28. Оцінка економічної ефективності інвестицій.

Ефективність використання інвестицій характеризується певними показниками, до яких належать:

1. Коефіцієнт економічної ефективності інвестицій, або коефіцієнт прибутковості

П – приріст прибутку за рахунок інвестицій.

КВ – сума капіталовкладення.

2. Термін окупності інвестицій

Т – термін окупності інцест.

К – коефіцієнт прибутковості.

29. Залучення іноземних інвестицій.

В світовій системі господарювання іноземні інвестиції виступають важливим економічним важелем і викликають необхідність зламу національних перегородок та інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки.

Важливим елементом механізму залучення іноземних інвестицій є введення системи пільгового оподаткування.

Система податкових і митних пільг містить: «податкові канікули», знижки ставок оподаткування при реінвестиціях отриманого прибутку чи інвестиціях у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, звільнення чи зниження митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат тощо.

Другим елементом, що сприяє залученню іноземних інвестицій, є формування і розвиток спеціальних економічних зон.

Спеціальні економічні зони передбачають ще більшу систему податкових і митних пільг, спрощення адміністративних процедур тощо.

Третім елементом можна вважати удосконалення фінансового механізму.

Фінансовий механізм охоплює: зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери.

30. Процес інтенсифікації – закономірними шляхами розвитку с./г.

В сучасних умовах економічний зріст, тобто збільшення об’єктів виробництва продукції, екстенсивним шляхом практично не можливо, тому, що вичерпані можливості розвитку с./г. екстенсивним шляхом, адже не можна буз кінця розоряти землі і кожен з нас розуміє, що земля просторово обмежена, тому в сучасних умовах використовують інтенсивний шлях розвитку с./г. господарства.

Інтенсивних шлях розвитку, або інтенсифікація с./г. – це такий шлях, або спосіб його ведення при якому збільшення об’єктів виробництва с./г. продукції досягається за рахунок широкого впровадження у виробництво досягнення науково-технічного прогресу, застосування нових, прогресивних технологій виробництва с./г. продукції (нові сорти рослин, ручна праці людей)

Інтенсифікація позитивно впливає і на підвищення продуктивності земельних угідь та поголів’я худоби.

Процес інтенсифікації сприяє збільшенню виходу с./г. продукції з одиниці земельної площі.

Уречевлена праця - це минула праця, або праця, яка витрачена на виготовлення засобів виробництва, тобто машин, станків, тракторів тощо.

Таким чином, як ми бачимо, що в процесі інтенсифікації відбувається заміна старої техніки новою, впроваджуються нові системи землеробства, утримання тварин, здійснюється меліорація, хімізація і т. д.

31.

Показником, які характеризують рівень інтенсифікації є:

1. Збільшення виходу продукції з розрахунку на одиницю земельних площ або на одну голови худоби.

2. Показниками рівня інтенсифікації є вартісні, натуральні та результативні.

До вартісних належать : поточні виробничі витрати на 1 га земельної площі, в грн.; поточні виробничі витрати на 1умовну голову; вартість основних виробничих фондів в розрахунку на 1 га с/г угідь.

Натуральні показники: кількість мінеральних добрив в розрахунку на 1 га с/г угідь; к-ть органічних добрив, в розрахунку на 1 га с\г угідь; к-ть спожитої електроенергії на виробництво, в розрахунку 1 га(Кл\год); к-ть поголів`я худоби, на 100 га земельних угідь, в головах; структура стада, в %; затрати праці робітників, в розрахунку на 1 га зем.угідь та на 1 голову худоби.

Результативні: урожайність с\г культур; продуктивність тварин по їх видах; вартість валової продукції на 1 га с\г угідь.

В результаті інтенсивного ведення с\г виробництва всі ці показники покращуються. Економічна ефективність інтенсифікації характеризується зростанням продуктивності праці, зростанням фондовіддачі, зниженням собівартості продукції та підвищення рівня їх рентабельності.

32.

В сучасних умовах вирішальним фактором або напрямами інтенсифікації с\г є:

1. Комплексна механізація та автоматизація с\г вир.( передбачає заміну ручної праці машинною, використовуючи сучасні системи, які сприяють підвищенню продуктивності праці людей)

2. Хімізація с\г вир., в тому числі рослинництво і тваринництво( Хімізація – це застосування мінеральних добрив з метою підвищення врожайності с\г культур,застосування захисту рослин, тварин від хвороб та шкідників.)

3. Розвиток меліорації с\г угідь, а саме осушення,перезволоження земель і зрошення земель в районах де посушливий клімат(Меліорація земель – це зрошення земель в посушливій зоні і осушення земель в зоні надмірного зволоження. Проведення меліорації земель – необхідна умова підвищення родючості земель, а отже і збільшення об`ємів виробництва с\г продукції)

4. Спеціалізація і концентрація вир.

5. Широке використання досягнень науки і передового досвіду у с\г вир.

33.

Рушійною силою економіки є конкуренція. Конкуренція – це форма економічної боротьби між товариствами за кращі умови виробництва, за кращу якість продукції і за ринки збуту.

