5.1.1.2 Для реалізації та досягнення цих положень на об’єктах телекомунікаційних мереж необхідно влаштувати:

• а) заземлювальні пристрої, електричні параметри яких відповідають вимогам ГОСТ 464, Правил улаштування електроустановок. Розділ 1 Загальні правила. Глава 1.7 Заземлення і захисні заходи електробезпеки, ДБН В.2.5-27 та технічних умов (технічної специфікації) на обладнання;

• б) мережі для вирівнювання потенціалів і створення сприятливого рівня ЕМС, а саме:

o зовнішню (периферійну) мережу для захисту будівлі від ударів блискавки (у разі відсутності блискавкоприймачів, зона захисту яких охоплює будівлю);

o загальну мережу вирівнювання потенціалів (загальну мережу з’єднань), що забезпечує захист внутрішнього простору будівлі (приміщення) і створює необхідний рівень ЕМС;

o мережу вирівнювання потенціалів системних блоків (мережу з’єднань), що забезпечує захист обладнання, створює необхідний рівень безпеки для обслуговуючого персоналу та підвищує ефективність дії загальної мережі з’єднань.

5.1.1.3 Заземлювальні пристрої, що влаштовують на об’єктах телекомунікаційної мережі, за призначенням поділяють на:

• робочі, призначені для використання “землі” як одного з проводів електричного ланцюга;

• захисні, призначені для з’єднання із “землею” захисних електричних ланцюгів (мереж вирівнювання потенціалів), блискавкоприймачів тощо, а також неструмовідних металевих частин телекомунікаційного обладнання, що можуть потрапити під дію напруги внаслідок пошкодження електричної ізоляції силового обладнання;

• робочо-захисні, призначені одночасно виконувати функції робочих та захисних заземлювальних пристроїв. Опір робочо-захисного заземлювального пристрою повинен бути не більше найменшого значення для робочого та захисного заземлювальних пристроїв згідно з ГОСТ 464 та ТУ на обладнання;

• лінійно-захисні, призначені для лінійно-кабельних споруд телекомунікаційної мережі. Вони забезпечують заданий коефіцієнт екранувальної дії металевих покриттів кабелів і захист останніх та обслуговуючого персоналу від високих напруг, що можуть виникати в лініях телекомунікаційної мережі внаслідок дії зовнішніх чинників як природного, так і техногенного походження;

• вимірювальні, які призначені для контрольних вимірювань електричного опору робочого та захисного заземлювальних пристроїв.

5.1.3.6 Лінійно-захисні заземлювальні пристрої на спорудах телекомунікаційної мережі і проводового радіомовлення застосовують на кабельних лініях і НРП (НПП) у разі:

• захисту цистерн-термокамер від корозії (для всіх типів кабелів електрозв’язку при питомому електричному опорі ґрунту менше ніж 20 Омм);

• використання кабелів електрозв’язку з ізоляційним покриттям. Для коаксіальних кабелів при всіх значеннях питомого електричного опору ґрунту, а для симетричних – при значенні питомого електричного опору ґрунту менше ніж 20 Омм).

5.1.3.7 При питомому електричному опорі ґрунту більше ніж 20 Ом•м на НРП (НПП) застосовують заземлювальний пристрій:

• об’єднаний захисний – для симетричних кабелів;

• захисний – для коаксіальних кабелів без ізоляційного покриття.

5.1.3.12 Електричний опір лінійно-захисного заземлювального пристрою на ділянках зближення ліній телекомунікаційної мережі з ЛЕП, контактної мережі електрифікованих залізниць, а також у випадках впливу радіостанцій та імпульсних дій (за винятком грозових розрядів) не повинен перевищувати значень, наведених у табл. А1 додатка А.

 КСТ 2-8-061-2011 табл. А1 додатка А

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

5.2.2 Тип і конструктивне виконання заземлювального пристрою

5.2.2.1 Заземлювальні пристрої за конструктивними особливостями та способами розміщення в ґрунті класифікують, як це наведено на рисунку 5.1.

 КСТ 2-8-061-2011 рис. 5.1

Примечание.Різновидом вертикальних заземлювальних пристроїв є глибинні (вертикальне розміщення електродів на глибині понад 5 м).

5.2.2.2 Для вертикальних заземлювачів як електроди використовують сталеві труби, стержні (у тому числі обміднені), кутовий профіль, пластини з листового заліза.

5.2.2.3 Для горизонтальних заземлювачів як електроди використовують сталеві штаби, кутовий профіль, прутки, оцинкований чи обміднений дріт, пластини з листового заліза, обміднені металеві смуги, в окремих випадках – мідні стрічки.

5.2.2.4 Конструктивні матеріали для електродів заземлювальних пристроїв повинні мати розміри, наведені в таблиці 5.5.

Примечание.Таблиця 5.5 складена з урахуванням вимог ДБН В.2.5-27.

5.2.2.5 Вертикальні заземлювачі повинні з’єднуватися між собою сталевою штабою з перерізом не менше ніж 40 мм 4 мм (у ґрунті встановлюють на ребро) або круглою сталлю діаметром не менше ніж 10 мм.

5.2.2.6 Для вертикальних електродів заземлювальних пристроїв рекомендують сталеві штирі, покриті шаром міді товщиною не менше ніж 250 мкм.

