігравала значну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в пануючий на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням ієрархії світської: подібно до того, як у світському феодальному суспільстві вишикувалися різні категорії сеньйорів і васалів - від короля (верховного сеньйора) до лицаря, так і члени кліру градуювали по феодальних ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Будучи великим феодалом, церква в різних державах Європи володіла до ¹/₃ кількості всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи і прийоми, що і світські феодали ^[1]. Узурпуючи таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація церква одночасно формувала ідеологію феодального суспільства, ставлячи своїм завданням обґрунтування закономірності, справедливості і богоугодну цього товариства. Монархи Європи у свою чергу йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування. Феодальна католицька церква, що була ідейною санкцією середньовічного суспільства, могла існувати і процвітати до тих пір, поки панувала її матеріальна основа - феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кінця XV століття і всюди в Європі почалося формування нового класу, поступово захоплює в свої руки економіку, а потім намається і політичної гегемонії, - класу буржуазії . Нового класу, який претендує на панування, потрібна була і нова ідеологія. Власне, вона не була такою вже й новою: буржуазія не збиралася відмовлятися від християнства, але їй було потрібно зовсім не те християнство, яке обслуговувало старий світ; нова релігія повинна була відрізнятися від католицизму в першу чергу простотою і дешевизною: меркантильній буржуазії гроші були потрібні не для того, щоб кидати їх на вітер, будуючи величаві собори і проводячи пишні церковні служби, а для того, щоб, вкладаючи їх у виробництво, створювати і примножувати свої підприємства. І відповідно до цього ставала не тільки непотрібною, а й просто шкідливою вся дорога організація церкви з її Папою, кардиналами, єпископами, монастирями і церковним землеволодінням. У тих державах, де склалася сильна королівська влада, що йшла назустріч національній буржуазії (наприклад, в Англії чи Франції), католицька церква особливими декретами була обмежена у своїх претензіях і цим на час врятована від загибелі. У Німеччині, приміром, де центральна влада була примарною і Папська курія отримала можливість господарювати, як у своїй вотчині, католицька церква з її нескінченними поборами і здирництвом викликала загальну ненависть, а непристойна поведінка первосвящеників багаторазово цю ненависть посилювало . Крім економічного і національного гніту передумовою Реформації послужили гуманізм і змінене інтелектуальне середовище в Європі. Критичний дух епохи Відродження дозволив по-новому поглянути на всі явища культури, в тому числі і на релігію. Упор Відродження на індивідуальність і особисту відповідальність допоміг критично переглянути церковну структуру, а мода на давні рукописи та першоджерела звернула увагу людей на невідповідність першохристиянства і сучасної церкви. Люди з пробудженим розумом і мирським світоглядом ставали критично налаштованими до релігійного життя їх часу в особі католицької церкви.

Тенденції культурного розвитку, започатковані епо­хою Відродження, знайшли своє продовження у XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні чинники, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя За­хідної Європи.

Значною мірою вони зумовлювалися попереднім істо­ричним розвитком, і все ж це були новітні тенденції сус­пільного розквіту, котрі започаткували формування нових політичних і економічних структур, нове розуміння світу і людини, нову систему культурних цінностей. Новизна цих поглядів проявилася першочергово в Ре­формації. Реформація (в перекладі з латинської — пере­творення, виправлення) — загальновизнана назва широкого суспільно-політичного руху, що на початку XVI ст. охопив майже всю Європу. Спрямований проти католицької церк­ви, він спричинив утворення нової сутності церков, так званого протестантського напряму.

З ідеологічного погляду, Реформація досить послідов­но відображала новий, буржуазний, час в історії Європи, відіграла величезну роль у руйнації старого феодально-пат­ріархального укладу в культурі, мисленні, способу життя.

Протестантизм виробив особливу етику — етику праці, економічної діяльності, договірних відносин, акуратність, педантизм та інші бюргерські чесноти.

Названі соціокультурні засади — вельми своєрідна і потужна коренева система сучасного добробуту багатьох розвинених націй, підстава для високого рівня життя, пра­целюбності, організованості, політичної культури.

Протестантська цивілізація увібрала кращі досягнення західного середньовіччя: зберегла традиції римського пра­ва, самоврядування міст, автономію університетів тощо. Реформація забезпечила і деякі особливі риси культури Нового часу в галузі філософії, науки мистецтва, моралі. Розпочалася Реформація в Німеччині. 31 жовтня 1517р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483—1548) прибив свої "Дев'яносто п'ять тез" на две­рях місцевої церкви, вони були спрямовані проти практи­ки продавання Індульгенцій на відпущення гріхів. Це по­клало початок Реформації, яка тривала з XVI до середини XVII ст. У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна опозиція, яка отримала назву протестантизму (з лат. — проголошення, урочиста заява). Проте­стантизм представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.

Релігійним наслідком Реформації, де вона перемогла, було утворення кількох нових, так званих протестантських, церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських, унітаристських та ін.). Можна сказати без перебільшення, що Реформація змі­нила обличчя Європи, суттєво посприявши поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й до­тепер існує у більшості європейських держав. Незважаючи на успіх Реформації, католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла організува­ти могутній спротив. Головними її знаряддями стали ор­ден єзуїтів та реорганізована інквізиція. Контрреформація, перемігши в Південній Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями про­ти будь-якого прояву вільнодумства; у 1559 р. — було впер­ше опубліковано "Індекс заборонених книг". На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя зміщується у релігійно-світоглядну царину, на передній план висувається ставлення людини до Бога, що означало відхід від властивого Відродженню погляду на людину та її духовний світ як на найвищі життєві цінності. Загострен­ня віросповідницьких суперечностей викликало до життя численну полемічну літературу, нові літературні жанри: гімни, псалми, проповіді, відозви. На хвилях Реформації з'являється епос на біблійну те­матику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона (1608—1674) "Втрачений рай" та Ф. Г. Клопштока (1724— 1803) "Мессіада". Ідеї нової епохи знайшли яскравий прояв у живописі та графіці, зокрема у творах німецьких ху­дожників А. Дюрера і Л. Кранаха Старшого. Специфіка культури доби Реформації полягає у по­єднанні в собі рис середньовіччя і Нового часу, відтворенні складного синтезу політичних, релігійних та інтелектуаль­них колізій.

Важливим фактором соціокультурних змін у XVII ст. стає наука, перш за все — експериментальне природознавство. У результаті прогресу природничих наук і математики ви­робляється механіко-матеріалістичне уявлення про приро­ду, що якнайповніше виражене у класичній праці І. Нью­тона "Математичні начала натуральної філософії" (1687 р.). Філософське обгрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII—XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямків — раціоналізму та емпіризму. Ра­ціоналізм (від лат. — розум) визнає єдиним джерелом пізнання розум, а емпіризм (від лат. етрігіиз — чисто прак­тичний) — чуттєвий досвід. Для раціоналістів сумнів є передумовою всякого мислен­ня, яке в свою чергу надає людському існуванню справж­нього сенсу. В контексті ра­ціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596—1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632—1677) і об'єктив­ний ідеалізм Г. В. Лейбніца (1646—1716). Основи емпіриз­му закладені Ф. Беконом (1561 — 1626), який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності застосовувати раціональний ме­тод до чуттєвих даних. Таким чином, становлення раціо­налістичного світогляду в контексті розвитку експеримен­тального природознавства і філософії було, безумовно, видатним досягненням у культурному процесі Нового часу.

У художній культурі періоду Реформації сформува­лися два стилі — бароко і класицизм.