Зміст зобов’язання

Зміст зобов’язання складають права та обов’язки його сторін. Одна сторона (кредитор) має право вимоги, а інша сторона (боржник) відповідно цьому праву несе обов’язок по виконанню цієї вимоги (борг). Отже до змісту зобов’язання входять дії боржника, які мають різноманітний характер. Римські юристи поділяли їх на три групи і визначали як: 1) дати (dare), тобто передати право власності або встановити певне речове право; 2) зробити (facere), тобто вчинити певну дію або утриматися від вчинення дії; 3) надати (praestare), тобто надати певну послугу, взяти відповідальність за іншу особу. У найдавніші часи обов’язки боржника могли не мати майнової вигоди для кредитора, наприклад, обов’язок укласти шлюб. Майновий характер змісту зобов’язання стає нормою із затвердженням формулярного судового процесу (per formulas). Отже, з цього часу всі дії боржника мали майновий характер. Практично не були розповсюджені зобов’язання по виконанню робіт. Це було обумовлено тим, що, по-перше, потреби у виконанні робіт задовольнялися працею рабів, і, по-друге, для вільної людини зобов’язатися працювати для іншого визнавалося недостойною справою.

Деякі автори визначають дії, що складають зміст зобов’язання, як предмет зобов’язання. Вважаємо, що предметом зобов’язання є той об’єкт (матеріальне благо), на який спрямоване (розповсюджується) зобов’язання. Отже, предметом зобов’язання можуть бути речі, гроші, послуги, роботи, а не самі дії, що здійснюються щодо них.

В окремих випадках боржник крім основного предмету зобов’язання, зобов’язується надати ще й додаткові матеріальні блага, що пов’язані з ним: природні (плоди, прирощення) чи юридичні (проценти з капіталу).

Договір купівлі-продажі

Договір купівлі-продажу – це оплатний, двосторонній, консенсуальний або реальний договір. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором одна сторона передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу є:

1. оплатним – при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором;

2. двостороннім – це обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків:

• продавець зобов’язаний передати покупцеві певну річ, але має право вимагати за це сплати певної ціни;

• покупець в свою чергу, зобов’язаний сплатити ціну, але має право вимагати передачі йому проданої речі;

3. цей договір є консенсуальними або реальним, оскільки права та обов’язки виникають у сторін договору вже в момент досягнення ними згоди за всіма істотними умовами або з моменту передачі речі.

Сторонами в договорі купівлі-продажу – продавцем і покупцем є всі учасники цивільного обігу – громадяни, юридичні особи та держава.

Змістом є ті умови, з приводу яких сторони досягли угоди. Істотними умовами, зокрема є предмет і ціна. Предметом договору може бути окрема індивідуально визначена річ, а також певна сукупність прав і обов’язків. Може вчинятися усно або в письмовій формі. Так ст. 657 ЦК передбачає, що договір купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків та іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державної реєстрації.

Реєстрація договору купівлі-продажу житлового будинку, яку безпосередньо здійснюють бюро технічної інвентаризації. Ці дії вчиняється відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції 7 лютого 2002 року, за яким обов’язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, міжнародних організацій, уповноважених управляти державним майном [4].

Порядок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку визначений у Законі України «Про Нотаріат» від 02 вересня 1993 року та в наказі «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» [3].