2. Класифікація (типи) управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

У кожній організації приймається велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (див.табл. 6.1)

Таблиця 6.1

Типи управлінських рішень

Класифікаційна ознака	Типи рішень
1	2
Функціональне призначеня	Планові, організаційні, регулюючи, активізуючи, контрольні
Зміст	Економічні, соціальні, технічні, наукові тощо
Характер дій	Директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні
Час дій	Стратегічні, тактичні, оперативні
Напрям впливу	Внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування
Спосіб прийняття	Індивідуальні, колегіальні, колективні
Рівень прийняття рішень	Організація в цілому, її структурні підрозділи, функціональні служби, окремі працівники
Ступінь ефективності	Оптимальні, раціональні
Методи підготовки	Креативні, еврестичні, репродуктивні
Ступінь структурованості	Структуровані, слабоструктуровані, неструктуровані

|вирішень|

40- Оптимізація рішень

У найбільш загальному вигляді функцію оптимізації можна представити так:

у = f (x₁, x₂, … x_n),

де у – параметр, за яким проводиться оптимізація;

x₁, x₂, … x_n – варіанти рішень (альтернативи).

Параметр у може виступати у вигляді прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень х визначаються ресурсами, організацією праці, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських рішень займається напрямок під назвою “наука управління” (використовуються ще терміни “наука про прийняття рішень”, “системний аналіз”, “наука про системи”, “дослідження операцій” та ін.).

Згідно з положенням американського менеджменту наука управління як механізм оптимізації рішень може реалізовуватись з допомогою наступних підходів:

• Застосування наукового методу.

• Використання системної орієнтації.

• Застосування моделей.

Науковий метод оптимізації управлінських рішень передбачає застосування схеми, представленої на мал.1. Наприклад, в процесі оптимізації величини запасів на першому етапі збирається та аналізується інформація про попит, на другому – встановлюється вплив росту запасів на попит і визначається у вигляді гіпотези оптимальна величина запасів. Після третього етапу, який забезпечує процес перевірки гіпотези, можливі два варіанти:

Реалізація рішення, якщо гіпотеза вірна (четвертий етап).

Повернення з допомогою зворотного зв’язку на етап спостереження (перший етап), якщо гіпотеза не вірна.

В останньому випадку пошук оптимального варіанту продовжується.

 

Мал.1. Схема використання наукового методу.

Системна орієнтація в процесі оптимізації рішень базується на тому, що організація є відкритою системою, яка складається з взаємопов’язаних частин.

В процесі своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх в продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найбільш ефективного варіанту рішення.

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо.|вирішень|

Основними методами оптимізації є: 1) аналіз; 2) прогнозування; 3) моделювання, яке підрозділяться на логічне, фізичне і экономіко – математичне моделювання. В практичному менеджменті основними методами аналізу є: 1) метод порівняння; 2) індексний метод; 3) балансовий метод; 4) метод ланцюгових підстановок; 5) метод элиминирования; 6) графічний метод; 7) функціонально-вартісний аналіз; 8) аналіз чинника; 9) экономіко - математичні методи.

Комунікації

41- Комунікації, як зв'язуючий|пов'язувати| процес

У вузькому розумінні під комунікацією розуміється обмін ідеями, думками, почуттями між двома або більшою кількістю людей. Слід мати на увазі, що сам факт обміну інформацією ще не є свідоцтвом комунікації тому, що інформація, яка передається може бути незрозумілою для того, хто її отримує.

З цієї точки зору, в теорії управління під процесом комунікації розуміється процес обміну інформацією між двома або більшою кількістю людей, що забезпечує їх взаєморозуміння.

З визначення слідує, що для здійснення процесу комунікації необхідні чотири умови (див.рис.7.1): наявність мінімум двох чоловік: відправника – особи, яка генерує інформацію, що передбачена для передачі; отримувача – особи, для якої передбачена інформація передається; наявності повідомлення, тобто закодованої за допомогою будь-яких символів інформації, що передбачена для передачі; наявності каналу комунікації, тобто засобу за допомогою якого буде передано інформацію; наявності зворотного зв’язку, тобто передачі назад відправнику повідомлення про те, як він сприйняв отриману інформацію.

Відправник –

генератор ідеї або особа, що збирає і передає інформацію

Повідомлення – інформація, закодована в символах

Канал –

засіб передачі інформації

Одержувач – особа, якій адресована інформація

Рис. 7.1. Елементи процесу комунікації

В процесі комунікації можливо виділити слідуючи етапи: формування концепції обміну інформацією; кодування і вибір каналу; передача повідомлення через канал; декодування; усвідомлення змісту ідеї відправника; зворотній зв’язок.

42- Види комунікацій

Для характеристики процесів комунікації між двома або більшою кількістю людей використовується термін міжособові комунікації, під яким розуміється обмін інформацією з іншою особою. Для характеристики процесів комунікації в рамках організації використовують термін – організаційні комунікації. Визначають наступні види міжособових комунікацій: письмова комунікація.; усна комунікація; комунікація з підтекстом.

Невербальна комунікація – в її основі лежить інформація, відіслана відправником без використання слів, натомість застосовуються різні символи. Функції цього виду комунікації: доповнення і заміщення мови; відображення емоційного стану партнерів по комунікаційному процесу. За результатами досліджень встановлено, що 55% повідомлень сприймаються через вираз обличчя, пози та жести; 38% – через інтонацію і модуляції голосу; 7% – слова. Це свідчення важливості і необхідності вивчення невербальних символів (див.табл.7.1).

Елементи системи невербальної комунікації

Основні системи невербальних засобів	Елементи системи
Рухи частин тіла	Жести, міміка і пантомімі, обмін поглядами, вираз обличчя, доторкання, жестикуляція, поза
Мова	Якість і модуляція голосу, його діапазон, грамотність, темп та повільність мови
Простір	Просторові форми організації спілкування: дистанційна близькість в спілкуванні, елементи територіального розподілу
Час	Запізнення, ранній прихід, культура часу, співвідношення часу та статусу
Рух очей	Частота обміну поглядами, їх тривалість, зміна статики та динаміки погляду, запобігання його

Взагалі в процесі невербальної комунікації 70% інформації несуть очі і погляд співрозмовника.