6. Показники та особливості оцінювання ефективності корпоративного управління

Цілями фінансового стану АТ є: 1) підготовка інформації, для планування, прогнозування, прийн.рішень та контролю в діяльності АТ; 2) підготовка інформації для акціонерів, інвесторів фін-х установ та ін.. зацікавлених сторін і зовнішніх користувачів.Інф-ну базу для проведення комплексного фінансового аналізу становить звітність АТ. Основні групи відносних показників для характеристики фінансового стану під-ва: 1. Показники покриття короткострокових зобов’язань які хар-ть здатність фірми погасити поточну заборгованість; 2. Показники використання позикових засобів які характеризують фінансову стійкість підприємства; 3. Показники прибутковості до складу яких входять коефіцієнти рентабельності продажів інвестицій та власного капіталу.6 основних методів розрахунку показників фінансового стану підприємства: 1) горизон.аналіз що включпорівн..кожного показника звітності з попер. Періодом.2) вертикальний аналіз визнач. Питомої ваги окремих статей фін-х звітів та їх впливу на підсумкові показники; 3)Аналіз відносних коефіцієнтів. 4) Порівняльний та просторовий аналіз – це внутрігосподарський аналіз звітності за окремими показниками фірми дочірніх підприємств; 6) аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою дискретних та стохастичних методів дослідження.

7. Економічна роль резервного фонду та фонду виплати дивідендів

Статутний фонд є попередньо фіксованим і змінюється офіційно: збільшенням або зменшенням і відповідною емісією додаткових акцій, або збільшенням їх номіналу, або вилученням їх з обігу. Так само можна розглядати і резервний фонд, але з великими умовностями. По-перше, резервний фонд має нижню межу (не менш як 25 відсотків статутного), але не має верхньої. По-друге, він тривалий час може формуватись (щорічні відрахування не менш як 5 відсотків чистого прибутку) і мати змінні величини.

Для проведення оптимальної дивідендної політики досить часто створюється фонд сплати дивідендів. Сплата дивідендів може визначатись окремим положенням про дивіденди в акціонерному товаристві, а можливо, загальним положенням про фонди. Такий фонд створюється за рахунок чистого прибутку AT за нормативом, встановленим загальними зборами акціонерів, і ділиться на дві, а іноді й три частини: дві – виплата дивідендів за привілейованими акціями і виплата дивідендів за простими акціями; третя – кошти для виплат обов'язкових відсотків за облігаціями.

Іноді в корпораціях створюються фонди накопичення коштів для викупу власних акцій, в основному за рахунок чистого прибутку AT (не виключено, що сюди можуть ввійти також інші джерела, не заборонені законодавством), і його величина визначається зборами акціонерів, проте доцільність його використання, ціну акцій, як правило, обґрунтовує правління або рада товариства.

8. Характеристика «американської» системи управління

Американська система корпоративного управління є досить специфічною, її аналіз мимоволі змушує порівнювати та проводити паралелі з ситуацією, що склалася в Україні. Перше, що вкидається в очі – це ліберальні підходи, які домінують у американському правотворенні, які до того ж підкріплюються своєрідною «конкуренцією» між «виробниками» права за його «споживачів»:

• найбільш оперативно на появу проблеми реагують звісно ж юридичні фірми, які пропонують врегулювати проблемні питання у контрактах та локальних нормативних актах корпорації, враховуючи майже необмежену свободу договору (осягнення її меж неодмінно спричинило б серцевий напад у розробників Господарського кодексу України), цей шлях виходу із ситуації є найпоширенішим і абсолютно реалістичним [1];

• рано чи пізно проблема має високі шанси виявитись в судовому процесі, де суддя перевіривши запропоноване рішення на відповідність законодавству, загальному праву та існуючим прецедентам легалізує, модифікує, або ж заборонить вироблене юристами «ноу-хау», створивши новий прецедент (фактично нову правову норму), що, однак, вимагатиме дуже серйозного обґрунтування [2];

• залежно від ступеню задоволення бізнес-спільноти нормою, що народилося внаслідок прецеденту, вона може бути закріплена, відкоригована чи скасована прийняттям закону на рівні штату (звісно ж у межах повноважень відповідного законодавчого органу [3]);

• зазвичай Конгрес намагається уникати втручання у сферу корпоративного права, як на підставі того, що регулювання створення та функціонування корпорацій віднесено до компетенції штатів [4], так і пануючої серед бізнес-спільноти думки про те, що легіслатури штатів упораються з цим завданням швидше, якісніше, кваліфікованіше (та дешевше), винятками є випадки жорстких криз та гучних скандалів [5].