Глава 2. Подходы к пониманию развития человека 95

Однако интерес к физиологическим системам и к рассмотрению социальных групп в качестве систем не является чем-то новым; исследования физиологических систем насчитывают многовековую историю, а исследования социальных были широко представлены в течение нескольких десятилетий. Сравнительно новым является применение системной парадигмы к сложному психологическому развитию и функционированию, а также высокие уровни, которых начинает достигать теория систем. Кроме того, новой является перспектива системных исследований, направленная на наведение мостов между несопоставимыми и зачастую противоречащими друг другу теориями развития человека (Barton, 1994; Lewis, 2000). Теоретики системного подхода концентрируют свое внимание на динамическом взаимодействии между максимальным количеством переменных и максимальным количеством уровней. Говоря словами Ричарда Лернера:

...человек не является только «биологическим», «психологическим» или «социологическим» существом. Скорее человек «системен», т. е. его развитие укладывается в рамки интегрированной матрицы переменных, выведенных из множественных уровней организации, и описывающая его концепция говорит, что развитие является производным динамических отношений между переменными многоуровневой матрицы (Lerner, 1998, р. 1-2).

Білет №10. Засвоєння молодшими школярами правил та соціальних норм спілкування в школі та поза нею.

Социальное знание и моральное сознание

Дети должны научиться принимать в расчет нюансы дружбы и авторитета, расширяющихся или конфликтующих тендерных ролей, а также учитывать множество социальных норм, правил и предписаний. Один из способов достичь этого — продвижение по пути социализации, осуществляемой родителями и учителями, связанное с вознаграждением желательного поведения и наказанием нежелательного. Другой способ — наблюдение за ролевыми моделями и подражание им. В целом обусловливание и социальное научение через наблюдение играют существенную роль в формировании у ребенка представлений о правильном и неправильном. Еще один способ, с помощью которого дети познают социальный мир, связан с психодинамическими процессами. В определенных ситуациях они начинают испытывать тревогу, но постепенно учатся использовать защитные механизмы для ее снижения.

Центральное место в ходе социализации в среднем детстве принадлежит социальному познанию: мыслям, знаниям и представлениям о мире своих социальных взаимодействий с окружающими. Социально-когнитивный подход смещает акценты в представлениях ребенка как в результате вознаграждений, наказаний, наблюдений, психодинамических процессов, так и в результате тех выводов, которые активно и самостоятельно делает он сам. Сначала мы сфокусируемся на том, как в период среднего детства развивается социальное познание; затем мы рассмотрим развитие морального сознания.

Развитие социального познания

На протяжении среднего детства и отрочества социальное познание становится все более важным детерминантом поведения детей. Именно в среднем детстве дети должны научиться решать сложные ситуации в дружеских отношениях и разбираться в вопросах справедливости, соблюдать социальные нормы, обычаи и связанные с полом условности, уважать авторитеты, власть и нравственный закон. Они начинают присматриваться к миру людей и постепенно постигать принципы и правила, по которым он существует (Ross, 1981). Этот процесс изучался представителями социально-когнитивного подхода, считающими, что все знания — научные, общественные или личные — существуют как организованная система или структура, а не в виде бессвязных порций информации. Понимание мира не развивается путем его рассмотрения по частям, не связанным между собой. Дети пытаются осмыслить свой опыт как организованное целое.

Понимание мира дошкольников ограничено их эгоцентризмом. В среднем детстве они постепенно развивают менее эгоцентрическую позицию, что позволяет им принимать в расчет мысли и чувства других людей. Первым компонентом социального познания является социальный вывод — догадки и предположения о том, что чувствует, думает или намеревается сделать другой человек. Например, маленький ребенок слышит смех матери и предполагает, что ей весело. Взрослый человек, возможно, услышит в смехе матери этого ребенка некоторую принужденность, и тогда он сделает вывод, что она скрывает свои чувства. Разумеется, маленький ребенок не в состоянии сделать столь тонкий вывод, но к 6 годам дети уже способны заключить, что мысли другого человека могут отличаться от их собственных. Примерно к 8 годам они отчетливо сознают, что люди могут догадываться о мыслях друг друга. К 10 годам дети способны представить себе содержание и ход мыслей другого человека, предполагая в то же время, что этот другой человек делает то же самое с их собственными мыслями. Рассуждение ребенка при этом может выглядеть примерно так: «Джонни сердится на меня и знает, что я знаю, что он сердится». Процесс развития точных со-

Формирование представлений о правильном и неправильном предполагает понимание социальных правил и приобретение опыта социальных отношений

Вторым компонентом социального познания является понимание ребенком социальной ответственности. Дети постепенно накапливают знания о существовании таких налагаемых дружбой обязательств, как честность и верность, уважение к авторитету, а также о таких понятиях, как законность и справедливость, одновременно углубляя и расширяя их понимание. Третьим аспектом социального познания является понимание социальных предписаний, таких как обычаи и условности. Многие из этих обычаев сначала заучиваются механически и исполняются очень прямолинейно. Со временем дети начинают более гибко и осмысленно соблюдать обычаи своей культуры.

