1. Криві байдужості як спеціальний інструментарій мікроекономічного аналізу.

За даними таблиці можна побудувати відповідний графік (рис. 2.2). Крива на цьому графіку називається кривою байдужості. Крива байдужості для певного споживача — це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів споживач не вбачає ніякої різниці.

Набір товарів, що відповідає координатам точки N5, забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку саму корисність, як і набір у точці N&. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості (рис. 2.3).

Карта кривих байдужості має певні властивості:

1. Набори товарів на кривих, більше віддалених від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацького задоволення, ніж ті, що лежать на менш віддалених кривих.

2. Криві байдужості не перетинаються. Якщо припустити, що криві байдужості U і U% перетнулися, то вони мають спільну точку А. Тоді набір товарів А має таку саму корисність, що і набір В, що лежить на кри-

вій і набір С, що міститься на кривій  За принципом транзитивності Однак це неможливо,оскільки ці точки належать різним кривим байдужості.

Аналізуючи криві байдужості, слід звернути увагу на здатність товарів до взаємозамінювання. Зменшення споживання котлет на певну кількість може бути компенсоване збільшенням споживання пиріжків і навпаки. При цьому споживач буде на одній і тій самій кривій байдужості, тобто отримуватиме однакове задоволення. Гранична норма заміщення (субституції) — це кількість товару Y, від якого споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару X, залишаючись на цій кривій байдужості.

Як бачимо з рис. 2.4, зменшення обсягу споживання товару Y на компенсується збільшенням споживання товару Тому граничну норму заміщення можна розрахувати так:

(2.3)

Не важко помітити, що при пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадної граничної корисності. Гранична корисність (MU) — це приріст задоволення, який отримує людина, споживаючи додаткову одиницю товару. Граничну норму заміщення можна легко виразити співвідношенням граничної корисності товару X та Y:

Оскільки при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то від кожної нової порції він матиме менше задоволення, ніж від попередньої. Цю залежність і відображає закон спадної граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару X зростає, і його гранична корисність зменшується, а споживання товару У зменшується, і його гранична корисність зростає, тому дріб у формулі (2.5) буде зменшуватися.

2. Поняття про потреби та їх види. Економічні блага та їх класифікація

Потреби — це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення, яке вона хоче продовжити.

Суть її полягає в тому, що людина постійно відчуває певний набір сильно виражених потреб, які об’єднуються в групи і утворюють ієрархію; потреби, які незадоволені, стимулюють людину до дій; задоволені потреби не мотивують людей; звичайно людина відчуває одночасно декілька потреб, що знаходяться в комплексній взаємодії; якщо одна потреба задовольняється, на її місце постає інша; потреби більш низького рівня потребують першочергового задоволення, а потреби більш високого рівня починають активно впливати на людину після того, як задоволені потреби більш низького рівня; потреби більш високого рівня можуть бути задоволені більшою кількістю варіантів, ніж потреби більш низького рівня.

А. Маслоу дав класифікацію усіх потреб людини і зобразив їх у вигляді піраміди (ієрархії): першими потребами людини є ті, що пов’язані з її виживанням. Інакше кажучи, люди перш за все концентрують увагу на основних фізіологічних потребах – в їжі, повітрі, воді, необхідність мати житло, статева незадоволеність, тобто ті, які людина повинна задовольняти для підтримки свого організму в життєдіяльності. Такі потреби значною мірою пов’язані з фізіологією людини. Люди, які працюють в основному для того, щоб задовольнити фізіологічні потреби, мало цікавляться змістом роботи.

Вони концентрують свою увагу на оплаті, умовах праці, комфорту на робочому місці, можливості уникнути втомленості і ін.

Потреби безпеки і впевненості в майбутньому включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку оточуючого світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому.

Соціальні потреби (потреби приналежності) включають в себе місце в групі або родині, у почутті, що людину приймають інші, почутті соціальної взаємодії, прихильності і підтримки.

Потреби в повазі включають потреби в самоповазі, особистих досягнень, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.

Потреби самоактуалізації — бажання людини стати тим, ким вона може бути, цілком реалізувати свої здібності, потенціал особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреба самоактуалізації ніколи не може бути цілком задоволена.

Тому і процес мотивації людини через потреби нескінченний.

Для управління людьми необхідно, щоб невелика заробітна плата забезпечувала їм виживання та робочі умови не занадто ускладнювали життя.

Потреби безпеки пов’язані з прагненням та бажанням людини знаходитись в стабільному та безпечному стані, що захищає від страху, болі, хвороб та інших страждань, які може принести йому життя.

Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.

Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної діяльності, але в кількості, обмеженій рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).

Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу.

Залежно від критеріїв оцінки існують різні класифікації економічних благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.

За часом використання блага поділяють на теперішні й майбутні. Є блага взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, олія соняшникова і оливкова, автомобілі різних марок. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано. Наприклад, вугілля використовується на теплоцентралі для отримання пари чи для одержання механічної енергії на заводі.