Кожне підприємство для того, щоб перемогти конкурента в конкурентній боротьбі намагається виготовити високоякісну продукцію з низькою собівартістю. Якщо підприємство конкурує за допомогою якості – це нецінова конкуренція, якщо підприємство виготовляє більш дешеву продукцію, з меншими затратами праці, то це цінова конкуренція.

Світ не стоїть на місці і люба продукція яка є товаром на ринку має свій життєвий цикл: вона народжується і живе помирає, тобто вона йде з ринку тому, що інше підприємство пропонує нову вдосконалену продукцію і цього вони досягають за рахунок здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність – це діяльність с\г та ін. підприємств, яка спрямована на використання наукових досліджень та розробок, використання їх в процесі виробництва продукції, що дозволяє виготовити конкурентоспроможну продукцію.

Розрізняють такі види:

1. Товарна – виготовлення нових видів товару.

2. Технологічна – використання нових технологій виробництва продукції.

3. Ринкова інновація – завоювання підприємствами нових ринків збуту своєї продукції.

4. Екологічна – використання безвідходних технологій, впровадження ін.. заходів які дозволяють забезпечити підприємству захист навколишнього середовища.

34.

Помиляється той хто думає, що ринок – це стихія, навпаки ринок не терпить анархії і тому в умовах ринкової економіки здійснюється планування діяльності підприємства.

Планування включає в себе систему планів розвитку підприємств, а саме:

1. Перспективні плани(розвиток підприємства)

2. Поточні плани, які передбачають планування діяльності підприємства на рік. Основним плановим документом, в якому відображається поточне планування діяльності підприємства є бізнес – план.

3. Оперативні плани які розробляються на місяць, тиждень, день.

Прогнозування – наукове передбачення можливих змін в діяльності підприємства,можливість якісних удосконалень стану економіки в майбутньому з урахуванням досягнень науково – технічного прогресу.

Прогнозування і планування мають спільні і відмінні риси. Спільними рисами є те що і планування і прогнозування – це види передбачення майбутнього стану економіки;вони базуються на науковій основі.

Відмінності:

1. В прогнозах враховують можливі досягнення науки і техніки.

2. У плануванні враховують ті науково – технічні відкриття, які вже перевірені на практиці.

3. В планах значно вищий ступінь обов`язковості виконання їх ніж у прогнозах.

Завданням економічного планування полягає в тому, щоб забезпечити максимально можливий прибуток підприємству. Головним завданням прогнозування полягає в аналізі соціально – економічному та науково – технічному факторів, які будуть впливати на розвиток підприємства в майбутньому.

35.

Принцип – це правило згідно з яким здійснюється планування роботи підприємства і економіки в цілому.

Основними принципами планування є:

1. Принцип науковості – він означає, що планування виробничої діяльності підприємства повинно здійснюватись з урахуванням вимог об`активних економічних законів.

2. Принцип єдності планів – планування повинно носити системний характер і всі види планів(перспективні, поточні, оперативні) повинні бути взаємопов`язані і їх об`єднають спільні цілі, які повинне досягнути підприємство.

3. Принцип безперервності -1 план повинен приходити на зміну ін.

4. Принцип гнучкості – план можна корегувати, якщо склалися якісь не передбачувані ситуації на підприємстві.

Методи планування:

1. Балансовий – застосовується для забезпечення погодженості між потребами і ресурсами.

2. Нормативний – полягає в обґрунтуванні показників плану, в техніко – економічних розрахунках, які ґрунтуються на нормативах використання матеріально – трудових і фінансових ресурсах.

3. Статистичний – передбачає використання сер. величин при плануванні планових показників.

Факторний – найбільш грунтований , тому що розраховують вплив найважливіших факторів на економічні показники під впливом цих факторів.

36.

Поточне планування займає проміжне місце між стратегічним та оперативно-календарним плануванням і є засобом реалізації стра­тегічних планів.

Поточний план - це розгорнута програма виробничої, господар­ської, економічної, соціальної діяльності колективу підприємства, направлена на виконання завдань стратегічного плану при повному, раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів. Особливу увагу в поточному плані приділяють показникам ефек­тивності та якості роботи, підвищенню конкурентоспроможності продукції, росту продуктивності праці, економії ресурсів, зниженню собівартості продукції.

Перехід підприємств до ринкових умов господарювання пе­редбачає:

• встановлення прямої залежності між споживанням ресурсів, ефективністю роботи, доходами, які підприємство формує і роз­поділяє самостійно;

• самостійне забезпечення технічного, виробничого, організацій­ного, соціального розвитку підприємства за рахунок власних джерел фінансування;

• повну економічну відповідальність власників підприємств та трудо­вого колективу за результати виробничо-господарської діяльності;

• самостійне формування стратегії і тактики свого розвитку на основі потреб ринку і встановлених державою правил господар­ської діяльності.

Розглянуті положення передбачають відповідну перебудову си­стеми поточного планування. Поточний план носить багатофункціо­нальний характер і в цілому він сприяє виконанню трьох функцій управління: прогнозування, координації, контролю.

Добре складений план повинен містити мету, яка повинна бути досягнута підприємством в плановому періоді, що неможливо без прогнозування. Оскільки поточний план наводить розгорнуту систе­му кінцевої мети діяльності підприємства, тому при його складанні необхідно на основі прогнозних методів визначити методи та засоби її досягнення.