Пиаже о моральном сознании и моральных суждениях

По мере того как дети становятся старше, большинство из них научаются различать, что хорошо и что плохо, отличать доброту от жестокости и щедрость от эгоистичности. Зрелое моральное сознание представляет собой нечто большее, чем просто механическое запоминание социальных правил и условностей. Оно предполагает принятие самостоятельных решений о том, что правильно, а что неверно.

Ведутся ожесточенные споры относительно того, как дети вырабатывают чувство нравственности. Представители теории социального научения считают, что это происходит в первую очередь благодаря процессам обусловливания и научения через наблюдение. Согласно психодинамическому направлению, нравственность развивается в виде защиты против тревоги, чувства вины и стыда. Теоретики когнитивного направления утверждают, что нравственность, как и интеллект, в процессе развития преодолевает несколько последовательных стадий, привязанных к определенным возрастам.

Пиаже был приверженцем последней из указанных позиций. Он начал с определения нравственности (морали) как уважения индивидом правил социального порядка, обладания им чувством справедливости, под которым он понимал заботу о взаимообмене и равенстве между людьми. Согласно Пиаже, чувство нравственности возникает у детей в результате взаимодействия их развивающихся когнитивных структур и постепенно расширяющегося социального опыта. Моральное развитие детей проходит две стадии. На стадии нравственного реализма (начало среднего детства) дети считают, что необходимо соблюдать все правила, следуя каждой их букве так, будто они высечены на камне и являются незыблемыми принципами бытия. Правила для них не абстракция, а нерушимая реальность. Например, в игры нужно играть исключительно по правилам. О нравственности поступка ребенок в этом возрасте судит по его последствиям, а не по начальным намерениям. Например, маленький ребенок считает, что гораздо больше виноват мальчик, случайно разбивший груду посуды, помогая накрывать на стол, чем тот, который намеренно разбил тарелку в приступе гнева.

Ближе к концу среднего детства дети вступают на стадию нравственного релятивизма. Теперь они осознают, что правила представляют собой согласованный продукт разных людей и, по мере возникновения потребности, могут изменяться. Это ведет к пониманию того, что не существует абсолютно правильного и абсолютно неправильного и что моральность поступка зависит от его намерений, а не от последствий.

Продолжающееся влияние семьи

Несмотря на то что дети значительное количество времени проводят в школе, семья обычно продолжает играть ведущую роль в процессе их социализации. В то же время их растущие когнитивные способности позволяют им усваивать все более тонкие социальные понятия и правила как через целенаправленно^ научение, так и посредством наблюдения за поведением окружающих.

Социальное научение происходит в контексте отношений, которые иногда являются близкими и безопасными, когда-то вызывают тревогу, порой наполнены конфликтами и ссорами. В этом разделе мы рассмотрим семью как среду, в которой происходят социализация и развитие личности. Мы внимательно разберем изменяющиеся силы, воздействующие на семейную жизнь, влияющие на детей, в том числе стресс, развод и постоянное отсутствие дома отца или матери.

Взаимоотношения родителей и детей

В период обучения в начальной школе меняется характер взаимоотношений детей и родителей. Дети уже не столь прямо выражают свой гнев и недовольство родителями и, скорее всего, не будут теперь добиваться своего криками, хныканьем или нанесением отцу или матери ударов, как могли это делать раньше. Родители теперь меньше озабочены приучением детей к самостоятельности, поиском домашних дел, которые можно им поручить; их больше заботят учебные навыки и достижения ребенка. В младшем школьном возрасте поведение детей требует более тонкого руководства, однако контроль родителей продолжает сохранять свою важность. Наблюдение означает знание того, где сейчас находится ребенок и чем он занимается, а также то, что он занят подобающей ему деятельностью; это касается как социальной приемлемости его действий, так и учебы, домашней работы и иных обязанностей. Исследователи отмечают, что дети, находящиеся под постоянным наблюдением родителей, получают более высокие оценки, чем те, за которыми наблюдают меньше.

Білет №11 (в лекції)Діяльність та психічний розвиток. Провідні види діяльності та новоутворення них.

Подібно до дорослого дитина засвоює нові знання і вміння, набуває нових психічних якостей у процесі активної взаємодії з навколишнім світом, у процесі діяльності. Проте діяльність дитини відрізняється від діяльності дорослих. Перш ніж взяти участь у суспільно корисній праці, дитина проходить тривалий шлях розвитку, в ході якого змінюється її ставлення до всього, що оточує, змінюється зміст і характер її діяльності.

