1) Прямої (безпосередньо службовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);

2) Замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Версії про суб’єкт хабарництва перевіряються щодо того, чи є цей суб’єкт службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати за ст. 354 КК); чи є службова особа саме тією, щодо якої є заява або інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв’язки (службові, родинні, земляцькі, сусідські тощо) між суб’єктами хабарництва та ін.

Версії про хабародавця (особливо великих хабарів), крім з’ясування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:

1) Отриманих на законних підставах;

2) Добутих безпосередньо злочинним шляхом (як хабара, внаслідок вчинення розкрадань, інших економічних злочинів, вимагання тощо);

3) Отриманих із джерел, що належать злочинній групі (у тому числі організованій), що поповнюються з числа неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих («відмитих») грошей.

Тактика проведення слідчих дій. Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб’єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає ретельного вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.

Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи (відвідувачі установи, деякі працівники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам’яті забутих фактів.

Допит обвинувачених здебільшого пов’язаний із труднощами, що зумовлені, як правило, заперечуванням пред’явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину (хабародавців, посередників). У разі змови зазначених осіб, слідчий при проведенні допиту використовує систему доказів самого факту передачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабаром та ін. Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов’язані з установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою провину, вдається також викрити завдяки пред’явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

Необхідно критично ставитися до випадків визнання обвинуваченим своєї провини, оскільки такі показання часто спрямовані на перекручення дійсних мотивів і обставин злочину. У разі визнання обвинуваченим своєї вини, слідчий має одержати від нього детальні показання з усіх питань предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме: від кого надійшла пропозиція про хабар; за що конкретно пропонувався хабар службовій особі; яким був предмет хабара; коли, у якій обстановці та в який спосіб він був переданий; як велися переговори про хабар (безпосередньо або через третю особу), як і коли була передана винагорода посереднику; хто й у якому вигляді передав винагороду посереднику; хто знав про давання хабара службовій особі; чи підтримує зараз зв’язки хабародавець із цією особою; у чому це виявляється і хто про це знає; чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упаковка тощо.

При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає з метою пом’якшення своєї відповідальності або уникнення її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

Тактичним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, що визнає свою вину, є детальний допит його про місце передачі хабара або місце зустрічей із хабарником (посередником), розташування окремих предметів, про їх особливості. Бажано запропонувати допитуваному зобразити схематично місце передачі хабара (помешкання або ділянку місцевості), після чого така схема додається до протоколу допиту. Для зіставлення схеми і показань із фактичною обстановкою залежно від обставин доцільно зробити огляд зазначеного помешкання (місцевості) або перевірку показань на місці.

При допиті посередника з’ясовується: хто та при яких обставинах залучав його як посередника; чи не був він сам ініціатором цього; яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, яка одержала хабар, і хабародавцем, при яких обставинах; хто про них може дати показання.

Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також у викритті учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого яким-небудь способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінення останнім своїх показань.

При розслідуванні хабарництва може проводитися пред’явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар (особа, яка одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, який визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред’явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія проводиться також і для впізнання предметів, що раніше належали хабародавцю та були виявлені в особи, яка отримала хабар, або у посередника.

Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов’язково передує перевірці показань, докладно з’ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, що можуть стати відомими лише внаслідок безпосереднього сприйняття їх допитуваним.

При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.

Провадження судових експертиз у справах про хабарництво пов’язане з вирішенням питань, що належать до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.

Особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень

При розслідуванні цих злочинів насамперед з’ясовуються:

1) мета і форма зловживання владою або службовим становищем;

2) у чиїх інтересах здійснено це зловживання;

3) чи усвідомлювала службова особа, що перевищує межі своїх повноважень;

4) чи не пов’язане зловживання з порушенням службової, фінансової, технологічної дисципліни;

5) як реагували вищестоящі структури на факти зловживань, чи були сигнали про ці факти.

Найбільш типовими першочерговими слідчими діями є виїмка й огляд документів, зразків продукції, допит свідків, обшук і допит підозрюваних.

Огляд документів і допит свідків розраховані на одержання первинних даних про зловживання службовим становищем. Первинні документи співставляються з даними статистичної звітності, наказами про штатні перестановки, заохочення, офіційні обов’язки посадових осіб і фактично виконувану ними роботу, використання майна, транспортних засобів.

При розслідуванні зловживань, пов’язаних із порушенням технологічного процесу, випуском на товарний ринок або реалізацією недоброякісної продукції, необхідно провести огляд виробничого обороту, вилучити проби і зразки.

Розслідування злочинів про перевищення влади або службових повноважень, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, необхідно починати з виїмки та огляду документів, допиту свідків, а злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 КК, — з допиту, судово-медичної експертизи потерпілого, у разі застосування зброї — судово-балістичної експертизи, допиту підозрюваного та ін.