5.2.2.7 Для заземлювальних пристроїв застосовують:

• шини мідні (з обґрунтуванням доцільності застосування в проекті), алюмінієві, сталеві (для РЕ – провідників та вирівнювання потенціалів обладнання зовнішнього та внутрішнього електропостачання);

• силові електричні кабелі з алюмінієвими та мідними провідниками;

• проводи мідні (ізольовані та неізольовані) та алюмінієві (ізольовані та неізольовані тільки для відкритого прокладання);

• обміднені сталеві шини та дріт.

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

5.5.8 Застосовують два типи КВП:

1. КВП-1 – для встановлення на броньованих кабелях у металевих оболонках без ізоляційного покриття;

2. КВП-2 – для встановлення на броньованих і неброньованих кабелях у металевих оболонках з пластмасовим ізоляційним покриттям.

Конструктивно вони розрізняються тим, що КВП-1 має щиток з двома, а КВП-2 – з п'ятьма затискачами для контрольних виводів.

5.5.9 Металеві оболонки та броня кабелів, що уводять у будівлі та споруди телекомунікаційної мережі, повинні бути заземлені.

На кабелях з ізоляційним покриттям повинні бути встановлені ізоляційні муфти. Заземлення броні та металевої оболонки кабелів мають виконуватися через КВП згідно з ВБН В.2.2-45-1.

На НРП (НПП) заземлювальний пристрій повинен підключатися до щитка КВП заземлювальним провідником безпосередньо, а на кінцевому пункті (КП),

регенераційному (підсилювальному) пункті, що обслуговується, (ОРП, ОПП) – через головний щит заземлення.

У разі встановлення цистерн-термокамер у ґрунтах з питомим електричним опором менше ніж 20 Омм і необхідності їх захисту від корозії за допомогою протекторів чи катодної станції повинні бути встановлені ізоляційні муфти на всіх кабелях електрозв’язку, що уводять у НРП (НПП), незалежно від наявності чи відсутності у них ізоляційного покриття.

5.5.10 У наземну частину підземних НРП (НПП), що розміщені в металевих цистернах-термокамерах, заземлювальні провідники від захисного, лінійно-захисного (об’єднаного захисного) заземлювальних пристроїв і з’єднувальні провідники від протекторів, металевих оболонок і броні лінійних кабелів повинні уводитися через сталеві труби діаметром 75 мм (приварені до сталевого корпусу підземної частини) та підключатися до щитків КВП. У разі відсутності наземної частини над ґрунтовими контейнерами – безпосередньо до щитків КВП, встановлених поблизу ґрунтового контейнера.

Заземлення корпусу НРП (НПП), кабелю (оболонки, броні) повинно виконуватися через контакти КВП.

Заземлювальні провідники робочого заземлювального пристрою систем передачі К-60П, встановлених у підземних цистернах-термокамерах, уводять у цистерну НПП через її увідний патрубок.

Заземлювальні провідники контейнерів НРП, встановлених у кабельних колодязях, підводять безпосередньо до шпильок (штифтів) заземлення цих контейнерів.

5.5.11 Кількість і тип КВП, що повинні бути встановлені в підземній частині НРП (НПП), визначають в залежності від типу кабелю та питомого опору ґрунту згідно з таблицею 5.7.

 КСТ 2-8-061-2011 табл. 5.7

5.5.12 На волоконно-оптичних кабельних лініях телекомунікаційної мережі КВП повинні влаштовуватися через 8 км – 12 км незалежно від питомого опору ґрунту.

5.5.13 За наявності в оптичному кабелі (ОК) мідних жил ДЖ його увід у технічну будівлю здійснюють згідно з ДБН В.2.2-45-1.

5.5.14 Вводи від заземлювальних пристроїв (робочого, робочо-захисного та захисного) у будівлі та споруди телекомунікаційної мережі (об’єкти з електронним обладнанням) повинні виконуватися мідними провідниками перерізом від 35 мм2 до 120 мм2 з урахуванням технічних вимог до засобів телекомунікацій, що використовують.

Переріз мідних провідників для заземлення:

• металевої оболонки ОК – не менше ніж 4 мм2;

• інших елементів НРП – не менше ніж 16 мм2.

Переріз мідних потенціаловирівнювальних провідників для волоконно-оптичної системи передавання (ВОСП) повинно бути не менше ніж 35 мм2 (у разі підключення бронепокриття кабелю до головного щита заземлення через кільцевий потенціаловирівнювальний провідник – не менше ніж 50 мм2 на ділянці від місця підключення до головного щита заземлення).

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

6.3 Влаштування контрольно-вимірювального пункту (КВП)

6.3.1 Встановлення КВП на кабельних лініях, що будуються, та влаштування заземлювальних пристроїв повинно здійснюватися одночасно з проведенням монтажних робіт на лініях.

6.3.2 Встановлення КВП проводять у такій послідовності (згідно з Руководством по строительству линейных сооружений магистральных и внутризоновых кабельных линий связи):

• підключають з’єднувальні проводи до споруди телекомунікаційної мережі (оболонки, броні кабелю, заземлювальному пристрою та протектору);

• маркують з’єднувальні проводи та клеми на щитку;

• підключають з’єднувальні проводи до клемного щитку;

• заливають нижній отвір каналу КВП бітумом;

• встановлюють стовпчик КВП;

• укладають з’єднувальні проводи в траншею та її засипають ґрунтом.

