Сутність категорій «управління» та «менеджмент»
Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати з 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-дміністративної економічної системи Поряд із ним застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, Управління —це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо). Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує багато визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «to manage» — керувати, яке походить від латинського «manuse»—рука. Наприклад, Оксфордський словник англійської мови дає такі його тлумачення:
Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).
Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.
Менеджмент — це вміння й адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).
Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.
Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.
З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).
Поняття організації, формальні і неформальні організації
Організація складає основу світу менеджерів, вона являється причиною, яка обумовлює існування менеджменту.
Щоб вважатися організацією, будь-яка група повинна відповідати вимогам:
Наявність хоча б двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.
Наявність хоча б однієї цілі, яку приймають за загальну усі члени групи.
Наявність членів групи, які мають намір працювати разом, для досягнення зазначеної для усіх цілі.
«Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.» (Ч. Бернард).
В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та ін.
Усі організації мають загальні для них характеристики.
1) використовують чотири основних види ресурсів: людські ресурси; фінансові ресурси; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси.
будь-яка організація є відкритою системою. організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем.
розподіл праці в організації. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети вони повинні розподілити роботу поміж собою.
Класифікація організацій:
2. За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації ( ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей ),
3. За величиною відокремлюють великі, середні та дрібні організації.. Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємства). Усі інші організації є неюридичними особами.
4. За формами підприємництва організації поділяються на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.
5. За характером адаптації до змін виділяють механічні організації(характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органічні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).
1. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні.
. Наведене вище визначення стосується формальної організації. Неформальні ж виникають спонтанно, але тоді, коли люди досить часто вступають у стосунки між собою. Неформальні групи, організації існують майже в усіх формальних організаціях, за винятком, можливо, дуже маленьких. їх виникнення пояснюється тим, що не всі інтереси чи соціальні потреби людей можуть бути задоволені в межах формальної організації. Неформальні групи посідають особливе місце в системі відносин, яка складається у формальній організації і є предметом окремої розмови. Надалі, ведучи мову про організацію, матимемо на увазі лише формальну організацію.
Передумови виникнення менеджменту
Менеджмент як один із напрямів управлінської діяльності визначився наприкінці XIX - на початку XX століття. Об'єктивна потреба в науці про менеджмент була зумовлена нагромадженням, розвитком концентрації та централізації капіталу і машинного виробництва на основі вільної конкуренції. На цьому ґрунті виникали великі підприємства, на яких працювали сотні, тисячі робітників. У зв'язку з цим виникли проблеми організації виробничого процесу, його планування, стимулювання працівників, забезпечення ефективного контролю, обліку тощо. Саме ці процеси зумовили необхідність дослідження закономірностей управління трудовими колективами, з'ясування управлінського впливу на діяльність підприємства, його працівників. У ході цих наукових досліджень були розроблені й обґрунтовані певні механізми та рекомендації, сформульовані перші принципи менеджменту.
Отже, історія розвитку менеджменту як науки - це в основному еволюційний процес. Він зумовлений науково-технічним прогресом, розвитком суспільно-виробничих відносин та продуктивних сил зростанням ролі людського чинника в управлінні суспільним виробництвом.
Менеджмент як концентрація ринкового управління направлений на удосконалення управління діяльністю окремих суб'єктів господарювання.
Реалізація менеджменту в практичній діяльності підприємств виступає як система управління. Отже, менеджмент регулюється законами ринкових відносин і направлений на організацію управління діяльністю підприємства в ринковому середовищі, яке змінюється.
Крім того, в сучасних джерелах з менеджменту виділяють три наукових підходи до управління:
1) процесний підхід;2) системний підхід;3) ситуаційний підхід.
Ключові ідеї школи наукового управління(індустріальної) Ф.Тейлора
Тейлор Ф., американський інженер і дослідник, вважається основоположником науки управління. В основу системи Ф. Тейлора покладено такі принципи:
уміння аналізувати роботу, вивчати послідовність її виконання;
підбір робітників (працівників) для виконання даного виду;
навчання й тренування робітників;
співробітництво адміністрації й робітників.
Важлива характеристика цієї системи - її практична реалізація за допомогою певних засобів, або "техніка системи". Ф. Тейлор скрупульозно заміряв кількість залізної руди й вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Ґрунтуючись на отриманій інформації, він змінював робочі операції, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи й, використовуючи стандартні процедури й устаткування, прагнув підвищити ефективність праці. Тейлор виявив, що максимальна кількість залізної руди й вугілля може бути перекинена, якщо робітники користуватимуться лопатою-совком ємністю до 8,6 кг. Порівняно з більш ранньою системою це дало феноменальний виграш.
Відповідно до розробок Ф. Тейлора, засоби управління мають включати:
1. Визначення й точний облік робочого часу й вирішення в цьому зв'язку проблеми нормування праці.
2. Підбір функціональних майстрів - по проектуванню роботи; рухами; нормуванню й заробітній платі; ремонту встаткування; планово - розподільним роботам; вирішенню конфліктів і дисципліні.
3. Введення інструкційних карт.
4. Диференціальну оплату праці.
5. Калькуляцію витрат на виробництво.
Резюмуючи, можна сказати: головна ідея Ф. Тейлора полягала в тому, що управління повинне стати системою, заснованою на певних наукових принципах, повинне здійснюватися спеціально розробленими методами й заходами. За Ф. Тейлором, необхідно проектувати, нормувати, стандартизувати не тільки техніку виробництва, а й працю, її організацію й управління. Практичне застосування ідей Ф. Тейлора довело всю свою важливість, забезпечивши значне зростання продуктивності праці. Принципи наукового управління Ф. Тейлора: поділ праці; вимірювання праці; задачі та придписання; програми стимулювання; праця як індивідуальна діяльність; мотивація; роль менеджменту; ігнорування прфспілок. Ключові ідеї наукового управління: наукові методи аналізу роботи для визначення кращих (раціональних) шляхів виготовлення продукції; акцент на задачах відботу, навчання рабітників; зародження кооперації між робітниками та менеджерами.
Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.
ключові ідеї класичної (адміністративної) школи А.Файоля
Прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва.Представники цієї школи розглядали управління як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як суму всіх функцій. Набільш чіткі принципи сформулював А.Файоль А. Файоль заклав основи функціонального управління. Він розподілив весь комплекс управлінських робіт в організації на шість основних груп.
Група 1. Адміністративна діяльність управлінського апарату: планування, організація, керівництво, координація. Група 2. Комерційна діяльність: покупка, продаж, обмін. Група 3. Техніко-виробнича діяльність: виробництво, обробка, випробування, контроль. Група 4. Фінансова діяльність: здійснення фінансового контролю. Група 5. Діяльність з охорони праці й техніки безпеки. Група 6. Діяльність з обліку стану справ на виробництві.
А. Файоль розробив прецесійну концепцію управління, виділив 6 управлінських функцій (передбачення, планування, організація, розподіл, координація, контроль).
А. Файоль сформував 14 основних принципів, дотримання яких забезпечує ефективність управління. В авторській редакції вони виглядають так:
1. Поділ праці. Ціль поділу праці - збільшення обсягу і підвищення якості виробництва при витраті одних й тих же зусиль.
2. Влада - відповідальність. Влада - це право віддавати розпорядження й чинність, що примушує підкорятися. Влада немислима без відповідальності, тобто без санкції - нагороди або кари, що супроводжують її дії. Усюди, де діє влада, виникає й відповідальність.
3. Дисципліна - це по суті, покора, ретельність, манера триматися, зовнішні знаки поваги, визначені відповідно до встановленої між підприємством і його службовцями угоди. Стан дисципліни в будь-якій соціальній організації залежить тільки від її керівників.
4. Єдність підпорядкування. Службовцеві може надавати наказ щодо будь-якого способу дії тільки один начальник... У жодному з випадків не буває пристосування соціального організму до дуалізму підпорядкування... Оскільки це правило не можна не визнавати фундаментальним, я його включаю в число принципів.
5. Єдність керівництва. Цей принцип можна виразити так: один керівник і одна програма для сукупності операцій, що переслідують ту саму ціль.
6. Підпорядкування особистих інтересів загальним. Цей принцип говорить, що на підприємстві інтереси службовців, або групи службовців, не повинні ставати вище від інтересів підприємства.
7. Винагорода персоналу. Винагорода персоналу є оплата виконаної роботи. Вона повинна бути справедливою й по можливості задовольняти персонал підприємства, наймача й службовця.
8. Централізація. Централізація не є системою управління, гарною або поганою сама по собі: вона може бути прийнята або відкинута залежно від тенденцій у керівника й від обставин. Але більше-менш вона існує завжди. Питання про централізацію або децентралізацію - питання міри. Справа зводиться до знаходження ступеня централізації, яка найбільш сприятлива для підприємства.
9. Ієрархія. Ієрархія - це ряд керівних посад, починаючи з низьких і закінчуючи найвищими.
10. Порядок. Загальновідома формула матеріального порядку: певне місце для кожної речі й усяка річ на своєму місці. Форма соціального порядку така сама: певне місце для кожної особи й кожна особа на своєму місці.
11. Справедливість. Для того щоб заохотити персонал до виконання своїх обов'язків з повною завзятістю й відданістю, треба ставитися до нього доброзичливо; справедливість є результатом поєднання доброзичливості із правосуддям.
12. Сталість складу персоналу. Плинність персоналу є одночасно причиною й наслідком поганого стану справ.
13. Ініціатива. Ініціативою називається можливість створення й здійснення плану. Воля пропозиції та її впровадження також належить до категорії ініціативи.
14. корпоративний дух.
Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора. Ключові ідеї: іерархія вирішує взаемовідносони між посодами; правила та регудятори спеціалізованної діяльності кожної посади; централізація рішень на вищих рівнях управління.
Ключові ідеї шкіл людських відносин та поведінських наук
Засновником цієї школи став американський соціолог та психолог Елтон Мейо (Новий напрям теорії управління, започаткований Е. Мейо, полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди призводять до підвищення продуктивності праці.
Основні тези Е. Мейо:
1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;
2) в результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають задоволення в соціальних взаєминах;
3) люди більш чуткіші до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до спонукання засобів контролю, що використовуються керівниками;
4) робітник виконує розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути зрозумілими, неформальні стосунки ні в якому разі не можна ігнорувати, ними слід керуватися на основі співпраці між робітниками та адміністрацією.
Значним є внесок інших вчених у становлення та розвиток школи людських стосунків. Так, М. П. Фоллетт була першою, хто визначив менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей". Пізніші дослідження американського медика і психолога А. Маслоу теж допомогли виявити причини багатьох вчинків людей.
Отже, школа людських стосунків зосередилася, в основному, на методах налагодження між особистісних стосунків (концепції взаємин між членами колективу). Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва до своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати, а це, в свою чергу, приведе до зростання продуктивності праці.
Подальший розвиток психології та соціології дав поштовх до формування поведінського напряму теорії менеджменту, згідно з яким правильне використання науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню продуктивності як окремого працівника, так й організації в цілому.
Найбільш відомими представниками даного напряму були: К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Ф. Герцберг, Д. Макгрегор. Вони досліджували різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, влади та авторитету, організаційної структури, комунікацій, лідерства, змісту роботи тощо. Особливості даної концепції (людських ресурсів), сформульовані Р. Е. Майлсом, зводяться до наступного:
1. Більшість людей хочуть, щоб їх не лише любили й поважали, але й щоб їм давали можливість брати участь у здійсненні гідних цілей.
2. Основним обов'язком керівника є створення умов, при яких підлеглі можуть спрямувати всі свої таланти на досягнення цілей організації. При цьому він -повинен прагнути до розкриття та використання на практиці всіх своїх творчих здібностей.
3. Керівник повинен забезпечити участь персоналу як перспективних, так і поточних питань. Чим важливішим є рішення, тим більш енергійними повинні бути спроби залучити підлеглих до його прийняття.
4. Керівник повинен безперервно прагнути до того, щоб підлеглі більш широко використовували самоконтроль та прагнули до визначення напрямків своєї діяльності в міру розвитку та вияву своїх знань та здібностей.
5. З використанням керівником досвіду, знань та творчих здібностей своїх підлеглих, підвищуватимуться якість рішень і роботи.
6. Задоволення персоналу роботою приводить до підвищення продуктивності праці і сприяє її зростанню при творчому підході.
- Процесний підхід
Процесний підхід - розглядає управління як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій (процесів), кожна із яких складається з серії взаємопов'язаних дій. За процесного підходу управління розглядається як процес, тобто це не якась єдиночасова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Тому управління можна визначити як процес планування, організації, мотивації, контролю, комунікації, ухвалення рішень та інших дій для досягнення загальної мети організації і поставлених перед нею завдань. Отже, процесний підхід до управління організацією дає можливість через управлінські функції реагувати на зміни ситуації, що може бути використано в кризовій ситуації.
Системний підхід
Системний підхід - розглядає керовану та керівну підсистеми як цілісний комплекс взаємопов'язаних та об'єднаних спільною метою елементів, що дозволяє виявляти властивості організації як системи, її внутрішні та зовнішні зв'язки. Тобто керований об'єкт розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів (люди, технології, структура, завдання), орієнтованих на досягнення визначеного результату (мети). За цього підходу управління розглядається як спосіб мислення щодо організації й управління. Спосіб мислення визначається особистими якостями і характеристиками управляючого теоретичними знаннями, практикою від методів спроб і помилок до ухвалення вивірених і зважених управлінських, рішень, результатом яких є застосовування новітніх методів і засобів науки управління з використанням інформаційних систем, досвіду і знань.
Зі сказаного вище зрозуміло, що спосіб мислення управлінця щодо організації процесу управління залежить і формується за рахунок:
- отриманої інформації;
- якості її обробки;
- комплексу теоретичних знань, професійної підготовленості;
- досвіду;
- особистих ділових якостей і характеристик.
Ситуаційний підхід
Ситуаційний підхід - означає методи, заходи незалежно від конкретної ситуації. Під ситуацією розуміється сукупність або конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації у певний період часу. За ситуаційного підходу процес управління розглядається як комплекс принципів, методів, прийомів і правил, які застосовуються в конкретній ситуації протягом певного періоду часу.
Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями і всередині самих організацій. Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотирикроковий процес:
1. Керівник повинен працювати із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це означає досягнення процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу методів планування, контролю і кількісних методів ухвалення рішень.
2. Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони, або порівняльні характеристики у разі, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачити ймовірні наслідки - як позитивні, так і негативні, від застосування певної методики або концепції. Наведемо простий приклад. Пропозиція подвоїти зарплату всім службовцям у відповідь на додаткову роботу, ймовірно, викличе значне підвищення мотивації на якийсь час. Але порівнюючи приріст витрат з отриманими вигодами, ми бачимо, що такий шлях може призвести до банкрутства організації.
3. Керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно безпомилково визначити, які чинники є найбільш важливими в цій ситуації і який вірогідний наслідок може спричинити за собою зміна однієї або декількох змінних.
4. Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми, які викликали б якнайменший негативний ефект і мали б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах обставин, що склалися.
Ситуаційний підхід (60-ті роки XX ст.) спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. Прицьому менеджер повинен: знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень; вміти оцінювати переваги і недоліки; правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин; —обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.
Організація- Основні принципи
Принципи організації безпосередньо випливають із законів та закономірностей управління. Вони визначають вимоги до конкретної системи, структури та організації. можна розділити принципи на загальні — для всіх організацій і ситуацій, часткові та ситуативні — характерні тільки для певної сфери або ситуації в діяльності організації, та принципи, характерні для певного стану організації, — динамічного або статичного.
Окрім цього, в літературі принципи організації поділяють на три групи:
1) структурні принципи (розподіл праці, єдність мети та управління, співвідношення централізації та децентралізації, влада і відповідальність);
2) принципи процесу (справедливість, дисципліна, нагорода персоналу, корпоративний дух, єдність команд, підпорядкування головному інтересу);
3) принципи кінцевого результату (порядок, стабільність, ініціатива).
Структурні принципи забезпечують чітку взаємодію між загальними цілями та завданнями, з одного боку, і їх розподіл на більш часткові та дрібні — з іншого, сприяючи правильному підбору та призначенню керівників підрозділів, закріпленню за ними відповідних повноважень і відповідальності, а також об'єднанню підрозділів ланцюгом цільових команд.
Принципи процесу визначають характер та зміст діяльності керівників, їх взаємини з підлеглими. До них належать насамперед принципи справедливості і винагороди персоналу. Принцип дисципліни обумовлює встановлення стабільних відносин між організацією та різними групами співробітників. Принципи кінцевого результату розкривають оптимальні характеристики організації. Правильно сформована і раціонально спрямована організація має характеризуватися порядком та стабільністю
Загальні принципи організації та їх характеристика. Об'єднуючи різні підходи, до загальних принципів організації можна віднести: принцип зворотного зв'язку; принцип розвитку; принцип змагальності, конкуренції; принцип додатковості; три принципи відповідності — відповідність цілей та ресурсів, відповідність розпорядництва та підпорядкування, відповідність ефективності діяльності та економічності; принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації виробництва і управління; принцип прямого зв'язку; принцип ритмічності; принцип синхронізації (системний принцип).
Принцип зворотного зв'язку. Соціально-економічні системи є в основному відкритими та нерівноважними системами. Порушення рівноваги можливе внаслідок найрізноманітніших причин або випадкових збурень.
Принцип розвитку. Розвиток — незворотна, спрямована зміна системи. Розрізняють дві форми розвитку: еволюційну, таку, що характеризується поступовими кількісними та якісними змінами; революційну, таку, що є стрибкоподібним, неусвідомленим переходом від одного стану системи, процесу управління до іншого.Існує прогресивний і регресивний розвиток
Принцип змагальності, конкуренції.
Конкурентні відносини суперечливі: механізм конкуренції формує соціальні пріоритети свободи вибору, активної дії на ухвалення сміливих, продуктивних управлінських рішень. Одночасно конкуренція може негативно вплинути на роботу деяких організацій, призвести їх до банкрутства. Принцип додатковості. В організаційних системах поєднуються, з одного боку, об'єктивні, стійкі тенденції, запрограмовані, рівноважні, організовані, прогнозовані начала, а з іншого боку, випадкові, нестійкі, нерівноважні, стихійні, самовільні, імовірнісні, непрогнозовані начала. Вони доповнюють один одного. їх діалектична взаємодія визначається як принцип додатковості, сутність якого — амбівалентний підхід до розкриття функціонування та розвитку організаційних систем.
Принцип відповідності цілей і ресурсів. Ключові цілі організації мають своєчасно забезпечуватися ресурсами.
Принцип відповідності розпорядництва та підпорядкування. У процесі виконання конкретної роботи кожен працівник повинен мати одного лінійного керівника та будь-яку кількість функціональних.