Подальше розслідування зловживань владою або службовим становищем (ст. 364 КК) полягає в уточненні мотивів зловживання, фіксації його обставин, визначенні розміру заподіяної шкоди.

Найчастіше мотивами зловживання владою або службовим становищем бувають корислива або інша особиста заінтересованість, кар’єризм, помилково витлумачені професійні або службові інтереси тощо. У зв’язку з цим допит свідків може бути спрямований на встановлення та уточнення мотивів зловживань. З цією метою допитуються колеги по службі, працівники бухгалтерії, виробничих підрозділів, ревізори та інші працівники, у тому числі суміжних організацій, особи, які звернулися зі скаргою, відвідувачі установи та ін.

При допиті обвинуваченого необхідно одержати відомості про умови його роботи; мотиви, якими він керувався, здійснюючи певні дії; обставини, що викликали шкідливі наслідки; хто, на думку обвинуваченого, винний у настанні цих наслідків; службову кваліфікацію обвинуваченого і досвід роботи у даній галузі і на цій посаді; характер його стосунків із керівними особами, обґрунтованість і законність їх розпоряджень.

При розслідуванні службових зловживань можуть призначатися судові експертизи: судово-економічна — для перевірки фінансових і господарських операцій підприємства, організації або окремих посадових осіб; для перевірки промислового, товарного, фінансового планування, відповідності звіту установи дійсності; судово-товарознавча — встановлення якості готових промислових і продовольчих товарів, їхня сортність, вартість; судово-технічна — для з’ясування причин аварій, порушень технологічних процесів, термінів будівництва тощо; криміналістична — щодо дослідження документів (почеркознавчі, авторознавчі, технічні експертизи документів).

Особливості розслідування службової недбалості

Такі злочини розглядаються як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 367 КК).

Злочинна службова недбалість є діянням, вчиненим з необережності, здебільшого у сфері службової діяльності, і є значною суспільною небезпекою. Іноді за службовою недбалістю криються навмисні злочини.

Невиконання службових обов’язків виявляється в бездіяльності особи в умовах, коли вона була зобов’язана і могла здійснити дії, що належать до кола її службових обов’язків.

Неналежне виконання службових обов’язків виявляється у діях службової особи, хоча і здійснюваних у рамках службових обов’язків, але виконаних не відповідно до інтересів служби.

При розслідуванні таких злочинів слід, крім загальних обставин розслідування службових злочинів, додатково встановити:

1) у чому полягає факт службової недбалості;

2) чи є такий факт поодиноким або має місце тривала бездіяльність;

3) чи належать до службових обов’язків дії, невиконання яких призвело до службової недбалості;

4) освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого, чи могла службова особа передбачати настання певних наслідків у результаті невиконання або неналежного виконання своїх службових обов’язків;

5) підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

6) види майна і характер заподіяних збитків;

7) норми природного убутку сировини, готової продукції, товарів;

8) умови їх збереження і відповідність технології збереження нормативним вимогам;

9) які наслідки службової недбалості, у чому виражається істотна шкода, заподіяна злочином;

10) кому конкретно заподіяний істотний збиток;

11) чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усунення або запобігання шкоди.

У певних випадках розслідування службової недбалості може починатися з огляду матеріальних цінностей, яким заподіяний збиток, місця їхнього збереження з метою встановлення їхньої кількості, характеру, ступеня ушкодження, умов збереження тощо.

При розслідуванні злочину висуваються версії щодо характеру і розміру збитків, причин, що призвели до таких наслідків, причинних зв’язків між ними і допущеними порушеннями, ролі окремих службових осіб у вчиненні злочину. Перевіряється також версія про те, чи не була використана ситуація, що виникла внаслідок допущеної службової недбалості, для вчинення іншого злочину або його приховування.

При розслідуванні цього злочину необхідно допитати свідків для з’ясування ставлення службової особи до своїх обов’язків, її особистих якостей, поведінки, що впливали на виконання службових обов’язків, реагування її на недоліки в діяльності установи, організації, на факти систематичного недбалого, несумлінного виконання нею службових обов’язків.

Допит обвинуваченого повинен бути спрямований на ретельну фіксацію пояснень службової особи з приводу кожного факту службової недбалості, а також в усіх обставинах із посиланнями на документи та інші джерела доказів. Необхідно перевірити посилання обвинуваченого на його неосвіченість, необережність потерпілих, невідворотність шкідливих наслідків, неналежні з об’єктивних причин умови збереження матеріальних цінностей, про що раніше він повідомляв тощо.

У певних випадках розслідування службової недбалості вимагає проведення судових експертиз: судово-товарознавчої, судово-технологічної — для встановлення правильності збереження товарів та їхнього транспортування; судово-технічної — для розв’язання питань щодо причин псування устаткування, судово-економічної — для встановлення розмірів заподіяних збитків, криміналістичної — для дослідження документів тощо.