6.3.3 Підключення кабелів електрозв’язку з металевими жилами до КВП-1 та КВП-2 здійснюють згідно розділу 18 «Руководства по строительству линейных сооружений магистральных и внутризоновых кабельных линий связи».

6.3.4 У разі необхідності захисту кабелів з металевими жилами від корозії, ударів блискавки та електромагнітних впливів підключення металевої оболонки та броні в КВП здійснюють згідно Рекомендаций по одновременной защите кабелей связи от коррозии, ударов молнии и электромагнитных влияний.

6.3.5 Підключення металевої оболонки та броні ОК у КВП здійснюють у муфтах згідно з ВБН В.2.2-45-1, КНД 45-136 і з урахуванням положень інструкції щодо монтування муфти, що встановлюють.

Якщо КВП встановлюють не біля муфт, то гальванічний розрив металевих елементів ОК і вивід їх на КВП виконують:

• для проміжних КВП, як це наведено на рисунку 6.17;

 КСТ 2-8-061-2011 рис. 6.17

• для КВП, що встановлюють біля уводу кабелю в регенераційний пункт (коли біля уводу не влаштовують муфту для переходу на кабель з оболонкою, що не розповсюджує горіння), як це наведено на рисунку 6.18.

 КСТ 2-8-061-2011 рис. 6.18

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

6.5 Прийняття в експлуатацію та складання технічного паспорту заземлювального пристрою

6.5.1 Порядок прийняття в експлуатацію заземлювальних пристроїв технічних засобів телекомунікацій визначається керівними нормативними документами з прийняття в експлуатацію лінійних споруд зв’язку та проводового радіомовлення, зазначеними в нормативних посиланнях та цим КСТ.

6.5.2 Під час готовності заземлювальних пристроїв, що приховують наступними роботами чи конструкціями, вони підлягають прийманню представником замовника зі складанням актів на приховані роботи (ДБН А.3.1-5). Форма акта наведена в додатку Г.

 КСТ 2-8-061-2011 Додаток Г

Для приймання прихованих робіт підрядник зобов’язаний визвати представника замовника. У разі його неявки в зазначений термін, підрядник складає односторонній акт. У цьому випадку проведення робіт щодо перевірки прихованих робіт за вимогою замовника здійснюють за його рахунок.

 РУКОВОДСТВО ПО ЭКСПЛУАТАЦИИ ЛКС

6.5.3 Під час засвідчення прихованих робіт і складання відповідних актів щодо влаштування заземлювальних пристроїв мають бути перевірені та відображені такі показники:

• тип заземлювача (горизонтальний, вертикальний, глибинний);

• схема заземлювального пристрою (розташування заземлювачів);

• матеріал заземлювачів (кутовий профіль, труба, стрижень, штаба тощо);

• розміри та кількість заземлювачів;

• глибина заглиблення заземлювачів;

• глибина траншеї для з’єднувальних шин;

• матеріал і переріз з’єднувальних шин;

• спосіб та якість з’єднання заземлювачів і шин;

• наявність ґрунту-наповнювача.

6.5.4 Для оформлення Акта готовності об’єкта до експлуатації комісії з прийняття повинні бути надані такі документи:

• затверджена проектна документація;

• виконавчі креслення;

• акти на виконання прихованих робіт;

• протоколи вимірювань.

6.5.5 На виконавчих кресленнях, що входять до складу паспорта траси кабельної лінії зв’язку, повинні бути нанесені:

• схеми заземлювальних пристроїв;

• схеми уводу заземлювальних пристроїв в ОРП (ОПП), НРП (НПП) тощо;

• зафіксована траса з’єднувального заземлювального провідника з прив’язкою до постійних орієнтирів

• дані щодо розміщення КВП, контурів заземлювальних пристроїв, значення питомого електричного опору ґрунту.

6.5.6 Протоколи вимірювань складають за результатами вимірювань, які проводять після влаштування заземлювального пристрою.

Вимірювання проводяться вимірювальною лабораторією за умови її атестації на право виконання вимірювань та яка має чинне свідоцтво про атестацію.

Результати вимірювань оформлюються протоколами встановлених зразків, підписуються виконавцями робіт та керівником лабораторії. Підпис керівника засвідчується печаткою. У протоколі вказується повна назва атестованого підрозділу, Органу з атестації, номер свідоцтва про атестацію та термін його дії.

6.5.7 Згідно з Правилами улаштування електроустановок під час приймально-здавальних випробувань заземлювальних пристроїв перевіряють:

• стан елементів заземлювального пристрою;

• стан розрядників в електроустановках до 1 000 В;

• значення повного електричного опору ланцюга фаза-нуль в електроустановках до 1 000 В з глухо заземленою нейтраллю;

• значення електричного опору заземлювального пристрою;

• цілість електричних ланцюгів між заземлювачами та елементами, що підлягають заземленню, відповідність перерізу або провідності заземлювальних провідників.

Протоколи перевірки наявності з’єднань між заземлювальним пристроєм та обладнанням, що захищається, акти про справну дію застосованих в установках захисних засобів безпеки, протоколи вимірювання електричного опору ізоляції розрядників і випробування їх напругою складаються на підставі результатів випробувань і вимірювань, що проводять представники підрядника в присутності представника замовника.

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

6.5.8 Стан заземлювальних пристроїв перевіряють шляхом вибіркового огляду елементів, що знаходяться в ґрунті, з їх розкопуванням.

