45.Підходи до організаційної ефективності

Організаційна ефективність − здатність організації існувати і досягати визначених цілей із найвигіднішим співвідношенням результатів і витрат.

В економічній літературі виділяють три підходи до вивчення організаційної ефективності — цільовий, системний і вибірковий.

Цільовий підхід. Передбачає визначення ефективності економічної організації її здатністю досягати заздалегідь поставлених цілей. Використовує логіку цілей і засобів англійського економіста Л. Робінса. Згідно з цим підходом групи в організації діють раціонально з метою досягнення цілей. Раціоналізм полягає у виборі такого варіанта використання ресурсів, який би дав змогу досягти встановлених цілей з найменшими витратами. Цей підхід варто використовувати у тому разі, якщо цілі чітко визначені й прогрес можна точно зафіксувати і виміряти.

Системний підхід. Згідно з ним критерієм ефективності організації є її здатність до адаптації. Цей підхід зосереджує увагу на внутрішніх характеристиках організації й апелює швидше до засобів підтримки стосунків між учасниками організації, ніж до цілей. Внутрішній розподіл ресурсів, визначення ієрархічних залежностей, правила взаємодії учасників посідають центральне місце, а оцінка витрат відступає на задній план. Однак такий підхід більш придатний для бюджетних організацій, що надають певні соціальні послуги або зайняті в системі життєзабезпечення держави (силові структури, органи державного управління тощо). Зосередження уваги на виживанні організації завдяки пристосуванню її до змін зовнішнього середовища спричиняє пасивне управління нею, сконцентроване на реакції на ці зміни. Крім того, сама можливість пристосовуватися до змін передбачає, що ефективна система має у своєму розпорядженні певний обсяг невикористаних ресурсів, що дає їй змогу краще протистояти непередбаченим змінам зовнішнього середовища, а це суперечить критерію мінімізації витрат.

Вибірковий підхід. Для оцінки ефективності використовує критерії, що відповідають «стратегічним складовим» організації. Заперечує думку, що ефективність може бути оцінена на основі заздалегідь встановлених критеріїв чи одних лише системних характеристик. Беручи за основу гіпотезу задоволенняГ. Саймона, цей підхід наголошує на забезпеченні мінімального рівня задоволення усіх складових організації, мотиви діяльності й цілі яких відрізняються. Якщо цього рівня не досягнуто, напруженість і конфлікти паралізують організацію, зроблять її неефективною. Внутрішні складові організації — співробітники, менеджери, акціонери фірми; зовнішні — уряд, місцеві органи влади, інші зацікавлені у діяльності фірми інституції. Важливо, щоб організація зуміла визначити, які складові слід вважати стратегічними.

46.Структура корпоративних органів управління

Науковці виділяють 2 основні системи управління: німецька і американська.

Під німецькою системою управління слід розуміти трирівневу систему управління корпорацією, яка містить в собі 3 управлінські структури: загальні збори акціонерів, наглядову раду, виконавчу раду. Цій системі властиве чітке розмежування функцій між наглядовою радою та виконавчим органом, що керує поточною діяльністю корпорації.

Американська система має суттєві особливості в межах окремих штатів. Це пов’язано з особливостями правового регулювання, оскільки на федеральному рівні діють закони про цінні папери та обіг цінних паперів. Сутнісні риси цієї системи полягають в тому, що керівництво здійснює унітарна рада директорів, яка керує діяльністю корпорації та відповідає за її загальний стан.

Структура корпоративного управління в Україні отримала певний розвиток і має ґрунтовну законодавчу регуляторну базу. Реалізація корпоративних прав акціонерів здійснюється через їх участь в управлінні, а, оскільки, вищим керуючим органом АТ є загальні збори товариства, то основною управлінською функцією акціонера є присутність та голосування на цих зборах.

Схема структури управління АТ в Україні є такою ж як і в інших країнах світу. Вона більшою мірою має риси німецької системи корпоративного управління, оскільки передбачає наявність окремих органів з наглядовими функціями.

В основі управлінської структури знаходяться загальні збори учасників, на період між зборами призначають виконавчі органи. За виконавчими органами наглядає Спостережна рада.