Зміст і тлумачення договору

Зміст договору як спільного вольового юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови, щодо яких вони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов'язкові внаслідок чинного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК, ч. 1 ст. 180 ГК). Іншими словами, зміст договору - це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються у пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК, ч. 2 ст. 180 ГК договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди [2].

Отже, істотними умовами вважаються насамперед умови про предмет договору і ті, які названі такими за законом

На відміну від ГК, в якому щодо ціни в господарському договорі акценти зміщено на директивне регулювання цін, у ст. 632 ЦК зазначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Залежно від ціни за одиницю товару та обсягу (кількості) товарів, робіт чи послуг, що мають бути передані або виконані за договором, визначається загальна сума договору.

Закріплене у ч. 2 ст. 632 ЦК положення про те, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом, спрямоване на забезпечення стабільності договірних відносин. Для окремих видів договорів можуть бути встановлені умови і порядок зміни цін на той випадок, коли в договорі передбачена можливість зміни ціни, але способу такої зміни не визначено.

Звичайно, можлива й така ситуація, коли в договорі ціна відсутня і не може бути встановлена виходячи із його змісту. Це не означає, що покупець (замовник) не повинен розрахуватися за товари, роботи чи послуги, надані йому за договором. Строком договору є час його чинності (обов'язковості) (ч. 1 ст. 631 ЦК, ч. 7 ст. 180 ГК). Протягом цього строку сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Строк дії договору визначається на розсуд сторін, якщо тільки в законі чи акті державного органу, обов'язкового для сторін, не обмежується строк його чинності.

Зі строком чинності договору пов'язане й питання про застосування санкцій, зокрема цивільної відповідальності, за правопорушення, яке мало місце під час дії цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору. Проте слід мати на увазі строк позовної давності, який встановлено для застосування тієї чи іншої міри відповідальності (для стягнення збитків - загальний строк давності тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК), для стягнення неустойки - 1 рік (підпункт 1 п. 2 ст. 258 ЦК). При вчиненні правопорушення за межами строку чинності договору особи можуть притягатись до цивільної відповідальності за правилами, встановленими для зобов'язань із заподіянням шкоди чи інших позадоговірних зобов'язань.

Строк (термін) виконання боржником обов'язку може бути не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредиторам. В цьому разі кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяються також звичайні та випадкові умови. Звичайні - це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті й стають обов'язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору.

Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за договором майнового найму обов'язок проводити поточний ремонт майна буде покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадковою.

Всі умови - істотні, звичайні і випадкові - після укладення договору стають однаково обов'язковими, і сторони повинні додержуватися їх.

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена у загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набуває своєї "плоті" і "крові". Ось чому у договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад про відповідальність за порушення умов договору), оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, чи включені вони у договорі чи ні.

У визначенні змісту підприємницьких договорів важлива роль належить типовим або зразковим договорам.

При укладанні деяких видів договорів застосовуються стандартні або типізовані форми (наприклад накладна при залізничному перевезенні вантажу, страхове свідоцтво або поліс при страхуванні тощо). У цьому разі документ, що виражає договір, складається за формою, встановленою стандартом, чинними правилами, типовим або взірцевим договором. Так наказом Фонду державного майна України № 1398 від 18 листопада 1996 р. були затвердженні типові форми договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації. Сторони мають право встановлювати й інші, крім типових, умов договорів, які не суперечать законодавству.

Типові або взірцеві договори є передусім уніфікованим засобом, що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий договір - це своєрідний нормативно-правовий акт, який часто заповнює правове регулювання певної сфери договірних відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Якщо в конкретному договорі не міститься послання на типові умови договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку, такі типові умови можуть застосовуватись як звичаї ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК, тобто є такими правилами поведінки, які не встановлені актами цивільного законодавства, але є усталеними у певних сферах цивільних відносин.