4. Геологічна будова

Відслоненість у районі незначна і представлена четвертинними і верхньокрейдовими відкладами. Зсувні явища розвинуті тільки на крутих схилах берегів рік і ярів.

В геоструктурному відношенні район складений потужною товщею осадових порід палеозою, мезозою та кайнозою (рис.1.3). Вони залягають на глибокозануреному схилі Українського кристалічного масиву. Відклади мезозою досить спокійно залягають на породах палеозою. Будова пластів порушується на окремих ділянках сильною тріщинуватістю тектонічного походження. Потужність їх збільшується в напрямку Львівської мульди зі сходу на захід.

В геологічній будові району в межах зони активного водообміну приймають участь відклади крейдового і четвертинного віку.

Крейдові відклади представлені переважно верхнім відділом і малопотужним альбським ярусом нижнього відділу.

Незвиська світа (K_1-2nz) альбського і сеноманського нерозчленованих ярусів залягає трансгресивно на девонських утвореннях, незначна по потужності, але розповсюджена повсюдно. Нижня частина світи потужністю до 10 м складена пісками, пісковиками глауконіт-кварцовими, зверху вапняками з жовнами та уламками фосфоритів. В основі світи – базальний шар у вигляді гальки, гравію, чорних кременів, вапняків і кварцу. Загальна потужність світи не перевищує 20 м.

Верстви іноцерамових вапняків (К₂і) сеноманського ярусу трансгресивно залягають на незвиській світі. Представлені вапняками світло-сірими із домішками глауконіту, в основі пісковики кварц-глауконітові з гравієм і жовнами фосфоритів. Незважаючи на невелику потужність (від 4 до 25 м), шари розповсюджені повсюдно.

Дубовецька світа туронського і коньякського нерозчленованих ярусів згідно залягає на іноцерамових вапняках і поступово перекривається утвореннями луквинської світи. За літологічними особливостями поділяється на дві підсвіти.

Нижньодубовецька підсвіта (K₂db₁) представлена крейдою писальною та крейдоподібними вапняками білими, кремовими, з конкреціями чорних кременів. Потужність нижньої підсвіти 80 м.

Верхньодубовецька підсвіта (K₂db₂) складена вапняками глинистими, піскуватими, щільними, плитчастими, світло-сірими та мергелями піщанистими з глауконітовими корками й глинистими прошарками. Потужність підсвіти 3 м.

Луквинська світа сантонського і кампанського нерозчленованих ярусів також розділяється на дві підсвіти.

Нижньолуквинська підсвіта (K₂lk₁) складена мергелями, аргілітами й алевролітами. Мергелі сірі, зеленувато-сірі, щільні, іноді з незначною домішкою піщаного матеріалу. Аргіліти сірі, тонколистуваті, алевроліти вапняковисті, слюдисті, з органічним детритусом. Потужність – 50 м.

Верхньолуквинська підсвіта (K₂lk₂) представлена однорідними мергелями світло-сірими, кремовими, плитчастими, рідко глинистими вапняками. Потужність 50 м.

Львівська світа (K₂lv) маастрихтського ярусу завершує розріз крейдових відкладів, заповнюючи собою найбільш занурені центральну й західну частини крейдової западини. Світа згідно залягає на верхньолуквинській підсвіті кампану і перекрита неогеновими і, в основному, четвертинними утвореннями. Більша частина площі її розповсюдження виходить на дочетвертинну поверхню. Світа складена мергелями, вапняками кременистими, глинистими, слабо піскуватими, потужністю 5-10 м.

Четвертинні утворення складені в основному лесовим і алювіальним комплексом відкладів. Лесові відклади мають розвиток на вододілах і пасмах Волинської височини, загальною потужністю 10-20 м. Долини рік – заплавні, І, ІІ надзаплавні тераси складені алювіальними дрібнозернистими пісками з лінзами та прошарками озерних та болотних відкладів – торфів, мулів, супісків і суглинків загальною потужністю 2-5 м. В районі Сокальського водозабору четвертинні відклади представлені еолово-делювіальними та елювіальними і алювіальними утвореннями.