Під час огляду перевіряють:

• глибини закладання заземлювачів, відповідність проекту їх перерізу;

• надійність з’єднань елементів штучного заземлювача (труб, смуг тощо), а також з’єднань штучного заземлювача з природними (якщо такі є в наявності);

• відповідність проекту перерізу заземлювальних провідників (магістралі та відгалужень);

• правильність з’єднань заземлювальних провідників з обладнанням, що захищається, та заземлювачами;

• надійність місць зварювання;

• захищеність заземлювальних провідників від механічних пошкоджень (у місцях можливих пошкоджень) тощо.

6.5.9 Стан розрядників перевіряється шляхом огляду зовнішньої поверхні та внутрішніх частин на відсутність сколення, тріщин, забруднення фарфорової ізоляції та поверхні електродів, а також цілості слюдяної прокладки.

Для перевірки справності розрядників вимірюють електричний опір ізоляції та визначають пробивну напругу на частоті 50 Гц. Електричний опір ізоляції вимірюють мегомметром з напругою 250 В, значення якого повинно

бути не менше 4 МОм (на основі дослідних даних, оскільки цей параметр не нормується).

Для визначення пробивної напруги промислової частоти випробувальну напругу підвищують до настання пробою, після чого знижують напругу до нуля, потім знову підвищують до значення 0,75 пробивної напруги і знижують до нуля. При другому підвищенні напруги пробою розрядника не повинно бути.

Для обмеження струму пробою в ланцюг випробування включають резистор з електричним опором від 5 кОм до 10 кОм.

Значення випробувальної напруги від 350 В до 500 В та від 700 В до 1000 В відповідно для номінальної напруги розрядників 220 В і 500 В.

Розрядники вважаються справними, якщо значення пробивної напруги знаходяться у вище вказаних межах, а електричний опір ізоляції не менше ніж 4 МОм.

6.5.10 Значення повного електричного опору петлі “фаза-нуль” в електроустановках напругою до 1000 В перевіряють з метою визначення значення струму короткого замикання у випадку замикання між фазами та заземлювальними провідниками відповідно п.7.3.11 ПБЕЕС.

За результатами перевірки повного електричного опору петлі фаза-нуль заповнюється протокол, форма якого наведена в додатку Д.

 КСТ 2-8-061-2011 Додаток Д

6.5.11 Перевірку повного електричного опору петлі “фаза-нуль” проводять в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю під час капітальних ремонтів і міжремонтних випробувань, але не менше 1 разу на 2 роки.

6.5.12 Перевірку значення електричного опору заземлювального пристрою проводять шляхом його вимірювання, як це наведено в 8.2 цього КНД.

 КСТ 2-8-061-2011

Результати вимірювання електричного опору заземлювального пристрою також мають бути занесені (представниками експлуатаційної організації), в залежності від його призначення:

• до відомості обладнання заземлювальних пристроїв НРП (НПП), форма Ж.11 (Інструкція з паспортизації лінійних споруд зв’язку первинної мережі ПАТ “Укртелеком ”);

• до електричного паспорту кабельної лінії телекомунікаційної мережі, форма Е 11 (Інструкція з паспортизації лінійних споруд зв’язку первинної мережі ПАТ “Укртелеком”);

• до паспорту регенераційної ділянки ВОЛЗ, форма Д 3 (Інструкція з паспортизації лінійних споруд зв’язку первинної мережі ПАТ “Укртелеком”);

• до журналу обліку роботи обладнання катодного захисту, форма Ф № ЛК 3-7 (Альбом форм первинного обліку та експлуатаційно-технічної документації по лінійному господарству первинної мережі);

• до паспортів колодязів, форма ТФ-3/5 (Керівний документ з технічного обліку обладнання і паспортизації лінійних споруд міської телефонної мережі) у разі встановлення в них регенераторів НРП.

Для заземлювальних пристроїв об’єктів телекомунікаційної мережі результати вимірювання електричного опору заземлювального пристрою заносять до журналу “Заземлення” (“Заземлювальні пристрої”), форма якого наведена в таблиці 6.1.

 КСТ 2-8-061-2011 табл. 6.1

6.5.13 Цілість електричних ланцюгів між заземлювачем і заземлювальними провідниками перевіряють шляхом звірення перерізу провідників та їх типів з проектом, контролю їх цілості та міцності місць з’єднання та приєднання. При цьому не повинно бути обривів, видимих дефектів, надійність місць зварювання перевіряється ударом молотка, як це наведено в 6.2.15.

6.5.14 Після прийняття в експлуатацію об’єктів телекомунікаційної мереж на підставі даних виконавчої документації, отриманої від будівельно-монтажної організації, відповідними експлуатаційними службами має бути проведений комплекс робіт щодо паспортизації об’єктів та їх складових.

Паспортизацію проводять згідно з Інструкцією з паспортизації лінійних споруд зв’язку первинної мережі ПАТ “Укртелеком” і Керівним документом з технічного обліку обладнання і паспортизації лінійних споруд міської телефонної мережі, які визначають організацію, порядок проведення робіт і регламентують форми складання відповідних експлуатаційно-технічних документів.

6.5.15 Технічний паспорт заземлювального пристрою складають за формою Ф № ЛКД-11 (Форма ,Е-25) (Альбом форм первинного обліку та експлуатаційно-технічної документації по лінійному господарству первинної мережі).

