1. Суть та місце процесу “планування” в умовах ринкового господарювання

Планування — у вузькому розумінні — систематична підготовка рішень, пов’язаних з визначенням майбутніх подій (систематична підготовка до формування майбутнього підприємства). Сенс планування — підвищення продуктивності та ефективності роботи підприємства за допомогою: цільової орієнтації та координації всіх подій на підприємстві; виявлення ризиків та зниження їх рівня; спрощення процесів; підвищення гнучкості, пристосовуваності до різних змін.

Планування — це система дій, потрібних, щоб подолати розбіжність між тим станом об'єкта управління, який найбільш ймовірний без втручання суб'єкта управління, і тим, який є бажаним (заданим). Іншими словами, планування— це один із способів, за допомогою якого керівництво об'єкта забезпечує єдине спрямування зусиль всіх його працівників на досягнення загальної мети. Таким чином планування можна розглядати як процес прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддалену перспективу. Але не всякі рішення, що приймаються, є плануванням. Потреба в плануванні виникає тоді, коли необхідно одночасно прийняти безліч рішень, причому різних за своєю складністю та їх взаємозалежністю.

Суть планування полягає в науковому обґрунтуванні і реалізації на практиці комплексу заходів, що визначають напрями і темпи розвитку виробництва, збільшення обсягу продажу продукції, зростання прибутку і зміцнення фінансового становища підприємства.

1) Планування як економічну категорію розглядають з таких позицій:

• Управління як одна з найбільш важливих функцій менеджменту

• З загально-економічної позиції один з найважливіших економ. Інструментів, який забезпечує дієве

регулювання пропорцій суспільного виробництва.

2) процес планування забезпечує ефективне одночасне прийняття кількох рішень, які є різними ,як за складністю, так і за рівнем взаємозалежності.

3) не всі рішення які приймаються є результатом планування.

4) комплексність планування детермінуються:

- рішення можуть бути складними і при цьому мати різну значимість

- рішення можуть прийматися одночасно або послідовно

- для їх здійснення необхідно залучати різні як за ієрархією так і за функціями різні органи управління і виконавчі елементи.

5) планування не є одноразовим актом, а процесом який не має чітко вираженого початку і завершення:

- існує можливість постійного переглядання раніше прийнятих рішень

- в процесі планування змінюється як внутрішнє так і зовнішнє середов. Суб’єкта і об’єкта планування.

В умовах ринкових відносин планування має індикативний характер. Індикативне (рекомендаційне) планування означає вироблення і наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення. Його найважливіші завдання— формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію приватного й державного секторів економіки, передбачення появи гострих економічних проблем, які вимагають активного державного втручання/та визначення його масштабів. У плані має знайти відображення вирішення трьох корінних взаємопов'язаних економічних проблем, притаманних будь-якому суспільству:

а) що виробляти;

б)як виробляти (тобто за рахунок яких ресурсів);

в) для кого виробляти визначені товари та послуги.

Якщо раніше ці проблеми розв'язувалися в плані директивним методами, то в ринкових умовах йдеться виключно про економічні. Таким чином, змінюються функції плану. На місце директивної та розподільчої приходять функції цілеспрямування та орієнтування товаровиробників і споживачів усіх форм власності за допомогою економічних та правових методів. В умовах вільної ринкової економіки завдання урядового економічного плану зводяться до аналізу проблем економіки та розробки стратегії їх розв'язання; визначення основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період; формування економічних орієнтирів для приватного і державних секторів економіки; координація інтересів різних соціальних груп і територій.