22. Організація підготовки та проведення грошової реформи. Способи оцінки її результатів.

За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів. Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні, пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, в багатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так звані "розмінні кризи" коли в обігу бракувало розмінної монети та купюр дрібних номіналів Банківській системі України вдалося уникнути подібної кризи.

Слід вказати також на значну роз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функцюнування. Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стає база для більш грунтовних оцінок того заходу, який був здійснений у грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чому чисто емоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку гривні повинні прийти виваженіші й реалістичніші оцінки і висновки щодо проведеного заходу та подальшого розвитку грошової системи України.

25. Економічні та соціальні наслідки інфляції. Антиінфляційна політика держави.

Антиінфляційна політика – сукупність взаємопов'язаних державних заходів, спрямованих на стримування інфляції, а також на усунення її причин та наслідків.

Наслідки інфляції усунути легше ніж причини; однак сама інфляція при цьому може зберігатися і навіть посилюватись.

Основні наслідки інфляції:

1. Зменшення реальних доходів населення (і відповідно - зниження його життєвого рівня).

Окрім негативних соціальних наслідків, це призведе до падіння споживчого попиту з усіма негативними наслідками, однак сприятиме уповільненню зростання цін. Якщо ж доходи населення індексуються, то їх падіння (і відповідно зниження попиту буде неістотним), однак інфляція не уповільнюватиметься, і з часом тільки прискориться.

2. Девальвація – тобто зниження курсу національної грошової одиниці відносно однієї або декількох іноземних валют.

Девальвація призведе подорожчання усіх іноземних товарів, включаючи енергоносії та інші сировинні ресурси. Це матиме призведе до зниження рівня життя населення (оскільки йому можуть стати менш доступні іноземні товари), подорожчання вітчизняних товарів, виготовлених з використанням більш дорогої імпортної сировини, активного використання в якості засобу накопичення іноземної валюти (що звільнить велику масу готівки в національній валюті, і також матиме інфляційний вплив). Тобто девальвація призведе до розвитку так званої «вторинної» інфляції).

3. Зниження кредитної та інвестиційної активності.

Зазвичай це відбувається завдяки різкому подорожчанню кредитів завдяки інфляції та припиненню реалізації довгострокових інвестиційних проектів (які при високій інфляції стають, по-перше, надто ризикованими, а по-друге, невигідними для інвесторів). Цей наслідок можна ліквідувати, перевівши кредити та інвестиції в еквівалент стабільної іноземної валюти.

Загалом суттєві негативні наслідки властиві для інфляції з темпами понад 20% на рік. Повзуча інфляція до 5% на рік вважається деякими фахівцями навіть корисною, оскільки вона є очікуваною і дає підприємствам додаткові доходи за рахунок підвищення цін без відповідного підвищення зарплат персоналу. Однак практика показує, що якщо повзучу інфляцію не стримувати то з часом, вона стати галопуючою і навіть перерости в гіперінфляцію.

Для ліквідації причин інфляції необхідно використовувати ті заходи, які знижують диспропорцію попиту і пропозицій при інфляції попиту або зупинять подорожчання ресурсів при інфляції втрат.

Для боротьби з інфляцією попиту необхідно: 1.Повільно збільшувати грошову масу для того, щоб додатковий обсяг грошей встиг створити додатковий обсяг товарів. 2.Уникати виникнення вторинних ефектів інфляції (тобто зростання зарплат). 3.Скорочувати грошову масу (тобто проводити дефляцію). Для цього центральний банк може активно продавати іноземну валюту та цінні папери, а також підвищувати базову процентну ставку. 4.Проводити ревальвацію (посилення національної валюти), яка призведе до здешевлення імпорту і подорожчання експорту, завдяки чому частина експортних товарів залишиться на внутрішньому ринку і ціна на них знизиться. Однак слід пам’ятати, що в довгостроковій перспективі ревальвація призведе до падіння виробництва в країні з усіма негативними наслідками.