Еолово-делювіальні та елювіальні відклади (vd,eP_ІІІ) - це найбільш поширений на території робіт комплекс серед лесово-ґрунтових утворень, який представлений товщею лесовидних суглинків та супісків потужністю 8-16 м.

Субаквальна фація верхнього неоплейстоцену представлена комплексом відкладів: деснянського (a¹P_IIIds) ступеня, відклади яких складають алювій першої над заплавної тераси. В долині Буга та його приток вони представлені піщано-суглинистими розрізами, з прошарками супісків, глин та, інколи, на споді галечників, вгорі – торфів. Потужність дорівнює 2-10 м.

Алювіальні відклади (аН) голоцену представлені осадками сучасного русла, низької та високої заплав. Склад відкладів залежить від характеру рельєфу і порід, що зазнають розмив, але здебільшого представлений шаром пісків або суглинків потужністю 0,5-6,0 м. Нерідко спостерігається їх перешарування.

Біогенні відклади (bH) поширені на всій території та геоморфологічно пов’язані з заплавами річок. Найбільш широким розвитком користуються на Малому Поліссі, де плоскі заплавні ділянки досягають в перетині 4-6 км, а потужності відкладів складають 0,5-4,0 м. Представлені вони торфами різного ступеню розкладу та суглинисто-глинистими породами з різним вмістом органічних залишків.

Р айон досліджень розташований в межах Волино-Подільського артезіанського басейну. Тут виділяються наступні водоносні горизонти і комплекси :

1. Водоносний горизонт в алювіальних відкладах заплав р.Західний Буг і його приток голоценового віку.

2. Водоносний горизонт в алювіальних першої надзаплавної тераси р. Західний Буг і його приток верхнього неоплейстоцену.

3. Водоносний горизонт спорадичного поширення в еолово-делювіальних, елювіальних відкладах верхнього неоплейстоцену.

4. Водоносний горизонт у відкладах верхньої крейди.

Водоносний горизонт в алювіальних відкладах заплав р.Західний Буг і його приток голоценового віку залягає на верхньокрейдових породах на глибинах від 0,6 до 10 м. Водозбагаченість відкладів незначна, питомі дебіти – 0,15-2,0 дм³/с. Води сульфатно-гідрокарбонатні кальцієві, натрієво-кальцієві; мінералізація – від 0,4 до 1,1 г/дм³, твердість – 1-6 мг-екв/дм³, pH – 7,1-8,0, коефіцієнт фільтрації – 0,5-4,7м/добу. Живлення горизонту здійснюється шляхом інфільтрації атмосферних опадів. Для питних потреб не використовується в зв’язку із поверхневим забрудненням.

Водоносний горизонт в алювіальних першої надзаплавної тераси р. Західний Буг і його приток верхнього неоплейстоцену широко розвинутий в районі досліджень. Водовмісні породи – супіски, піски з прошарками глин. Потужність водоносного горизонту – 8-10 м. Води безнапірні, рівні вод – від 1 до 7 м. Питомі дебіти свердловин складають від 0,05 до 1,8 дм³/с, коефіцієнти фільтрації – від 0,5 до 11 м/добу. Води гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією від 0,2 до 1 г/дм³, твердість – 2,2-8,7 мг-екв/дм³, pH – 7,3-9,5. Використовується для індивідуального водозабезпечення.

Слід відмітити, що четвертинні алювіальні відклади, які складають тераси р.Західний Буг, на практиці утворюють єдиний водоносний комплекс.

