14. Музика

Невід'ємною частиною культури Київської Русі була музика. Виділяються три основні напрями тогочасного музичного мистецтва: народна музика, професійно-інструментальна музика та професійний народний спів.

Найдавніші форми народної музики пов'язані з календарною обрядовістю, зокрема з пробудженням природи, хліборобським культом, збиранням врожаю, зимовим і літнім сонцестоянням та родинними звичаями і обрядами. А з введенням християнства утворився певний симбіоз язичницьких і християнських обрядів. Зокрема, такими стали Різдвяні свята з колядками, щедрівками, Великодні і Купальські свята тощо. Важливо, що календарно-обрядовий фольклор, який сягає коренями у давньоруську епоху присутній і сьогодні в нашому побуті. Такими, наприклад, були різні язичницькі обряди (ігрища), поширені у радомичів, сіверян та інших східнослов'янських племен. У народній інструментальній музиці була поширена гра на сопілках, бубнах, гуслях та інших інструментах .

Саме в таких ігрищах, на думку І.Ф.Тоцької, містилися зародки української народної музики (вокальної та інструментальної) і танцю.

Після хрещення на Русі набули широкого розвитку і поширення церковні співи. На відміну від народної пісні церковні співи записувалися так званими "крюками" або "знаменами". З ХІ-ХІІІ ст. таких крюкових рукописів збереглося понад 80 [113, с. 828-832].

Архітектура

Всьому світу відома українська народна архітектура. Архітектори Київської Русі, спираючись на національні традиції, зводили неповторні будівлі. Це Десятинна церква та Софіївський собор у Києві ,

Спаський собор та П'ятницька церква в Чернігові, Успенський собор та церква Пантелеймона в Галичі, церкви в Путивлі, Новгород-Сіверському, Білгороді тощо. Високого рівня досягли містобудівництво, будівництво князівських та боярських хоромів, оборонних споруд.

Ю.С.Асєєв та В.О.Харламов, розглядаючи майже трьохсотрічний період розвитку архітектури Київської Русі, визначили п'ять стильових етапів.

Перший - кінець Х - 30 рр ХІ ст. Це час будівельної діяльності Володимира Святославовича в Києві та його сина Мстислава в Чернігові, коли під впливом візантійської будівельної техніки та архітектури зароджується і починає розвиватися вітчизняна кам'яна монументальна архітектура.

Другий етап - 30-50-ті рр. ХІ ст., часи Ярослава Мудрого. Давній Київ стає взірцем у будівництві архітектурних об'єктів серед міст Київської Русі. Тут проводяться великі будівельні роботи. Є також свідчення про використання місцевих будівельних традиції.

Третій етап - друга половина ХІ - початок ХІІ ст. У відповідності до канонів православ'я викристалізовується новий тип християнського храму. Починають формуватися місцеві архітектурні школи, хоча все ж таки ще відчувається візантійський вплив.

Четвертий етап - архітектура 20-80 рр ХІІ ст. Остаточно формуються місцеві архітектурні школи, простежується відхід від візантійських традицій.

П'ятий етап - кінець ХІІ - 30-ті рр. ХІІ ст. На ньому зодчі звертаються до традицій, які йдуть від народних джерел. Пізніше вони відіграли істотну роль у формуванні національних рис української ренесансної та барокової архітектури. На жаль цей етап розвитку архітектури був обірваний монголо-татарською навалою [114, с. 883-884].

Підсумовуючи короткий огляд архітектурного будівництва наголосимо, що не гублячи власних традицій та індивідуальних рис, архітектура Київської Русі розвивалася у руслі світового архітектурного процесу. В цей час церква стає не лише храмом, а й окрасою міста. Інтенсивно розвивається будівельна техніка, виникають нові конструктивні прийоми.

Першою архітектурною спорудою зведеною з каміння, була Десятинна церква. Характерно, що коли у Візантії в церковному житті на першому місці стояло завдання прославляти імператора, то на Русі на перший план висувалося прославляння нової віри "зо всіма нарадми славить Христа" [115, с. 885]. Це заохочувало митців до яскравої монументальності, величі, пафосу творінь, які відповідали великим історичним звершенням.

Враховуючи те, що до прийняття християнства, протягом багатьох століть храмове будівництво у наших предків було дерев'яним, останнє мало вплив на новий візантійський стиль. Зокрема у Києві, де не було покладів мармуру, склепіння та інші частини храмів оздоблювали мозаїкою та фресками, що надавало їм особливої привабливості.

Об'єктивно утворення нової віри сприяло бурхливому розвитку всіх видів мистецтва, пов'язаних із християнською релігією. Для культових відправ необхідні церкви, для поклоніння - ікони, а для проведення церковних служб - книги та відповідний інвентар.

Коротко нагадаємо про ці три напрями мистецтва.

Християнізація викликала потребу в будівничих та митцях. Закономірно, що першими нашими вчителями були митці з Греції, але після засвоєння техніки мурування, виготовлення смальти для мозаїк наступив етап творчого переосмислення набутого досвіду, його адаптації й зміни відповідно до місцевих умов.

Із застосуванням фрескового розпису у Десятинній церкві було створено образи святих, наділених рисами величі й сили. Саме ці риси та своєрідний вираз очей святих справили таке велике враження на сучасників, що через 20-25 років у такій же манері було здійснено оздоблення Софійського собору в Києві, збудованого між 1017 та 1031 рр. [115, с. 889-890].

Зауважемо, що зображення святих були схожими на звичайних людей, але разом з тим підкреслювалася їхня святість.