Також доцільно припинити індексацію усіх доходів, заборонити дострокове зняття депозитів, припинити емісію, збільшити пропозицію усіх дефіцитних товарів.

Для ліквідації інфляції витрат необхідно, по-перше, здешевити ресурси, а, по-друге, ліквідувати інфляційні очікування у виробників і активізувати конкуренцію між ними, яка призвела б до цінової війни.

Для зниження цін ресурсів можна збільшити їх виробництво в країні та імпорт, знизити ставки оподаткування видобувних підприємств, розробляти та активно поширювати ресурсозберігаючі технології, знижувати вартість банківських кредитів, створювати державні монополії в тих галузях, де можна отримати значний ефект від масштабу виробництва.

Для ліквідації інфляційних очікувань застосовують державне регулювання цін та різку дефляцію.

Для боротьби з імпортованою інфляцією необхідно утримувати на високому рівні або посилювати курс національної валюти, зняти тарифні митні бар’єри та розвивати імпортозаміщуюче виробництво.

Слід зазначити, що антиінфляційна політика буде мати негативний вплив на економічне зростання. Як показує досвід, вона зазвичай призводить до зниження темпів зростання ВВП, реальних доходів населення та до зростання безробіття (що показує крива Філіпса). Тому в умовах економічного спаду антиінфляційна політика не проводиться, і навпаки - зростання цін сприймається учасниками ринку позитивно, як ознака поліпшення стану економіки (особливо показовими в цьому плані для інвесторів є ціни на житло, оскільки саме будівництво є найбільш циклічною галуззю економіки). 26. Інфляція в Україні: причини, наслідки, способи подолання, сучасний стан.

Інфляція в Україні виникла вже в 1991 році майже одразу після набуття незалежності. Спочатку вона мала переважно структурну природу, що було пов’язано з недосконалістю структури пострадянської економіки, особливо з дефіцитом споживчих товарів і надлишками товарів виробничого та військового призначення. Також інфляційним чинником було збільшення витрат підприємств, викликане неефективним господарюванням, застарілим обладнанням та технологіями, розривом господарських зв’язків з підприємствами інших республік СРСР, зниженням позитивного ефекту від масштабу виробництва в умовах економічного спаду. Також не були розвинені інфраструктура споживчого ринку (що збільшило витрати обігу) та фінансовий ринок, (що не давало можливості підприємствам вигідно залучати кредити та інвестиції).

В 1992-1995 рр. інфляція сягала більше 250% за рік, а в 1993 перевищила 10000%. Для боротьби з нею у 1995-1996 рр. була проведена різка дефляція, яка відобразилась у майже повному припиненні усіх бюджетних виплат та відмові від індексації доходів населення. Дефляція дозволила ліквідувати інфляційні очікування, і з часом виробництво поволі відновилось і цінова ситуація стабілізувалась. Однак завдяки дефляції економічний спад в країні досяг максимуму, а в держави накопичились величезні бюджетні борги, з якими розраховувались більше 10 років.

В 1998 році розпочався активний вплив імпортованої інфляції, що була зумовлена подорожчанням імпортних енергоносіїв та імпортних товарів завдяки різкому падінню курсу гривні. Однак після девальвації темпи інфляції знизились, і в 2002 році в Україні протягом короткого часу спостерігалась навіть незначна дефляція.

З 2004 року почалось активне збільшення бюджетних виплат і зріс рівень життя населення, що призвело до активного розвитку інфляції попиту. Особливо сильний вплив мали кошти, надані у великому обсязі малозабезпеченому населенню (передвиборча надбавка до пенсій від Януковича та 1000 грн. за радянські вклади від Тимошенко). Також зростала ціна на і на житлову нерухомість завдяки майже повній відсутності житлового будівництва протягом майже 10 років незалежності.

Нинішня інфляційна ситуація в Україні зумовлена усіма видами інфляції, і в перш за все імпортованою інфляцією, викликаною різкою девальвацією гривні у 2008-2009 рр. а також постійним щорічним подорожчанням російських енергоносіїв