Якщо дитині раннього віку доступні лише найпростіші дії з предметами, то в дошкільному віці діти переходять до складніших видів ігор і занять. В дальшому, в шкільний період, гра поступається місцем навчанню, пов'язаному з посильною участю в трудовій діяльності. Нарешті, після періоду навчання наступає перехід до того чи іншого виду професіональної трудової діяльності.

Розвиток діяльності дитини має вирішальний вплив на розвиток її психіки.

Діти певного віку ніколи не обмежуються яким-небудь одним видом діяльності. Наприклад, дошкільник не тільки грається, але й займається самообслуговуванням, виконує деякі доступні для нього доручення, набуває нових знань тощо. Школяр не тільки вчиться, а й грається тощо. Проте не всі види діяльності дитини займають однакове місце в її житті.

У кожному періоді розвитку одна якась діяльність має найважливіше, провідне значення для розвитку дитини, в той час як інші відіграють в її житті менш істотну роль.

У дошкільному віці такою провідною діяльністю є гра, в шкільному — навчання.

На кожному віковому ступені нові психічні особливості дитини, нові риси її особистості формуються переважно під впливом провідної для цього віку діяльності.

Так, гра справляє великий вплив у дошкільному віці на уточнення дитячих уявлень про навколишню дійсність, на розвиток почуттів і уяви, на формування найпростіших вольових дій.

У процесі навчальної діяльності школярі не тільки набувають знань і вмінь у певній системі, але в них розвивається логічне мислення, осмислене запам'ятовування, вольові риси особистості — самостійність, ініціатива та ін.

Зміна діяльності дитини веде до зміни її психіки.

Які ж причини обумовлюють перехід від одного виду провідної діяльності до іншого? Для цього необхідний певний запас знань і вмінь, певний рівень розвитку психічних процесів, якого дитина має досягти на попередньому етапі розвитку.

Певний рівень психічного розвитку, який досягається, наприклад, у процесі ігор і дошкільних занять, створює можливість переходу до шкільного навчання. Щоб перехід до нового виду діяльності здійснювався, необхідні відповідні умови життя і головним чином — виховання.

Так, для того щоб дитина перейшла від дошкільних ігор і занять до навчальної діяльності, необхідно щоб її прийняли в школу, щоб вона почала жити шкільним життям. Нові вимоги життя, нова система навчально-виховних впливів ведуть до змін діяльності дитини, а разом з тим до зміни її психіки.

Враховуючи вікові й індивідуальні особливості дитини, той рівень психічного розвитку, який був досягнений в результаті її попереднього життя, вихователь ставить її в нові умови, пред'являє їй нові вимоги, подає нові знання і вміння і тим самим змінює зміст і характер її діяльності.

Значні зміни в діяльності дитини відбуваються при переході від раннього віку. Під впливом виховної роботи, яку проводять батьки і вихователі, діти протягом дошкільного віку переходять від елементарних маніпуляцій з предметами і наслідувальних ігор, характерних для переддошкільника, до більш складних сюжетних ігор, а також до навчальних і трудових занять. Кожний з цих видів діяльності справляє свій істотний вплив на розвиток психіки дітей.

Провідні види діяльності дитини

Процес оволодіння дитиною різноманітними діями відбувається під впливом навчання і виховання, однак він залежить не лише від бажання дорослого, оскільки дитина може засвоїти далеко не всі дії і засвоює їх не в будь-якому порядку. Спочатку вона засвоює простіші, потім складніші ДІЇ, тому доступний їй рівень їх складності завжди обмежений попередніми досягненнями. Кожна нова дія повинна відповідати потребам та інтересам дитини, бути включеною у привабливу для неї діяльність. Це стимулюватиме налаштованість дитини до опанування нею. Дошкільнята, як відомо, значно краще і легше засвоюють нові дії у процесі гри, ніж за інших обставин. В одному дослідженні їм було запропоновано непросте завдання ~ тривалий час утримувати одну і ту саму позу. Усвідомлюючи важливість і зміст завдання, намагаючись виконати його, діти все-таки не змогли цього зробити. Та коли те завдання включили у гру (дитина виконувала роль вартового і повинна була нерухомо стояти на варті), його виконали набагато краще.

Упродовж перших семи років життя дитина поступово засвоює декілька видів діяльності, кожний із яких робить неоднаковий внесок у психічний розвиток. Це зумовлено тим, що в кожному віці один із видів діяльності є основним, провідним для психічного розвитку дитини. Ідея провідної діяльності є одним із найважливіших досягнень психологічної науки.

Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

"Провідною діяльністю ми називаємо не просто діяльність, яку найчастіше виконують на певному щаблі розвитку, - стверджує О. Леонтьєв. - Гра, наприклад, зовсім не забирає найбільше часу в дитини. У середньому дитина дошкільного віку грається не більше 3-4 годин на день. Виходить, справа не в місці, яке посідає цей процес. Провідною ми називаємо таку діяльність, у зв'язку з розвитком якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, що готують перехід дитини до нового, вищого щабля її розвитку"¹.

У провідній діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі. Тому провідним видом діяльності для кожного віку є не той, яким найбільше займається дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Основними видами діяльності у дошкільному дитинстві є спілкування, предметна діяльність і гра.

Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає до оволодіння нею найпростішими діями з предметами. Немовля ще не розуміє слів, поведінки дорослого, але радіє йому, готове довго дивитися на нього, відгукуватися на слова, усмішку. Предмети в цей час привертають увагу дитини не самі по собі, а за спонуканням дорослого (коли дорослий показує їх, вкладає в руку дитини).

У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної діяльності. Оволодіваючи використанням предметів, дитина стає самостійнішою, набуває здатності наслідувати дії дорослого, діяти разом з ним, стимулювати певне ставлення до своїх дій та себе (вимагати уваги, похвали).

Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль, розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це вона робить, замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії -o уявними.

Потреби та інтереси дитини весь час пов'язані з дорослими людьми. З розвитком її можливостей цей зв'язок набуває нових форм, з'являються нові потреби, які слугують основою для виникнення нових видів провідної діяльності.

Засвоєння нових дій підвищує можливості дитини і стає передумовою для виникнення нових видів діяльності. Однак відбувається це не автоматично. Наприклад, можна навчити дитину виконувати певні дії з іграшками, але вони не забезпечать виникнення рольової гри, якщо в дитини не буде інтересу до явищ дорослого життя, прагнення в доступній для неї формі виконувати функції дорослої людини (мами, тата, няні, шофера).

Перехід до нової провідної діяльності залежить від умов життя дитини, а не лише від того, чого її вчать дорослі. У провідних видах діяльності виявляються основні потреби й інтереси дітей, відбувається формування найважливіших для кожного віку дій, психічних якостей і властивостей особистості. Однак діяльність дитини не вичерпується провідними її видами. Одночасно з'являються і розвиваються інші види діяльності, які по-своєму впливають на психічний розвиток дитини.

Вплив суспільства на розвиток особистості дитини відбувається по-різному, проте завжди - через її діяльність.

Від трьох до семи років дитина оволодіває не лише грою, але І продуктивними видами діяльності - малюванням, аплікацією, ліпленням, конструюванням, починає виконувати різноманітні навчальні і трудові завдання. Навчанням і працею як особливим, самостійним видом діяльності дошкільник ще не займається, це його чекає в майбутньому.

Кожний вид діяльності сприяє засвоєнню дій, утворенню психічних якостей, необхідних для його виконання і розвитку особистості. Наприклад, гра дуже важлива для розвитку мислення, уяви дітей, засвоєння ними норм поведінки, встановлення стосунків з іншими дітьми, однак вона не створює спеціальних умов для розвитку сприймання. Такими можливостями наділені малювання, конструювання. Адже якісно намалювати предмет, відтворити складний зразок можна тільки на основі достатньо повного і точного ознайомлення з його особливостями. Цим обумовлена важливість малювання і конструювання у розвитку дитячого сприймання.