6.5.16 Технічний паспорт заземлювального пристрою має містити такі розділи:

• дату введення в експлуатацію;

• схема заземлювального пристрою;

• основні технічні характеристики (конструкція, результати вимірювань, розрахунки та висновки);

• результати перевірок стану пристрою;

• характер ремонтів і унесених змін у пристрій.

Технічний паспорт повинен доповнюватися таблицею, в якій наведені поправочні коефіцієнти для визначення (розрахунку) електричного опору заземлювального пристрою в залежності від його конструкції (для найбільш розповсюджених) і вологості ґрунту в момент проведення вимірювань.

Работы по организации заземления линейно-кабельных сооружений

8. Експлуатація заземлювальних пристроїв

8.1 Загальні положення

8.1.1 Технічна експлуатація заземлювальних пристроїв повинна здійснюватися у відповідності з вимогами та положеннями ГОСТ 464, “Правил улаштування електроустановок. Розділ 1 Загальні правила. Глава 1.7 Заземлення і захисні заходи електробезпеки”, КНД 45-111та КНД 45-112.

8.1.2 Експлуатаційна документація щодо заземлювальних пристроїв виконують згідно з “Керівним документом з технічного обліку обладнання і паспортизації лінійних споруд міської телефонної мережі”, “Інструкцією з паспортизації лінійних споруд зв’язку первинної мережі ПАТ “Укртелеком” та “Альбомом форм первинного обліку та експлуатаційно-технічної документації по лінійному господарству первинної мережі”. Позначення заземлювальних пристроїв на трасі ліній телекомунікаційних мереж здійснюють згідно з КНД 45-112.

8.1.3 Контроль стану заземлювальних пристроїв у процесі їх експлуатації повинен здійснюватися шляхом вимірювання електричного опору заземлення.

Результати вимірювань, а також умови, при яких вони проводилися (температура, вологість ґрунту), мають бути зафіксовані у Технічному паспорті заземлювального пристрою або журналі “Заземлення”, як це наведено у 6.5.

Періодичність контролю стану заземлювальних пристроїв наведено в таблиці 8.1.

 КСТ 2-8-061-2011 табл. 8.1

8.1.4 Періодичний контроль стану КВП та їх заземлювальних пристроїв під час експлуатації містить:

• зовнішній огляд елементів КВП;

• визначення справності з'єднувальних провідників;

• наявність контактів;

• вимірювання значення електричного опору заземлювального пристрою.

Електричний опір заземлювального пристрою, підключеного до КВП, вимірюють при розімкнутих перемичках між затискачами "Земля", "Оболонка" і "Броня".

Перевірку КВП рекомендують проводити перед початком грозового періоду.

Организация и проведение контроля загазованности помещений вводу кабелей и подземных сооружений объектов связи

Согласно глав 4 - 6

 КСТ 2.5.054-2011

рассмотрим содержание работ по организации и проведению контроля загазованности помещений вводу кабелей и подземных сооружений объектов связи в ПАТ «Укртелеком».

4 Основні фізико-хімічні особливості горючих і токсичних газів та їх сумішей з повітрям

4.1 Метан (СН4) – газ без кольору і запаху, легший за повітря, мало розчинний у воді. Є головною основною частиною природного газу 90 - 98 %. Метан часто називають болотним або рудниковим газом, оскільки він утворюється у болотах при гнитті рослинних залишків без доступу повітря, а також при повільному розкладанні кам’яного вугілля під землею.

4.2 Пропан (С3Н8) і бутан (С4Н10) – гази без кольору і запаху містяться в природних і попутних нафтових газах. У суміші використовуються як побутовий паливний газ. Для його виявлення у побутовий газ домішують одорант із специфічним запахом.

Пропан і бутан шкідливо впливають на центральну нервову систему, гранично допустима концентрація (далі – ГДК) – 300 мг/м .

4.3 Сірководень (Н2S) – газ без кольору із специфічним запахом тухлих яєць. У природі утворюється при гнитті білкових речовин. Сірководень – високотоксична речовина. Ознакою отруєння є втрата нюху, головний біль, нудота і при значній концентрації – параліч дихальних шляхів із смертельним результатом. Поріг відчуття запаху 0,000012-0,00003 мг/л. ГДК в атмосферному повітрі – 0,008 мг/м3. Небезпечність сірководню для людини визначається його концентрацією та тривалістю впливу. Наслідком перенесеного гострого отруєння можуть бути головні болі, інколи навіть через кілька років після отруєння, схильність до підвищення температур и і ознобу, зниження інтелекту аж до недоумства, психоз, параліч, хронічний менінгіт, шлунково-кишкові захворювання, запалення легенів, дистрофія міокарда тощо.

4.4 Аміак (NH3) – безбарвний горючий газ з характерним різким запахом та їдким смаком. Він майже у два рази легший за повітря. Суміш аміаку з повітрям вибухонебезпечна. У природі утворюється при гнитті білкових речовин. У воді аміак розчиняється дуже добре. Розчин аміаку у воді називають аміачною водою або нашатирним спиртом. Звичайний медичний нашатирний спирт містить 10 %: NH3. При нагріванні розчину аміак легко випаровується. При вмісті у повітрі 0,5% за об’ємом аміак сильно подразнює слизові оболонки. При гострому отруєнні уражаються очі та дихальні шляхи, при хронічних отруєннях спостерігаються розлад травлення, катар верхніх дихальних шляхів, послаблення слуху, втрата свідомості, марення, судоми, розвивається набряк легенів, можливий смертельний наслідок. ГДК – 20 мг/м3.

