1.Дайте визначення понять «Історичний процес», «політична історія» та поясніть цивілізаційні виміри всесвітнього історичного процесу.

Як засвідчує історія, будь-яке суспільство — чи то окрема країна, чи людство в цілому — перебуває після свого виникнення у стані постійних змін. Виникають і зникають країни і цивілізації, здійснюються реформи і революції, розвиваються чи, навпаки, занепадають різні сфери суспільного життя. Усі ці зміни узаіальнюються одним поняттям — «історичний процес». Він, з одного боку, є предметом вивчення такої важливої науки (а точніше — галузі знань, оскільки вона складається з багатьох наукових дисциплін), як історія. Саме з неї ми дізнаємося про те, як виникали і змінювались у часі різні народи і країни.

Інша точка зору на спрямованість історичного процесу, яка теж склалася дуже давно — ще до нашої ери. вбачала у ньому постійне сходження від вищого і кращого до нижчого і гіршого, або певні деградацію і регрес. Одним із перших цю концепцію в античному світі висунув давньогрецький поет і мислитель Гесіод (VIII—VII століття до н. е.). Згідно з його поглядами, викладеними у знаменитій поемі «Труди і дні», кращі часи людства — «золотий вік» — залишилися в минулому, а кожен наступний вік —срібний, бронзовий, залізний — погіршує умови людського життя і самих людей.

Певною мірою подібні погляди відображені і в Біблії, зокрема в оповідях про гріхопадіння перших людей і втрачений ними рай. Досить поширеними такі думки були і є не лише серед філософів, а й на рівні буденної свідомості. І, як правило, вони доповнювалися есхатологічними поглядами про неминучість «кінця світу» і загибелі всіх людей.

Таке песимістичне сприйняття історичного процесу теж пояснювалося різними причинами, зокрема тим, що його сповідували переважно представники тих соціальних верств, класів чи навіть народів, які не мали або не бачили перед собою історичної перспективи і чиє процвітання залишилося в минулому. Однак зводити усі причини історичного песимізму лише до вказаних було б, мабуть, певним соціологічним спрощенням. Бо й сьогодні чимало фактів, доведених наукою, свідчать про те, що загибель людства з різних причин може бути цілком можливою.

Третя точка зору на розуміння спрямованості історичного процесу, яка склалася лише кілька століть тому, пов'язана з еволюціонізмом та історизмом. Коротко її зміст зводиться до того, що у суспільстві, як і в природі, існує постійний розвиток, або прогрес, внаслідок якого через певні проміжки часу з'являються нові, складніші й досконаліші соціальні структури і форми суспільного життя. Найповніше обгрунтування ця концепція знайшла в працях німецьких мислителів XVIII — початку XIX століття (Й. Гердера, І. Канта, Г. Гегеля) і засновників марксизму (К. Маркса і Ф. Енгельса). У нашому столітті одним Із найяскравіших представників цього напрямку був французький вчений, філософ і теолог П. Тейяр де Шарден (1881 — 1955).

Політи́чна істо́рія — галузь історичної науки, яка має на меті формування історичного та політичного світогляду, набуття, поглиблення і систематизацію знань з політичної історії, формування всебічно розвинутої та соціально-активної особистості.

Політична історія вивчає джерела політичної традиції народу, зміст політичних процесів в країні від початків її історії до сьогодення, суть і наслідки політичної дискримінації окремих етносів, націй. Крім того, в рамках курсу "Політична історія" вивчаються особливості розвитку політико-правової системи суспільства, державного та адміністративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зовнішньої політики, ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації, визначальні політичні тенденції на сучасному етапі.