Для розуміння механізму психічного розвитку дитини, її значення в ході психічного розвитку дитини виділимо основні складові . 1. Першим основним поняттям механізму психічного розвитку є так звана соціальна ситуація розвитку дитини. Це та конкретна форма відносин, в яких дитина перебуває з дорослими в той чи інший період свого життя. Соціальна ситуація розвитку-це вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються у розвитку дитини протягом даного вікового періоду. Вона повністю визначає форми і шляхи розвитку дитини, що здобуваються їм нові психічні властивості і якості. Спосіб життя дитини обумовлений характером соціальної ситуації розвитку, тобто сформованою системою взаємин дитини з дорослими ". Кожен вік характеризується специфічною, єдиною і неповторною соціальної ситуацією розвитку. З'ясувавши і зрозумівши її, ми тим самим можемо з'ясувати і зрозуміти, як з життя дитини виникають і розвиваються ті чи інші психологічні новоутворення, які є результатом вікового розвитку дитини. Саме в рамках соціальної ситуації розвитку виникає і розвивається провідний вид (тип) діяльності. Це, - мабуть, центральне поняття механізму психічного розвитку дитини. 2 . Провідна діяльність - це діяльність дитини в рамках соціальної ситуації розвитку, виконання якої визначає виникнення і формування у нього основних психологічних новоутворень на даному ступені розвитку. Кожна стадія психічного розвитку дитини (кожна нова соціальна ситуація розвитку) характеризується відповідним типом провідної діяльності. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна ведучого типу діяльності. Провідна діяльність характеризує певний етап розвитку, виступає значущим критерієм для його діагностики. Вона (провідна діяльність) не з'явився відразу, а проходить свій розвиток в рамках тієї чи іншої соціальної ситуації. Важливо відзначити, що поява в кожному періоді розвитку нової провідної діяльності не скасовує попередню. Провідна діяльність обумовлює основні зміни в психічному розвитку і, насамперед, поява нових психічних утворень. Сучасні дані дозволяють виділити наступні види провідної діяльності. Безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослими, притаманне немовляті з перших тижнів життя і до року. Завдяки йому у немовляти формуються такі психічні новоутворення, як потреба в спілкуванні з іншими людьми, хапання як основа мануальних і предметних дій. 2. Предметно-маніпулятивна діяльність дитини, характерна для раннього дитячого віку (від 1 року до 3-х років). 3. Ігрова діяльність або сюжетно-рольова гра. притаманна дітям дошкільного віку (від 3-х до 6-ти років). 4. Навчальна діяльність молодших школярів від 6-ти до 10-11 років. 5. Спілкування підлітків у віці від 10-11 років до 15 років у різних видах діяльності (трудової, навчальної, спортивної, художньої і т.д.). На прикладі провідної діяльності немовлят ми показали її ефекти, що виражаються у виникненні до кінця цього періоду психологічних новоутворень. Кожен вид провідної діяльності породжує свої ефекти у вигляді нових психічних структур, якостей і властивостей. Більш докладно про них ми будемо говорити в наступних розділах, присвячених тому чи іншому віковому періоду. В рамках провідної діяльності відбувається тренування і розвиток всіх психічних функцій дитини, що, в кінцевому рахунку, призводить до їх якісних змін. Зростаючі психічні можливості дитини природним чином є джерелом протиріч в системі взаємин дитини з дорослими. Ці протиріччя знаходять своє вираження у невідповідності нових психологічних можливостей дитини старою формою його взаємин з оточуючими людьми. Саме в цей момент настає так званий криза розвитку. 3. Криза розвитку - це наступний основний елемент механізму розвитку дитини. Л. С.Виготскій під кризою розвитку розумів зосередження різких і капітальних зрушень і зсувів, змін і переломів в особистості дитини '. Криза - це ланцюг внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. Сутністю кожної кризи, зазначав він, є перебудова внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонукань, рушійних його поведінкою. Суперечності, складові суть кризи, можуть протікати в гострій формі, породжуючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці дітей, в їх взаєминах з дорослими. Криза розвитку означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Він виникає на стику двох віків і знаменує собою завершення попереднього вікового періоду і початок наступного. Джерелом виникнення кризи виступає протиріччя між зростаючими фізичними і психічними можливостями дитини і раніше сформованими формами його взаємин з оточуючими людьми і -видами (способами) діяльності. Кожен з нас зустрічався з проявами таких криз. Першим в науковій літературі був описаний криза -статевого дозрівання. Пізніше був відкритий криза трьох років. Ще пізніше був вивчений криза семи років. Поряд з ними виділяють криза новонародженості і криза одного року. Таким чином, дитина від моменту народження і до періоду юнацтва переживає п'ять кризових періодів. Розкриваючи психологічний зміст і значення кризи для подальшого розвитку дитини, слід вказати на дві його сторони. Перша з них - це руйнівна сторона кризи. Дитяче розвиток включає в себе процеси згортання і відмирання. Виникнення нового неодмінно означає відмирання старого. Процеси відмирання старого сконцентровані переважно в кризових віках. Але негативна сторона кризи - це зворотна, тіньова сторона позитивної, конструктивної боку. Йдеться про вже відомих нам психологічних новоутвореннях. На закінчення кілька слів про особливості перебігу кризи розвитку. По-перше, для нього характерна невиразність меж, що відокремлюють початок і кінець кризи від суміжних віків. Тому батькам, педагогам, вихователям або лікарям-педіатрам важливо знати психологічну картину кризи, а також індивідуальні особливості дитини, що накладають відбиток на його протікання. По-друге, ми стикаємося з трудновоспитуемостью дітей у цей момент. Загалом слід мати на увазі, що етап кризи завжди супроводжується зниженням темпу просування дитини в ході навчання . Наявність кризових періодів у розвитку дитини передбачає існування стабільних періодів. Якщо для них характерно прогресивний розвиток дитини, то розвиток самої кризи носить негативний, руйнівний характер. Відбувається загасання прогресивного характеру розвитку. Напевно, тому Л. Н.Толстой називав цей час «пустелею самотності». 4. Психологічне новоутворення. Саме в процесі розвитку, а не зростання, виникають якісно нові психологічні освіти, і саме вони становлять сутність кожного вікового етапу. Психологічне новоутворення - це, по-перше, психічні та соціальні зміни, що виникають на даному ступені розвитку, і визначають свідомість дитини, його ставлення до середовища, внутрішню і зовнішню життя, хід розвитку в даний період часу. По-друге, новоутворення - це узагальнений результат цих змін, всього психічного розвитку дитини у відповідний період часу, коли він стає вихідним для формування психічних процесів і особистості дитини наступного віку '. Кожен віковий період характеризується специфічними для нього психологічними новоутвореннями. Під новоутвореннями слід розуміти широкий спектр психічних явищ від психічних процесів (наприклад, наочно-діюче мислення в ранньому дитинстві) до окремих властивостей особистості (скажімо, рефлексія в підлітковому віці). Значимість цього поняття полягає в тому, що поява принципово нових психічних характеристик істотно змінює психологічну картину віку. Вже сама по собі ця нова картина може викликати неадекватну реакцію батьків, педагогів чи лікарів. Для батьків і педагогів нове в поведінці дитини нерідко здається проявом їх впертості або якихось примх. А для лікарів, нові властивості або якості, які проявляються у поведінці дитини, можуть стати причиною невірних діагностичних рішень і помилкових лікувальних заходів, особливо якщо це «нове» поведінку розгортається на тлі патологічного процесу. Імовірність діагностичних помилок у такі періоди вікового розвитку збільшується, тому що лікар може не знати ні про знову виникають психологічних якостях, ні про особливості періоду розвитку, який передує їх появі (криза розвитку). Підіб'ємо підсумки аналізу основних понять, що описують процес психічного розвитку дитини. До них відносяться соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, періоди кризового і стабільного розвитку дитини, психологічні новоутворення. Раніше ми відзначали, що розвиток психіки - це закономірне зміна психічних процесів у часі, виражене в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях. Ми бачимо, що саме психічні новоутворення як би завершують кожен віковий етап розвитку дитини, саме вони результи-руют плоди провідної діяльності, що розвивається в рамках конкретної ситуації розвитку, розгорнутої в часі. Ми говорили про те, що саме новоутворення становлять сутність кожного вікового періоду в життя дитини і, дійсно, з їх появою завершується один період розвитку і відкривається наступний. Нарешті, ми бачимо , що нові психологічні придбання з'являються в кризові періоди, якими завершується стабільний етап. Саме в цей момент і відбувається той самий перелом у психічному розвитку, про який говорилося вище.