Аміак зберігають у сталевих балонах, пофарбованих у жовтий колір, з чорним написом – аміак.

4.5 Оксид вуглецю (СО) – чадний газ, утворюється внаслідок неповного згоряння пального в автомобільних двигунах чи в опалюваних приладах, які працюють на вугіллі або на інших видах природного палива. Оксид вуглецю – надзвичайно токсичний газ без кольору і запаху з густиною, близькою до густини повітря. У воді майже не розчиняється і не вступає з нею в хімічну взаємодію. Отруєння наступає непомітно, супроводжується запамороченням і головним болем. Навіть незначна його кількість, що потрапляє в повітря і вдихається людиною, викликає запаморочення і нудоту, а вдихання повітря, в якому міститься 0,3 % CO за об’ємом, може швидко привести до смерті. Отруйна дія оксиду вуглецю полягає в тому, що він миттєво (у 200 - 300 разів краще, ніж кисень) і незворотно взаємодіє з гемоглобіном крові, утворюючи при цьому карбоксігемоглобін СОНв, внаслідок чого кров втрачає здатність переносити кисень від легенів до тканин, настає кисневе голодування, гіпоксія тканин. При отруєнні монооксидом вуглецю рекомендується вдихання свіжого повітря протягом кількох годин, а також штучне зігрівання тіла. При цьому карбоксігемоглобін поступово руйнується і гемоглобін відновлює свою здатність сполучатися з киснем.

У таблиці 4.1 наведено. Ці дані мають орієнтовне значення.

Таблиця 4.1

За граничний рівень вмісту СО у повітрі приймають об’ємну частку 0,1 %, яка внаслідок впливу на людину протягом 60 хвилин приводить до утворення 40 % СОНв у крові людини. Смертельна концентрація карбоксігемоглобіна у крові складає у середньому близько 60 %, але може коливатися від 40 % до 80 % і більше. Це коливання обумовлено як впливом зовнішніх умов, так і особливостями організму.

4.6 Діоксид вуглецю (СО2) – вуглекислий газ – речовина без кольору і запаху, у 1,5 раза важча за повітря. Вуглекислий газ у природі є продуктом дихання, горіння, гниття та бродіння. Вуглекислий газ не підтримує дихання і горіння звичайних видів палива. Токсична дія вуглекислого газу виявляється при його вмісті в повітрі 3-4 % і полягає в подразненні дихальних шляхів, запамороченні, головному болі, шумі у вухах, психічному збудженні, непритомному стані.

Перша допомога при отруєнні полягає у винесенні потерпілого на свіже повітря, проведенні штучного дихання.

Симптоми впливу СО2 на організм людини наведено в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

За граничнодопустимий вміст СО2 у повітрі з деяким запасом приймається об’ємна доля 6 %.

4.7 Насичені вуглеводні ряду метану, до яких відносяться природні і штучні гази, змішуючись з повітрям у визначеній концентрації, створюють вибухонебезпечні або горючі суміші.

Вибухонебезпечні концентрації сумішей газу з повітрям наведено в таблиці 4.3.

Таблиця 4.3

Организация и проведение контроля загазованности помещений вводу кабелей и подземных сооружений объектов связи

5 Засоби вимірювальної техніки для контролю наявності і концентрації горючих та токсичних газів у повітрі

5.1 Горючі та токсичні гази можуть накопичуватись у приміщеннях вводу кабелів (кабельних шахтах), підземних спорудах (колектори, тунелі, колодязі телефонної каналізації), котлованах, а також у підвальних приміщеннях будинків, оглядових ямах автогаражів, криницях тощо.

В умовах газифікованих населених пунктів надходження вибухонебезпечного газу до вказаних приміщень відбувається, як правило, через його витоки з газопроводів. У негазифікованих населених пунктах загазування приміщень може бути викликане виходами природного газу (метан) і продуктів гниття та горіння (сірководень, вуглекислий та чадний газ) через пустоти і нещільності в ґрунті.

Витік газів найбільш небезпечний у зимовий період, коли мерзлий ґрунт не дає можливості газу вільно виходити на поверхню, внаслідок чого через нещільності в ґрунті або каналами телефонної каналізації газ може розповсюджуватися на значні відстані.

5.2 Для контролю за накопичуванням у повітрі виробничих приміщень горючих і токсичних газів та парів і створенням вибухонебезпечних концентрацій використовують прилади газового аналізу – газоаналізатори, газосигналізатори і газоіндикатори.

Залежно від можливості переміщення під час експлуатації прилади поділяються на стаціонарні, переносні та індивідуальні.

Найширше застосування серед них отримали термохімічні та оптичні (інтерференціальні) прилади.

5.2.1 Принцип роботи термохімічних газоаналізаторів (ДСТУ 3377) ґрунтується на вимірюванні теплового ефекту реакції каталітичного окислення (горіння) газу. Каталітичне окислення горючих домішків у повітрі здійснюється в спеціальній камері, включеній у міст Уїнстона. Виділення тепла при окислюванні приводить до нагріву резистора плеча, розбалансування мосту і виникненні електрорушійної сили у вимірювальній діагоналі. До цього виду газоаналізаторів належать експлозиметри ЭТХ-1, сигналізатори ЩИТ, СТХ, ФОН-1, ЗОНД-1, які виробляються ЗАТ ДКБА «Хімавтоматика» (м. Харків), ДОЗОР-С, ДОЗОР-С-П, – ТОВ «НВП «ОРІОН» (м. Харків).

