12. Головні принципи планування, їх загальна характеристика

Загальною основою планування є система об'єктивних економічних законів і передусім закон попиту і пропозиції. Крім того у плануванні потрібно дотримуватись головних принципів: цільової спрямованості, системності, безперервності, оптимальності, збалансованості та адекватності.

Принцип цільової спрямованості передбачає чіткий поділ генеральної цілі підприємства на цілі відповідних рівнів. Можна рекомендувати види цілей ширшого порядку: науково-технічну, виробничу, економічну, соціальну та організаційно-управлінську. Економічна ціль може бути представлена такими цілями другого порядку: збільшенням обсягу продаж та підвищенням ефективності виробництва. Останню можна деталізувати такими цілями третього порядку: поліпшенням використання основних засобів, поліпшенням використання оборотних засобів, поліпшенням використання трудових ресурсів, зниженням собівартості продукції та підвищенням рентабельності виробництва. Цей перелік можна продовжити.

Принцип системності вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в ньому. Саме за допомогою системного аналізу і можна відповісти на такі важливі питання як: визначення цілей, їх субординації та пріоритетності; можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що відрізняються складністю, термінами реалізації, економічними та соціальними наслідками тощо.

Принцип безперервності є базою та передумовою реалістичності планування. Він означає підтримування безперервної планової перспективи, формування і періодичну зміну горизонту планування, взаємоузгодження довго -, середньо - та короткотермінових планів, своєчасне коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Принцип оптимальності стосується використовуваних ресурсів і означенню підприємство, орієнтуючись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, повинно інтенсифікувати виробництво, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозаощаджуючу технологію, максимально реалізувати як виробничі, так і організаційні резерви.

Принцип збалансованості є визначальною умовою обґрунтованості планів, реальності їх виконання. Він означає, що між взаємопов'язаними розділами та показниками плану має бути необхідна та достатня кількісна відповідність. Головним проявом цього принципу є відповідність між потребами та ресурсами. Безперечно, навіть ідеально збалансований план при його складанні не гарантує, що в процесі його виконання не виникнуть диспропорції піл впливом різних факторів.

Принцип адекватності стосується системи планування і означає, що будь-які зміни в кон'юнктурі ринку, асортименті товарів, використанні певних ресурсів, застосуванні нової техніки і технології повинні відображатись у всій системі планування. Це пов'язано з тим, що такі зміни можуть вимагати-перегляду методів планування, системи оціночних показників, організації самого процесу розробки планів, а за необхідності навіть принципово нових методів та процедур планування.

Планування діяльності підприємств (фірм) охоплює як підприємство в цілому, так і його окремі виробничі підрозділи, забезпечуючи цим самим єдність системи управління. Виконання, накреслених планів, які конкретизуються у завданні і цілому реалізують стратегію фірми, потрібно належним чином організувати, здійснювати поточне регулювання та координацію, забезпечувати належне стимулювання та контроль. В цьому і проявляється взаємозв'язок функції планування з іншими загальними функціями управління.