Білет №12 Психологічні особливості трудової діяльності молодшого школяра.

Рішення багатьох питань трудового виховання підростаючого покоління істотно залежить від правильного розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці.

Праця школяра має свою специфіку. Насамперед праця учнів відрізняється від праці дорослих тим заради чого він організований. Дитяча праця організовується насамперед з виховними цілями.

Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від кожного учасника потрібно уміння взаємодіяти. Отже, молодші школярі повинні включатися в суспільне виробництво.

Підготувати дитину до праці - це значить сформувати в неї психологічну готовність трудитися. Психологічна готовність до праці означає рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння будь-яким видом продуктивної праці.

Формування в школяра психологічної готовності до праці відбувається у таких видах діяльності як: гра, навчання, побутова і продуктивна праця, технічна творчість.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв"язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв"язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Питання організації навчальної праці, здійснення виховання у процесі навчання розглядалися в розділі дидактики. Варто лише наголосити на важливості для навчальної праці організації самостійного здобування учнями знань, формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь і навичок в активній пізнавальній діяльності за допомогою відомих методів і форм навчання.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об"єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

1. Ігрова і трудова діяльність молодших школярів

Ігрова діяльність. Одним з основних видів діяльності дитини, особливо молодшого віку, та найважливішим засобом її виховання є дитяча гра. Педагоги та психологи розглядають дитячу гру як особливу форму взаємовідносин дитини з оточуючої дійсності. Гра – форма діяльності в умовних ситуаціях, що спрямовані на створення і засвоєння людського досвіду, зафіксованого у соціально закріплених діях, у предметах науки і культури. У грі як у особливому історично започаткованому виді людської практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання та засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

Характерними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких опиняється об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації. У структуру гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове застосування предметів; реальні відносини між гравцями. Важливого значення надавали грі видатні педагоги К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко. Так, К.Д.Ушинський відзначав, що в грі формуються всі якості "душі людської, його розум, його серце і його воля, і якщо говорять, що ігри завбачають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це треба розуміти двояко: не тільки у грі виявляються нахили дитини і відносна сила його душі, але й сама гра має вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а внаслідок цього, і на його майбутню долю". А.С.Макаренко вважав, що гра має дуже великий вплив на розвиток дитини, "яка дитина у грі, майже така вона буде і у роботі, коли зросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається саме у грі…". Отже, гра її організація - ключ в руках дорослих, потужний засіб в організації навчання і виховання дитини.