До найважливіших позитивних якостей термохімічних приладів належить можливість безпосереднього визначення за їх допомогою вибухонебезпечності середовища, оскільки вони можуть бути відградуйовані у відсотках від НКГР, незалежно від природи горючих речовин та сумарного складу декількох примішок.

5.2.2 Оптичні газоаналізатори засновано на вимірюванні оптичної щільності спектрів поглинання або спектрів випускання газової суміші.

5.2.3 Принцип роботи інтерференціальних газоаналізаторів (інтерферометрів) ґрунтується на залежності оптичних властивостей суміші, яка аналізується, від концентрації компонента, що виявляється (горючі гази і пари, їх суміші, вуглекислий та чадний гази), вимірюванні різниці між переломленням світла (інтерферометрії) середовищем, яке аналізується, і чистим повітрям (шахтні інтерферометри ШИ-11 оптико-механічного заводу, м. Азов, Росія).

Организация и проведение контроля загазованности помещений вводу кабелей и подземных сооружений объектов связи

6 Визначення наявності небезпечних газів у підземних спорудах

6.1 Приміщення вводу кабелів (кабельних шахт) повинні бути обладнані стаціонарними системами безперервного контролю наявності газу з автоматичним подаванням сигналу до них, де цілодобово працює персонал, а виробничі підрозділи, які обслуговують кабельні лінії, – оснащені переносними газосигналізаторами.

6.2 Правила установки стаціонарних сигналізаторів викладено в Технічних вимогах та правилах щодо застосування сигналізаторів довибухонебезпечних концентрацій паливних газів і мікроконцентрацій чадного газу в повітрі приміщень житлових будинків та громадських будинків і споруд Держбуду України. Витяг з Технічних вимог наведено у додатку А. До впровадження таких систем наявність газів повинна контролюватись переносними газоаналізаторами не рідше 1 разу на добу і кожного разу перед початком роботи у приміщенні із записом результату контролю в журналі (відсутність чи наявність газу). Форму журналу наведено у додатку Б.

6.3 Перевірка повинна здійснюватися перед початком роботи і в інших підземних спорудах, необладнаних припливно-витяжною вентиляцією, колодязях, колекторах, тунелях. Дослідження повітря на присутність у ньому метану, чадного та вуглекислого газу необхідно робити незалежно від наявності в населеному пункті підземної газової мережі.

6.4 Перелік підземних споруд, в яких необхідно робити перевірку відсутності газів, складається у філії.

6.5 До контролю загазованості приміщень і споруд допускаються особи, які вивчили технічні описи приладів та методики виконання вимірювань, пройшли інструктаж за правилами виконання робіт у вибухонебезпечних приміщеннях, мають кваліфікаційну групу з електробезпеки не нижче третьої при обслуговуванні електроустановок і допущені до самостійної роботи наказом філії (центру).

6.6 Перевірка на присутність газу починається з визначення наявності метану в верхній зоні приміщення, не заходячи у приміщення шахти, після чого перевіряється наявність пропану і бутану в нижній зоні.

Якщо у підземній споруді вибухонебезпечних газів не виявлено, перевіряється наявність вуглекислого газу в нижній зоні приміщення. Його присутність визначається за допомогою шахтного інтерферометра чи відкритим полум’ям (запалена свічка чи папір). Припинення горіння чи помітне зменшення інтенсивності полум’я вказує на наявність вуглекислого газу.

Наявність побутового газу, сірководню, аміаку можна виявити за характерним запахом.

6.7 Визначення наявності небезпечних та шкідливих газів у шахтах, необладнаних автоматичними сигналізаторами, повинно проводитися щодня переносним газоіндикатором із записом у журналі. За наявності автоматичного сигналізатора записи у журналі не робляться.

Порядок виконання робіт з контролю загазованості приміщень та підземних споруд викладений у НПАОП 64.2-1.08 (гл.7.2), НПАОП 64.2-1.08 (гл.12) та у НПАОП 40.1-1.21 (гл.6.2). Відповідні витяги з цих документів наведено у додатках В, Г, Д.

6.8 Вимірювання, пов’язані з визначенням наявності, складу та концентрації вибухонебезпечних та токсичних газів, входять до сфери державного метрологічного нагляду, а вимірювальні прилади підлягають повірці у територіальних органах Держспоживстандарту України, які і встановлюють періодичність повірки (як правило, це 6 місяців).

6.9 Повірка приладів газового аналізу здійснюється із застосуванням стандартних повірочних газових сумішей, які можуть бути застосовані також для періодичної перевірки приладів на працездатність в умовах експлуатації. Витяг з переліку повірочних газових сумішей наведено у додатку Е.

Нормы годовых затрат материалов на эксплуатационно-техническое обслуживание и текучий ремонт линейно-кабельных сооружений телекоммуникационных сетей

Согласно

 КСТ 2.7.022-2008

рассмотрим нормы годовых затрат материалов на эксплуатационно-техническое обслуживание и текущий ремонт линейно-кабельных сооружений телекоммуникационных сетей в ПАТ «Укртелеком».