Найголовнішим твором, вершиною не тільки монументального мистецтва київської школи, а й візантійської, є зображення Богоматері Оранти у Софіївському соборі .

Перед нею поступаються всі відомі візантійські зображення Богоматері. Пропорції Оранти бездоганно дотримані, мозаїка читається і сприймається ясно, золоте тло м'яко рефлектує.

У візантійських мозаїках Богоматері приділена увага як матері Господа та уславленні щедрот і побожності імператора, а в київській - поза Оранти набуває глибоко смислового змісту. Золоте тло, синя туніка й темно-синій омофор, червоні чоботи й поцяцьковане підніжжя є однією з найдосконаліших мозаїк Софійського собору.

Нагадаємо: становлення образу Оранти відбувалося протягом тривалого часу. Вперше він з'явився в ІV ст. в катакомбах св. Присцили та св. Калікста в Римі [115, с. 900-901].

В цілому ж у Софіївському соборі головною ідеєю є тріумф християнства на Русі. Іларіон Київський цю подію оцінив так: "Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, Господи, і великі діла твої, Боже Наш! Слава тобі!" [122, с. 907].

Київська архітектура, зокрема Софіївський собор, справили значний вплив на будівництво храмів у Новгороді, Пскові. А уцілілі розписи Спаського собору в Чернігові (1034-1042 рр.) теж свідчить про їхній стилістичний зв'язок з малярством Софіївського собору в Києві.

Ікони

Їм молилися, в них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Отже, ікони були важливим обєктом поклоніння. Виключно високий мистецький рівень тих небагатьох ікон першої половини ХІ ст., які дійшли до нашого часу, пояснюється тим, що їх писали ті самі митці, що виконували мозаїку та фрески в київських храмах. Серед цих ікон виділяється ікона Георгія (1040 р.,174х132 см), ікони Петра і Павла (236х1147 см) та ін. Традиція виготовленя ікон в Києві тягнеться до ХІІІ ст. (ікона Богоматері Печерської - 1288 р.).

За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, захищає і оздоровлює.

І, нарешті, книжкова мініатюра. Це один з видів київської малярської школи, зокрема оздоблення рукописів - мініатюри, орнаменти й заставки. Конкретним прикладом цього виду мистецтва є Остромирове євангеліє (почате 21 жовтня 1056 року й закінчене 21 травня 1057 року дяком Григорієм).

У манускрипті вміщено мініатюри євангелістів Марка, Луки та Іоанна, а для Матвія залишився вільний аркуш, не заповнений мініатюрою з невідомих причин. Крім мініатюр євангеліє розкішно оздоблене великою заставкою, 17 малими заставками та 207 ініціалами.

Яскраві червоні, сині, зелені барви ініціалів та заставок обведені золотом; витонченість малярської техніки, висока довершеність мініатюр, їх якість ставлять Остромирове євангеліє в один ряд зі світовими шедеврамикнижкової мініатюри ХІ ст.

Характерно, що вже в малярстві Софіївського собору в Києві зароджується жанр легендарно-історичного напрямку. Віддається перевага вільному тлумаченню сюжетів. Простежується відхід від традицій канонічних образів візантійського мистецтва в бік більшої життєвості, що відбивав істотні зміни в поглядах українців.

Названі та інші зрушення в мистецтві та світобаченні суспільства відбилися насамперед в архітектурі: з'являється все більше малих храмів, каплиць, хрещалень, усипальниць, покликаних задовольняти особисті прагнення й смаки українського населення. Вони, в свою чергу, вплинули на зміну всієї образної мови малярства, яке поступово втрачає риси надособистої величі й стає ближче до інтимних почуттів людини. Ця тенденція з великою силою й переконливістю зафіксована в "Повісті минулих літ". Так, у розповіді попа Василя про осліплення в 1097 р. князя Василька Теребовельського, людина в морально-етичному плані розглядається як священа. Простежується суто людська сутність - викликати співчуття до неї, а з тим і любов.

Значні зміни відчуваються і в суспільній свідомості. Вище ми зверталися до діяльності Володимира Мономаха, його твору "Повчання". Особливий наголос він ставить на морально-етичному факторі: "ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його" [115, с. 908-910].

Новий важливий етап у розвитку мистецтва розпочався у другій половини ХІ - першій чверті ХІІ ст., про що свідчить мозаїка Михайлівського Золотоверхого собору (1108-1113 рр).

Істотні зміни простежуються не тільки в композиції, а й у малюнках, пропорціях та колориті. Наприклад. якщо у Софіївському "Причасті" постаті апостолів мають класичні пропорції (голова співвідноситься до висоти постаті, як 1:7), то в Михайлівських мозаїках вони видовжені (як 1:9 і навіть 1:10).

Нами подано лише окремі, найбільш значні пам'ятки монументального мистецтва, іконопису та книжної літератури. Поза нашим розглядом залишилося багато інших досягненнь у галузі мистецького життя Київської Русі, серед яких є різьблення на камені, майстерність у виробах золотарства, "малярство голкою", тобто гаптування тощо.

Складовою частино історії української культури стало також прикладне мистецтво. Враховуючи те, що цей вид мистецтва в своїй основі не схожий на сучасне декоративне оформлення речей, ми не будемо його розглядати, лише підкреслимо, що прикладне мистецтво епохи Київської Русі розвивалося на самобутній основі з врахуванням і засвоєнням досягнень художнього ремесла Візантії, східних і західних сусідів, у тому числі Волзької Болгарії та Романської Європи. [116, с. 921-966].

Підсумовуючи розгляд найголовніших процесів духовної культури українського народу зупинимося ще на двох важливих питаннях, це, по-перше, житло, а по-друге - одяг.