Тема 3. Представництво і довіреність

Представництвом - є правовідносини, в яких одна сторона "представник" зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє [14, с.258].

- виникає на підставі договору, закону, довіреності, акту органів юридичної особи, а також інших підстав, встановлених законом;

- представник може бути уповноважений на вчинення тих правочинів, право на вчинення яких має та особа, яку він представляє;

- представник не може вчиняти правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений особою, яку він представляє;

- представник не може вчиняти правочину від імені особи, яку він представляє, в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, крім випадків, передбачених законом.

Представник зобов'язаний вчиняти правочин особисто. Він може передати свої повноваження частково або повністю інший особі, якщо це спеціально встановлено законом, договором тощо, або якщо представник був змушений до передачі повноважень з метою охорони інтересів довірителя.

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Розрізняють такі види представництва:

• договірне (добровільне) представництво. Виникає за волею особи, яку представляють і яка сама визначає особу представника шляхом видання довіреності або укладення договоро-доручення

• обов’язкове представництво. Виникає на підставі закону або адміністративного акта і встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють. Повноваження представника при цьому визначаються законом. Наприклад, батьки, усиновителі та опікуни є, відповідно до закону, представниками своїх неповнолітніх дітей [14, с.260].

Представництво, яке ґрунтується на договорі або на акті юридичної особи, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність - це письмовий документ, який видається однією особою іншій для представництва її інтересів перед третіми особами (ст. 244 ЦК) [2].

За своєю юридичною природою є одностороннім правочином, видача довіреності не вимагає згоди представника, але він має право відмовитися від виконання дій, на які його уповноважує довіритель.

У довіреності має бути вказана особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), має бути чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені представником правочину, вказані місце та дата підписання довіреності, оскільки без неї довіреність є нікчемною, прізвище, ім'я та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, які представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає, строк дії довіреності. Завжди має письмову форму [15, с.148].

Довіреності залежно від характеру та обсягу повноважень бувають:

• разові - на вчинення одного правочину (наприклад на продаж будинку або отримання заробітної плати);

• спеціальні - на вчинення багатьох правочинів у певній сфері на певний час (наприклад отримання заробітної плати, пенсії, поштового переказу протягом тривалого строку);

• загальні (генеральні) - на вчинення багатьох різних правочи-нів в необмеженій кількості у різних сферах діяльності (наприклад на управління майном та ведення справ учасників договору спільної діяльності) [20, с.217].

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність, а потім скасувала її, зобов'язана негайно повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб для представництва, перед якими було видано довіреність.

Максимальний строк дії довіреності встановлений у три роки. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, що видала довіреність.