5.3 Відповідно до виду КЛТМ номенклатура найважливіших матеріалів, що використовуються для проведення робіт з ТО та ПР, охоплює:

• лінійні кабелі (оптичні, симетричні та коаксіальні, монтажні проводи та дроти);

• кабельну арматуру (кабельні муфти різних типів та аксесуари);

• лінійно-кабельне обладнання та пристрої (елементи захисту лінійних кабелів від механічних пошкоджень, від ударів блискавки, КВП, замірні стовпчики, попереджувальні знаки, таблички тощо);

• пристрої та матеріали для монтажних робіт (механічні з’єднувачі для оптичних волокон (ОВ), термоусаджувальні трубки, гільзи, припій тощо);

• монтажні матеріали для КЛТМ, прокладених у захисних трубках і кабельній каналізації (пластикові трубки, труби поліетиленові та азбестоцементні, елементи оглядових пристроїв тощо);

• витратні матеріали для ремонтних робіт загального призначення (фарби, розчинники, цемент, руберойд, кріпильна арматура тощо).

5.6 Нормативи на лінійні матеріали, необхідні для ТО та ПР, визначені на підставі статистичних даних з експлуатації КЛТМ, що збиралися та оброблялися впродовж останніх років, і відповідного коригування чинних норм для КЛТ з симетричними та коаксіальними кабелями [2, 3].

Норми витрат матеріалів на ТО та ПР для КЛТМ з оптичним кабелем (ОК) визначені згідно з розрахунками за методикою, наведеною в додатку А.

 КСТ 2.7.022-2008 Додаток A

Порядок предоставления кабельной канализации ПАТ «Укртелеком» в пользование субъектам хозяйствования

Согласно

 СУОП 11-08

рассмотрим порядок предоставления кабельной канализации ПАТ «Укртелеком» в пользование субъектам хозяйствования в ПАТ «Укртелеком».

1.1.Порядок допуску сторонніх організацій до виконання робіт на об’єктах електрозв’язку ВАТ „Укртелеком” (далі – Порядок) встановлює вимоги до організації безпечного виконання робіт з підвищеною небезпекою працівниками ремонтних, будівельно-монтажних, експлуатаційних організацій та безпечного проведення навчальної, технологічної, професійної практики студентів вищих навчальних закладів України: технікумів (училищ), коледжів, інститутів, університетів, академій та інше на об’єктах електрозв’язку ВАТ „Укртелеком”.

1.5. Вимоги цього Порядку є обов’язковими для всіх будівельних і експлуатаційних підприємств, організацій, установ, навчальних закладів та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності причетних до виконання робіт на об’єктах електрозв’язку у власних цілях чи для потреб Товариства, незалежно від їх відомчої належності, форм власності та виду економічної діяльності.

3.1.Об’єкти та охоронні зони електрозв’язку

3.1.1.До об’єктів електрозв’язку належать технічне обладнання, станційні та лінійні споруди, будівлі, вежі, антени, повітряні і кабельні лінії, проміжні та кінцеві пристрої ліній зв'язку та інші пристрої, що використовується для організації зв'язку, комплекс споруд чи окрема споруда, обладнана засобами електричного зв’язку, з територією, на якій розміщено цю споруду, охоронні зони на землях і водах вдовж ліній зв'язку та між окремими спорудами.

3.1.2. На трасах кабельних і повітряних ліній електрозв'язку і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку встановлюються охоронні зони:

• для підземних кабельних і повітряних ліній електрозв'язку - це смуга землі, обмежена паралельними лініями, віддаленими від траси підземних кабелів або від крайніх проводів повітряних ліній на відстані 2 метрів з кожного боку;

• для кабелів електрозв'язку на переходах через моря, судноплавні річки, озера, водосховища та канали - це ділянка водного простору за всією глибиною від поверхні води до дна, обмежена паралельними площинами, віддаленими від траси морського кабелю на відстані 0,25 милі, а від траси кабелю на переходахчерез річки, озера, водосховища та канали - на відстані 100 метрів з кожного боку;

• для наземних і підземних необслуговуваних регенераційних (підсилювальних) пунктів кабельних ліній електрозв'язку - це ділянка землі, обмежена замкненою лінією, віддаленою від стінок контейнера регенераційного (підсилювального) пункту чи межі його обкладення на відстані 2 метрів;

• для випромінюючих споруд електрозв'язку - це ділянка землі, розміри якої визначаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд.

На трасах підземних кабельних ліній електрозв'язку поза населеними пунктами встановлюються замірні стовпчики, попереджувальні знаки або маркери, які є орієнтирами траси. Замірні стовпчики і попереджувальні знаки встановлюються як безпосередньо на трасі кабелю, так і на деякій відстані від нього, що в останньому випадку позначається на стовпчиках чи знаках.

Траси підземних кабельних ліній електрозв'язку в містах визначаються відповідною технічною документацією, примірник якої повинен знаходитись у структурному підрозділі з питань містобудування та архітектури місцевого органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевої ради.

Межі охоронних зон на трасах кабелів електрозв'язку на переходах через моря, судноплавні річки, озера, водосховища та канали позначаються в місцях виведення кабелів на берег інформаційними заборонними знаками. Траси кабельних ліній електрозв'язку в морях зазначаються в повідомленнях мореплавцям і наносяться на морські карти.