55. Поняття психологічної готовності дитини до навчання у школі. Методи психодіагностики шкільної зрілості.

Початок навчання у школі пов'язаний із зміною соціальної ситуації, соціального статусу, а також провідної діяльності, тому потребує психологічної підготовки дитини до школи. Коли закінчується період дошкільного віку, формується прагнення до суспільно важливої і суспільно корисної діяльності, яка є першим кроком до навчання.

Психологічна готовність визначається тією системою вимог, яку школа пред'являє дитині. Складовими компонентами психологічної готовності є: інтелектуальна, особистісна (емоційно-моральна) і вольова готовність.

Поєднання фізичного, функціонального і психологічного стану дитини і дає той комплекс чинників, які визначають її готовність до навчання у школі.

Інтелектуальна готовність

Довгий час про рівень розумового розвитку дитини судили за кількістю виявлених у неї знань, обсяг її словникового запасу. Це не зовсім так, тому що немає прямої залежності між збільшенням словникового запасу і темпом розвитку мислення.

Звичайно, певний кругозір, знання про природу, людей та їхню працю, суспільне життя необхідні дитині як основа. Але це не є єдиним мірилом інтелектуальної готовності до школи. Дитині необхідно вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, тобто мати достатній рівень розвитку пізнавальних процесів Дитина у 6--7 років здатна засвоїти не тільки окремі факти про природу, а й знання про взаємодію організму із середовищем, про залежність між формою предмета і його функцією, необхідністю і поведінкою.

Діти досягають високого рівня пізнавальної діяльності, коли навчання в цей період спрямоване на основний розвиток розумових процесів і є розвивальним, орієнтованим на «зону найближчого розвитку».

Але не слід переоцінювати розумові можливості дитини. Логічна форма мислення хоч і доступна, але не типова, не характерна для неї. Вищі форми наочно-образного мислення є підсумком інтелектуального розвитку дошкільника. Характер мислення у дітей 6--7 років наочно-образний або чуттєвий, тобто, аналізуючи події, ситуації, явища, діти опираються на реальні факти, предмети, а висновки роблять, зазвичай виділяючи якусь одну зовнішню ознаку. Якщо дитина потрапляє в ситуацію, коли вона повинна оперувати знаннями й розв'язувати задачу логічно, то брак досвіду, недостатній розвиток понять не дає їй змоги скласти судження про предмети і явища. І тому в розповіді переважає елементарний опис.

Діти 6--7 років ще не можуть оцінювати, хоча вже вміють порівнювати; не вміють класифікувати, але вміють виділяти загальне за однією найяскравішою ознакою. У судженнях дітей цього віку є своя логіка, вони навіть намагаються робити висновки, але їм ще бракує досвіду і знань.

Дослідження, які проводилися в останні роки, переконують що дані форми мислення приховують у собі не лише потенційні резерви, а й логічне мислення. Важливо підкреслити: вони виконують свої специфічні функції в загальному процесі розумового розвитку дітей. Сам факт виникнення наочно-образного мислення дуже важливий, оскільки при цьому думка відокремлюється од практичних дій і безпосередньої ситуації і є самостійним процесом. У процесі наочно-образного мислення найбільш точно відтворюється багатогранність ознак предмета, які перебувають не в логічних, а у фактичних відношеннях.

Зміст образного мислення дитини поступово переходить на вищий ступінь наочно-схематичного мислення. З його допомогою відображаються не окремі властивості, а найважливіші зв'язки і відношення між предметами і їх властивостями. Дітям важливо оволодіти цим видом мислення: це дає їм можливість засвоювати узагальнюючі знання, полегшує пізнання не тільки зовнішніх, а й внутрішніх зв'язків і відношень.

Дослідження інтелектуального розвитку 6--7-річних дітей, проведені вченими НДУ загальної і педагогічної психології АПН України, засвідчили, що найбільше значення для наступного успішного навчання у школі має сформованість образного мислення. Рівень розвитку логічного мислення дитини на цьому етапі ще не гарантує успішності навчання.

Образне мислення дає змогу дитині окреслити потенційно можливий спосіб дій, з огляду на особливості конкретної ситуації, задачі.

Емоційно-моральна готовність

Емоційно-моральна готовність дітей до школи передбачає вміння встановлювати й підтримувати ділові та особистісні стосунки з дорослими, однолітками, дотримуватися моральних норм і правил поведінки в колективі. Уже до старшого дошкільного віку діти добре володіють правилами культурної поведінки.

Найбільш показовими для виявлення емоційно-морального характеру взаємин між дітьми та дорослими є ситуації спілкування з. незнайомою людиною, яка виявила інтерес до дитини чи її заняття, зустріч із нею, прохання або пропозиція, висловлене зауваження чи побажання.

Деякі занепокоєння, нерішучість, навіть розгубленість дошкільника в перші хвилини зустрічі закономірні, але він повинен опанувати себе і вступити у діалог. Уміння дотримуватися правил культурної поведінки допомагає йому поводитися невимушено.