У грі формуються майже всі особливості і можливості особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність. Гра – це і школа спілкування для дитини. Гра тільки зовнішньо вбачається безтурботною і легкою розвагою. А насправді вона владно потребує, щоб гравець віддав їй максимум своєї енергії, розуму, винахідливості, витримки, самостійності. Вона підчас стає дуже напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. У грі ж як раз дитина сама прагне навчитися того, чого вона ще не вміє.

Первісні (початкові) форми гри виникають вже на першому році життя малюка – це маніпулятивні ігри з предметами, під час яких у дитини на основі інформації чуттєвих органів формуються образи предметів. На другому – третьому році життя з'являються предметні ігри, в процесі яких дитина оволодіває різними способами застосування предметів. Далі ігрова діяльність малюка ускладнюється і в кінці раннього дитинства, з розвитком самостійності дитини в її житті з'являються ролеві або творчі ігри, під час яких гравець бере на себе роль дорослої людини: в спеціально створених ним самим ігрових умовах відтворює діяльність дорослого, його ставлення до предметів і до інших людей. Сюжети ролевих ігор багатобарвні і досить відмінні, вони залежать від конкретного оточення, в якому живуть діти, від суспільних і політичних подій, в яких приймають участь дорослі. У будь-якій ролевій грі є роль, правила та ситуації гри. Правила гри тісно пов'язані з роллю, вони відбуваються у діях дітей. Ігрова ситуація – сукупність предметів, дії з якими дозволяють виконати роль. Як правило, реальні предмети, з якими діють дорослі, заміняються іграшками, які можуть мати лише окрему схожість з реальними речами. При правильній організації і керівництві з боку дорослих ролеві ігри є дієвим засобом виховання. Завдяки ним формуються найважливіші риси особистості дитини: засвоюються правила поведінки, набуваються навички життя в колективі, закладаються уміння підпорядковувати свою поведінку правилам, розвиваються вольові навички і уміння стримувати свої дії. Ролеві ігри мають велике значення для розвитку мови і мислення.

Далі в арсеналі ігор дитини з'являються рухливі і розумові або дидактичні ігри. Зміст, методика і правила проведення дидактичних ігор спеціально розробляються педагогами і психологами. Основним призначенням таких ігор є розвиток пізнавальної діяльності дітей. У дошкільному і молодшому шкільному віці ці ігри широко використовуються для закріплення знань, що одержані на заняттях. Для будь-якої ігри характерним є почуття задоволення і підвищеного емоційного тонусу гравців. У маніпулятивних іграх задоволення малюків пов'язане з їх реакцією на нові подразники. У ролевих іграх емоції пов'язані з виконанням взятої на себе ролі, відповідно до правил гри, у рухливих іграх – з розвитком мускулатури та моторіки, у дидактичних – з досягненням певних результатів.У молодшій школі використовуються всі перелічені види ігор.

Трудова діяльність. Рішення багатьох питань трудового виховання підростаючого покоління істотно залежить від правильного розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці.

Праця школяра має свою специфіку. Насамперед праця учнів відрізняється від праці дорослих тим заради чого він організований. Дитяча праця організовується насамперед з виховними цілями.

Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від кожного учасника потрібно уміння взаємодіяти. Отже, молодші школярі повинні включатися в суспільне виробництво.

Підготувати дитину до праці - це значить сформувати в неї психологічну готовність трудитися. Психологічна готовність до праці означає рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння будь-яким видом продуктивної праці.

Формування в школяра психологічної готовності до праці відбувається у таких видах діяльності як: гра, навчання, побутова і продуктивна праця, технічна творчість.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призначення, збагачують свій словниковий запас. Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Питання організації навчальної праці, здійснення виховання у процесі навчання розглядалися в розділі дидактики. Варто лише наголосити на важливості для навчальної праці організації самостійного здобування учнями знань, формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь і навичок в активній пізнавальній діяльності за допомогою відомих методів і форм навчання.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

2. Особливості учбової діяльності в молодшому шкільному віці

З приходом дитини до школи змінюється провідна діяльність. Пригадаємо, що у психології під провідним видом діяльності розуміють таку діяльність, в процесі якої відбувається формування основних психічних процесів і властивостей, з’являються основні новоутворення віку. Провідним типом діяльності молодшого школяра стає учіння, яке суттєво змінює мотиви його поведінки і розкриває нові джерела розвитку пізнавальних і моральних сил. Учбова діяльність – це специфічна самостійна діяльність школярів по засвоєнню наукових понять та зумовлених ними узагальнених способів розв’язання завдань. Основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. На початку молодшого шкільного віку діти не можуть самостійно навчатися, у них не сформована учбова діяльність. Тому основне завдання вчителя – до кінця цього вікового періоду сформувати її у дітей. Отже, навчання – це процес керування учінням школярів.