Профілактичні дії слідчого при розслідуванні службових злочинів

Встановлені під час розслідування службових злочинів фактичні дані використовуються слідчим на виконання вимог ст. 23 КПК про виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів. Серед обставин, встановлюваних слідчим на виконання зазначених вимог, необхідно виділити такі:

1) порушення встановлених правил добору і призначення на посади осіб, пов’язаних із здійсненням функцій представників влади, виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків;

2) недоліки в системі перевірки професійних, ділових і морально-етичних якостей кандидатів на заняття відповідальних посад; ротації керівних кадрів;

3) недоліки у забезпеченні точного виконання встановленого порядку прийняття службових рішень, документального їх оформлення і виконання;

4) недоліки у дотриманні правових норм, що регулюють діяльність службових осіб;

5) порушення вимог, що встановлюють спеціальні обмеження для державних службовців;

6) неналежний контроль з боку ревізійних органів;

7) низький рівень контролю з боку вищих органів за діяльністю підлеглих службових осіб;

8) неупорядкованість у системі обліку і звітності;

9) недоліки в забезпеченні вимог закону про контроль за діяльністю у сфері обігу матеріальних цінностей і коштів, ліцензування, надання різних пільг тощо;

10) недоліки у здійсненні соціального контролю за діяльністю службових осіб, які створюють обстановку «кругової поруки», корупційну атмосферу;

11) відсутність діючого соціального контролю з боку громадян і засобів масової інформації за легітимним функціонуванням системи державних органів;

12) ігнорування службовими особами критичних обґрунтованих виступів громадян і публікацій у засобах масової інформації.

Заходом реагування слідчого за матеріалами справи є: подання, що відповідно до ст. 231 КПК вноситься до відповідного державного органу, громадської організації або безпосередньо службовій особі щодо вжиття заходів з усунення причин і умов вчинення службових злочинів; повідомлення про вчинений злочин на зборах трудового колективу працівників із метою усунення обставин, що сприяють вчиненню незаконних дій; повідомлення про обставини справи на зборах колективу; залучення представників громадськості для усунення негативних причин; використання матеріалів кримінальних справ для профілактики службових злочинів за допомогою засобів масової інформації.

У поданні слідчого вказуються конкретні обставини, які, на його думку, сприяли вчиненню злочину, а також заходи кадрового, організаційного, технологічного, правового характеру, які слід застосувати для усунення виявлених недоліків. У поданні зазначаються конкретні особи, які повинні були забезпечити усунення обставин, що сприяли злочину, а також термін, протягом якого службовими особами повинні бути вжиті необхідні заходи і надіслано повідомлення особі, яка направила подання.

20.Економічна безпека підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найефективніше їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціаль­ного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи.

У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оціню­ються загрози економічній безпеці підприємства, що мають пра­вовий характер і включають:

- внутрішні негативні дії (неефективне фінансове плануван­ня та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);

- зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції);

- форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлік­ти) та наближені до форс-мажорних обставини.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу:

- фінансова звітність і результати роботи підприємства — платоспроможність, фінансова незалежність;

- конкурентний стан підприємства на ринку — частка рин­ку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовува­них технологій та менеджменту;

- ринок цінних паперів підприємства.

У сучасних умовах важливою передумовою економічної без­пеки підприємства є його екологічна безпека, яку можна оціни­ти за допомогою так званих екологічних паспортів.

В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані. Ще 17 років тому роз­почалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цій роботі поклала постанова Верховної Ради СРСР "Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни" від 27 листопада 1989 р. Передбачалося протягом 1990— 1991 pp. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об'єктів, за результатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстанов­ки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним лан­цюжком органів державного управління, до обласного рівня.

Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг і можливість отримати подвійну ви­году: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у екологічному обстеженні виробничого об'єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств, але завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося.

У 1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04—90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка внаслідок украй обмежених термінів проведення цієї робо­ти і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців залиша­лася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зроб­леного Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Го­ловне, щоЕПШІ, як з'ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства.

Дані ЕППП — це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на довкілля. Наприклад, найнебезпечніші підприємства отримували перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так до четвертого класу — цілком екологічно безпечні. Це по­трібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових за­ходів, спрямованих на зниження класу ЕН, а отже, і шкідливо­го впливу на природу. А для цього слід законодавчо запровади­ти підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Чим небезпечніше підприєм­ство, тим вищим має бути скоригований коефіцієнтом тариф, а отже, і плата за забруднення.

Забезпечення фінансово-економічної безпеки є одним з основ­них принципів нормального функціонування підприємства, ре­алізація якого передбачає використання комплексного науко­во-практичного системного підходу. Головний його зміст — це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кож­не підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово-економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об'єкти і провадиться за допомогою особливих засобів і методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов'язана з ді­яльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здій­снюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози.