7. Основні фактори психічного розвитку людини: біологічний, соціальний та чинник самоактивності. Закономірності й рушійні сили становлення особистості.

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини.

Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зростанням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається основою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:

• спадковість (якості, передані індивіду від батьків через генотип),

• природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного розвитку дитини та процесу її народження),

• результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація нейронів).

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки. Молодше покоління оволодіває цими матеріальними й духовними цінностями, залучаючись до пізнавальної та практичної діяльності.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

З розвитком дитини змінюються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Відповідно, залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом, починаючи з перед дошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.

Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є:

• рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови;

• потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок;

• життєві домагання особистості та її можливості;

• спадкові дані та потреби виховання;

• емоційно-почуттєва сфера особистості;

• особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.

Таким чином, вивчити своїх вихованців – означає виявити особливості підструктур психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього прояву в формуванні та розвитку особистості, виокремити рушійні сили їх розвитку і формування, на цій основі прогнозувати процес виховання. Тому вихователям слід знати вікову періодизацію особистості – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.