Виховання правильних взаємин із дорослими -- один із головних моментів підготовки до школи. Дітей, яким притаманні підвищена чутливість, сором'язливість, необхідно якомога частіше стимулювати до спілкування з різними дорослими. Набуваючи досвіду взаємин з іншими людьми, вони стають впевненішими, вільнішими у спілкуванні. Це позитивно впливає на встановлення взаємин з учителем, полегшує адаптацію до шкільного життя.

Кожній дитині необхідне вміння ввійти в дитячий колектив, діяти разом з іншими, поступатися в одних умовах і не уступати в інших. інших. Ці якості забезпечують адаптацію до нових умов.

Досвід взаємин у групі однолітків складається в різних видах діяльності. У спільних іграх і праці завжди є елемент співпраці, спрямованості зусиль кожного на спільний результат.

Дитина цього віку повинна вміти бачити, розуміти й розділяти жаль, смуток та радість іншого. Ця здатність конкретизується в уміннях:

* ставитися до іншого, як до самого себе, розуміти, що йому може бути боляче і неприємно, коли його ображають, приємно, коли співчувають і допомагають;

* пробачати ненароком заподіяну неприємність, вибачатися, якщо винен;

* враховувати побажання та інтереси друзів;

* відчувати настрій та самопочуття іншого.

Дуже важливо привчати дітей бути завжди уважними до того, що відбувається навкруги: радіти доброму, за власною ініціативою приходити на допомогу, відвертати непорозуміння, лайки, вирішувати конфлікти моральними способами.

В активному словнику дітей часто відсутні необхідні людські категорії: ввічливість, сміливість, чесність, акуратність, уважність тощо, хоч є правильне розуміння їх змісту. Але наявність цих понять ще не означає, що діти поводяться правильно. Спілкуючись, особливо в суперечках, зіткненнях інтересів, вони забувають про правила поведінки. Це пояснюється тим, що знаннями про правила поведінки діти оволодівають раніше, ніж уміннями поводитися належним чином.

Знання нормативів поведінки має першорядне значення для розвитку дитини як соціальної істоти. Соціальні норми поведінки дитина засвоює через спілкування з оточуючими людьми. Засвоєння норм поведінки передбачає, по-перше, що дитина починає розуміти й осмислювати їх значення; по-друге, що в дитини у практиці спілкування з іншими людьми виробляються навички поведінки; по-третє, що в дитини формується певне емоційне ставлення до цих норм.

Отже, чинниками емоційно-морального розвитку особистості дитини є:

* знання норм;

* звички поведінки;

* емоційне ставлення до моральних норм;

* внутрішня позиція дитини.

Вольова готовність

Серйозної уваги потребує формування вольової готовності дошкільника. Адже його чекає напружена праця, він повинен уміти робити не лише те, що йому хочеться, а й те, що від нього вимагатиме вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років формуються основні елементи вольової дії: дитина спроможна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти ще недостатньо розвинуті.

За своїм вольовим розвитком дитина повинна досягти рівня, який забезпечує здатність до свідомої поведінки і саморегуляції.

Свідома поведінка дитини виявляється й вивченні вірша, у здібності побороти бажання, відмовитись од привабливого заняття, гри заради виконання доручення дорослого, громадського доручення, надання допомоги матері, у вмінні побороти страх (ввійти до темної кімнати), перебороти біль, не заплакавши. У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти згідно з моральними мотивами, за потреби відмовлятись від того, що приваблює.

Виховання волі старших дошкільників формує ті сторони організації й діяльності, які лежать в основі механізмів регуляції дітьми особистих дій та вчинків.

Воля формується під час діяльності.

Як підкреслював Л.Виготський, уміння керувати своєю поведінкою, стримувати безпосередні імпульсивні дії, поводитися згідно з правилами гри, уміння координувати свої дії з діяльністю товаришів, словом, усі елементи первинного управління собою (вольові процеси) первинно виникають і виявляються у якійсь колективній формі діяльності (гра за правилами).

Розвиток волі -- складне, але дуже важливе завдання. Воля розвивається лише у процесі подолання перешкод, що відповідають віку дитини, на шляху до мети, які знаходяться у зоні найближчого розвитку.

Вияви волі -- це цілеспрямованість, упертість, самостійність, рішучість, організованість, дисциплінованість. Розвиток цих якостей великою мірою залежить від ступеня сприйняття дитиною вимог дорослого, як носія соціальних норм поведінки, правил.

Успіхи дитини в освоєнні нової ролі -- школяра, -- у визначенні свого місця серед однолітків багато в чому залежатимуть від того, наскільки сформовані та взаємопов'язані всі елементи вольової дії, яку дитина здійснює в різних ситуаціях діяльності та спілкування.

Воля, яка включається в соціальну позицію, стає найважливішим компонентом такого особистого новоутворення старшого дошкільного віку, як готовність до навчання у школі.

Д.Ельконін виділив наступні вміння дітей, необхідні для успішного оволодіння навчальною діяльністю:

* свідомо підкорити свої дії правилу, яке узагальнює в якийсь спосіб дії;

* орієнтуватися на певну систему вимог;

* уважно слухати оповідача і докладно виконувати завдання, пропоновані в усній формі;

* самостійно виконувати завдання, яке вимагає зорового сприймання зразку.

Фактично, ці параметри і є тим низьким рівнем актуального розвитку, на який і опирається навчання в першому класі.