Водоносний горизонт спорадичного поширення в еолово-делювіальних, елювіальних відкладах верхнього неоплейстоцену широко розвинений в районі досліджень, де потужність відкладів досягає до 5-20 м, в середньому – 10 м. Водовмісні породи – суглинки, супіски, глини, слабообводнені. Потужність водоносного горизонту змінюється від 2 до 10-15 м. Дебіти свердловин – до 0,068 дм³/с при зниженні рівня підземних вод на 3,2 м; колодязів – 0,002-0,003 дм³/с при зниженні рівня підземних вод на 0,2-0,3 м; джерел – 0,001 л/с. Води гідрокарбонатні кальцієві, хлоридно-гідрокарбонатні натрієво-кальцієві з мінералізацією 0,3-0,7 г/дм³. Твердість вод – 8-15 мг-екв/дм³, pH – 6,9-9,3, коефіцієнти фільтрації – 0,1-1,5 м/добу. Використовуються для індивідуального водозабезпечення.

Водоносний горизонт у відкладах верхньої крейди розвинутий на території району повсюдно , і приурочений до зони інтенсивної тріщинуватості. У вертикальному розрізі крейдових відкладів виділяється три зони. Верхня частина крейдової товщі представлена вивітрілими до глинистого стану породами (зона кольматації), яка має низькі фільтраційні властивості. Потужність цієї зони збільшується від перших метрів на вододільних ділянках до 10-15 м і більше – в долинах річок. Нижче цієї зони в розрізі верхньокрейдових відкладів розвинута зона інтенсивної тріщинуватості, до якої приурочений водоносний горизонт. Потужність цієї зони в долинах річок складає 11-63 м, при переважаючих значеннях 20-25 м. На вододілах тріщинуватість порід зменшується і потужність цієї зони не перевищує 10-15 м. Водоносний горизонт у відкладах верхньої крейди в долинах річок напірний. Висота напору змінюється в межах 3,0-40,0 м. На вододілах горизонт часто має вільну поверхню рівнів. Рівні підземних вод встановлюються в долинах річок від +1,5 м до 5-7 м, на вододілах від 7-10 м до 30-50 м від поверхні землі.

За хімічним складом води горизонту переважно відносяться до гідрокарбонатного кальцієвого, гідрокарбонатного кальцієво-натрієвого і гідрокарбонатного натрієво-кальцієвого типів. Зустрічаються гідрокарбонатно-сульфатні і гідрокарбонатно-хлоридні води. Мінералізація вод коливається від 0,4 до 0,95 г/дм³. Твердість води складає 2,8-10 мг-екв/дм³. Місцями зустрічаються солонуваті води із загальною мінералізацією до 5 г/дм³ і значною строкатістю хімічного складу. Переважаючими є гідрокарбонатно-хлоридні і сульфатно-хлоридні натрієві води. Підвищена мінералізація і строкатий хімічний склад пов’язані з глибокими розломами палеозойського фундаменту і живленням водоносного горизонту у відкладах верхньої крейди водами кам’яновугільного і девонського водоносних горизонтів. За основними показниками хімічного складу, органолептичними властивостями та бактеріальним станом води верхньокрейдового водоносного горизонту відповідають вимогам ГОСТ 2874-82 “Вода питьевая”.

Живлення водоносного горизонту крейдових відкладів здійснюється, головним чином, за рахунок інфільтрації атмосферних опадів через товщу вище залягаючих відкладів на вододілах і схилах долин.

При експлуатації підземних вод верхньокрейдових відкладів живлення водоносного горизонту здійснюється практично по всій площі депресійної лійки.

Розвантаження підземних вод в природних умовах проходить в річну мережу через малопотужний покрив четвертинних відкладів.

Вниз по розрізу від зони інтенсивної тріщинуватості розвинута зона згасаючої тріщинуватості, яка умовно розглядається як нижній водоупор водоносного горизонту у відкладах верхньої крейди. Тріщинуватість крейдових порід в цій зоні має “волосяний” характер, що різко понижує їх проникливу можливість.

Підземні води відкладів, які залягають нижче, знаходяться в зоні повільного водообміну і для водопостачання не придатні.