Учбова діяльність має свої специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін та Давидов розглядають учбову діяльність у єдності п’яти компонентів: мотивації, учбової задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки. • Мотивація. Учбова діяльність спонукається і спрямовується різними учбовими мотивами. Мотиви учбової діяльності можна класифікувати по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє мотиви, які розуміють учні і реально діючі. Л. І. Божович виділяє широкі соціальні мотиви і учбово-пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють на дві великі групи: мотиви, які породжуються самою учбовою діяльністю і мотиви, які лежать за межами учбового процесу і пов’язані лише з результатами учіння. Такі мотиви можуть бути широкими соціальними і вузькоособистими. У високовстигаючих учнів розвивається мотивація досягнення і престижна мотивація. У невстигаючих школярів поступово формується мотивація уникання невдачі і компенсаторна мотивація. Серед мотивів учбової діяльності є такі, які найбільш адекватні учбовим задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його учбова діяльність стає осмисленою і адекватною. Д. Б. Ельконін називає їх учбово-пізнавальними мотивами. В їх основі лежать пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом учбової діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися – сформує учбову діяльність. • Учбова задача. Учбова задача – це система завдань, при виконанні яких учень засвоює найбільш загальні способи дій. Учбова задача спрямована на удосконалення самого учня. • Учбові дії. Учбові дії необхідні для розв’язання учбової задачі. До їх складу входять ряд учбових операцій. За допомогою учбових дій діти відтворюють і засвоюють взірці загальних способів розв’язання задач і загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як у предметному, так і розумовому плані. Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних учбових дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу відбуватиметься формально, шляхом механічного запам’ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв’язання завдань. Наприклад, привиаченні будови слова можна повідомити дітей, з яких частин складається слово (будова слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення, основа), показати на прикладах, а потім запропонувати ряд завдань на визначення кореня і інших морфологічних частин слова (це традиційне навчання: зразок – результат). А можна озброїти дитину способами, за допомогою яких визначають частини слова. У другому випадку діти виконують спеціальну учбову дію, яка складається з ряду учбових операцій: 1) змінити форму слова (закінчення); 2) знайти спільнокореневі слова (спільна частина споріднених слід – корінь)і т.д. • Дії самоконтролю. Дії самоконтролю – це дії звірки, співставлення учбових дій із зразком, який задається ззовні. Виокремлюють наступні етапи самоконтролю: 1) контроль вчителя; 2) взаємоконтроль; 3) самоконтроль. Розрізняють контроль за: - кінцевим результатом (“Перевір, чи зійшлась відповідь”, “Перевір, чи не зробив помилки в диктанті)”; - покроковий (вищий рівень контролю від попереднього) – це корекція діяльності, слідкування за ходом дій, за тим, як дія виконується в даний момент, які дії виконані, що ще потрібно зробити. Одночасно контролюється і якість виконання дій. Завдання вчителя – навчити учня самоконтролю. - перспективний самоконтроль (ще більш досконалий вид саморегуляції) – це корегування діяльності на кілька операцій вперед, прирівнювання майбутньої діяльності зі своїми потенційними можливостями її виконання. • Дії самооцінки. Дії самооцінки – це оцінювання дитиною своєї діяльності на різних етапах її виконання. Найбільш загальна і важлива функція самооцінки – регулятивна. Виокремлюють два види самооцінки:- ретроспективна, тобто оцінка досягнутих результатів своєї діяльності (?: добре чи погано я зробив);- прогностична, яка являє собою оцінку суб’єктом власних можливостей (?: чи під силу мені це завдання). У цьому випадку дитина повинна співставити умову задачі зі своїм досвідом. Етапи самооцінки: 1) оцінює вчитель; 2) взаємооцінка; 3)самооцінка. Існують певні способи підвищення адекватності самооцінки: 1) можна, щоб діти самі оцінювали свої роботи перед тим, як віддати їх на перевірку вчителю. Далі роботи перевіряє вчитель,оцінює їх, обговорює з учнем випадки неспівпадання. 2) взаємне рецензування робіт дітьми: вказати плюси, недоліки і висловити свою думку щодо оцінки. 3) невстигаючому учневі із заниженою самооцінкою і зниженим мотивом досягнень доручити шефство над слабо встигаючим молодшим школярем

Наприкінці другого та в третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдань і визначення своїх можливостей при розв’язанні тих чи інших конкретно-практичних завдань. Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в 1-3 класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умову. Вчителю початкових класів при організації процесу формування учбової діяльності потрібно враховувати певні загальні закономірності. Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії контролю і оцінки. Впродовж молодшого шкільного віку відбувається і певна динаміка ставлення дітей до навчання. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність, до якої схвально ставляться дорослості, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на учбово-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності.