53. Розвиток емоцій та почуттів у дитини дошкільного віку.

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дій­сності і себе, спілкування з дорослими й однолітками дити­на переживає різноманітні емоції і почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що з нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) -- психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання став­лення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організ­мам визначати біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Це - узагальнена чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму - у свідомості людини постають не образи пред­метів і явищ, а переживання.

Період від двох до шести років називають віком афективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхли­ве реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційно­го стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у не­природних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, вик­ликати у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприй­няття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорос­лі («емоційна заражуваність»).

У дошкільному віці почуття переважають над усіма сторонами життя дитини, надають їм відповідного забар­влення і виразності. Малюк ще не вміє керувати своїми пе­реживаннями, майже завжди перебуває у полоні почуттів, які мають бурхливий, безпосередній і мимовільний харак­тер. Вони швидко і яскраво спалахують і не менш швидко згасають. Бурхливі веселощі часто змінюються слізьми.

Найсильніше і найважливіше джерело переживань ди­тини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі лас­каво ставляться до неї, визначають її права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний нас­трій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви став­лення до дитини викликають у неї відповідні почуття - ра­дість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. І іона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчаруван­ня, несправедливість.

Почуття виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на основі емоційного досвіду, вони вплива­ють на динаміку і зміст ситуативних переживань або спо­нукають до вчинків.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється став­лення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відпо­відно до своїх потреб.

Дошкільники передусім відчувають почуття любові, ніжності, симпатії до рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють щодо них піклування, співчуття. Подібно ставляться і до тварин, особливо коше­нят, цуценят. Особливу ніжність виявляють до немовлят, ляльок, іграшкових тварин. Симпатія дошкільників може проявлятися у формі неусвідомлюваного альтруїзму - ба­жання допомогти іншому, поділитися з ним тим, що само­му приносить задоволення;  задоволення від розділеної ра­дості. Дошкільники щиро виражають співчуття персона­жам літературних творів, можуть з великим зацікавленням і співпереживанням слухати одну й ту саму історію, сприй­мати її персонажів, як знайомих і близьких. Найяскраві­шим почуттям дошкільників під час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду, зазвичай по­зитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому дуже погано. Однак найчастіше вони обурюють­ся вчинками негативних персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя.

Під час слухання казок почуття перетворюють дитину з пасивного слухача на активного учасника. Жахаючись події, яка має відбутися, вона вимагає, щоб перестали чи­тати страшну для неї історію (казку) або сама придумує прийнятний, з її погляду, варіант сюжету, часто відчуває себе у ролі героя. Розглядаючи ілюстрації до казок, дош­кільники намагаються безпосередньо втручатися у події: замальовують або видряпують зображення негативних ді­йових осіб, обставин, що загрожують герою.

Любов і ніжність до людей поєднуються з обуренням і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона неусвідомлено ставить себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає її біль, несправедливість щодо неї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші діти, навіть улюб­лені братик чи сестричка, користуються, як їй здається, більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів.

До початку дошкільного віку здатність відчувати страждання іншого виявляється в тому, що малюк не ли­ше співпереживає іншому, а й сумує, боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає плакати. Водночас дитина може проявляти і байдуже, навіть жорстоке став­лення до людей.

Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважли­вішим, але не єдиним джерелом почуттів дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів та інші пе­реживання можуть виникати у нього щодо тварин, рос­лин, іграшок, предметів і явищ природи, яким дитина приписує особливості людських дій і переживань. Вона співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється до­щем, який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив.

Розвиток почуттів у дошкільному віці

Почуття 3-4-річної дитини, хоч і яскраві, але дуже си­туативні і нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її ті­шили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклу­вання про інших, навіть рідних людей.

Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба засно­вана не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом.

З часом почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можуть виявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх від хвилювання, засмучення. Типовою для них стає пос­тійна дружба з однолітками, хоч часто трапляються і про­яви почергової дружби. Для виникнення дружби основне значення має не зовнішня ситуація, а взаємна симпатія ді­тей, позитивне ставлення до їхніх якостей («Він знає бага­то ігор», «З ним весело», «Вона добра»).

Розвиток почуттів у дошкільному дитинстві пов'яза­ний з розумовим розвитком дитини, пізнанням навколиш­нього світу, ознайомленням з наслідками своїх вчинків, усвідомленням, що добре і що погано.

Бездушність, навіть жорстокість маленьких дітей у ставленні до тварин (розчавлюють мух, топчуть жуків, розривають метеликів, хапають за горло кошенят) є нас­лідком бажання проникнути всередину речей і нерозумін­ня суті таких дій.

3-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслі­док засвоєння норм і правил поведінки, формування само­оцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором.

Суттєво змінюються і зовнішні прояви почуттів дош­кільників, які поступово оволодівають умінням стримува­ти бурхливі, різкі їх вираження. 5-6-річна дитина може стримати сльози, вгамувати страх тощо, засвоює «мову» почуттів - прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, усмішок, міміки, жестів, пози, рухів, інтонації голосу.

Найрізкіші прояви почуттів (плач, сміх, крик) пов'яза­ні з роботою вроджених механізмів мозку і тільки у немов­лячому віці мають мимовільний характер. З часом дитина вчиться управляти ними (стримувати, свідомо використо­вувати, інформуючи дорослих, однолітків про свої пере­живання, впливаючи на них). Витонченіші засоби вира­ження почуттів мають соціальне походження, дитина ово­лодіває ними шляхом наслідування.

Розвиток вищих почуттів у дошкільників

У дошкільний період у дитини інтенсивно розвивають­ся різноманітні вищі почуття: моральні, інтелектуальні, практичні і естетичні. У них відображено багатство емо­ційних ставлень людини до соціальної дійсності.

Вищі почуття - емоційні процеси, які виражають цілісне став­лення до світу, людей, відображають моральну позицію особис­тості.

Одним із найважливіших елементів системи вищих по­чуттів є гуманні почуття - переживання, у яких вира­жається ставлення до людей, визнання їх самоцінності, прав і свобод. їх джерелом є взаємини з близькими людь­ми, доброзичливість, увага, піклування, любов дорослих.

Особливі переживання властиві ставленню дітей до своїх батьків: маму і тата вважають найкращими у світі людьми. Вони роблять багато компліментів своїм батькам, хочуть у всьому бути на них схожими. Основним приводом для радості є спілкування з батьками у спільній діяльнос­ті. Діти гостро переживають розлади у сім'ї, сварки з одно­літками, несправедливість щодо них.

Оволодіння нормами поведінки також є джерелом роз­витку моральних почуттів - переживань, у яких вияв­ляється ставлення до суспільних подій та їх учасників, до себе. Переживання тепер породжуються тим, що думають про дитину дорослі й однолітки. Досвід таких переживань узагальнюється у формі моральних почуттів. Молодші дошкільники оцінюють вчинок лише з огляду на його без­посереднє значення для людей («Битися не можна, а то попадеш прямо в око»), старші вже узагальнюють оцінку («З товаришами битися не можна, тому що соромно обра­жати їх»).

Могутнім фактором розвитку гуманних почуттів є сю­жетно-рольова гра, у якій діти вчаться розуміти іншого, враховувати його становище, настрій, бажання, співпере­живати. Радість від загального успіху, задоволення від ви­конання своїх обов'язків, незадоволення від поганої робо­ти діти переживають у трудовій діяльності, спрямованій на досягнення корисного для всіх результату.

Ознайомлення з працею дорослих формує любов і пова­гу до неї, намагання старанно працювати.

На 3-му році життя зароджується моральне почуття обов'язку. Малюк підкоряється вимогам дорослого, не ус­відомлюючи їх смислу, не розуміючи значення для інших здійснених ним вчинків. Він лише фіксує і нагромаджує первинні моральні уявлення: «можна», «не можна», «по­гано», «добре», співвідносить їх зі своїми діями. Його емо­ційні реакції на позитивне і негативне у вчинках дорослих ще нестійкі.

Перші відносно складні прояви почуття обов'язку ви­никають у 4-5-річних дітей. На основі життєвого досвіду і первинних моральних уявлень у них зароджується мо­ральна свідомість, вони здатні розуміти смисл вимог і спів­віднести їх зі своїми вчинками і діями, а також з діями і вчинками інших.

Дитина переживає радість, задоволення при здійснен­ні нею гідних вчинків і смуток, незадоволення, коли вона або інші порушують загальноприйняті вимоги, роблять негідні вчинки. Почуття зумовлюються не лише оцінкою дорослих, а й оцінним ставленням дитини до своїх і чу­жих вчинків. Такі почуття вона переживає під час дій і вчинків людей, з якими вона безпосередньо спілкується, до яких відчуває прихильність, симпатію, співчуття, хоч вони ще неглибокі і нестійкі. У 5-7-річних дітей виникає почуття обов'язку щодо багатьох дорослих, однолітків, малюків.

Наприкінці дошкільного періоду дитина усвідомлює необхідність, обов'язковість правил поведінки і підпоряд­ковує їм свої вчинки. Підвищується її здатність до само­оцінки. Порушення правил, негідні вчинки викликають у неї ніяковість, почуття провини. У цьому віці почуття обов'язку ґрунтується не лише на прихильності, а поши­рюється і на людей, з якими дитина безпосередньо не взає­модіє. Її переживання достатньо глибокі і тривалі.

У дошкільному віці вищі моральні почуття поглиблю­ють почуття гордості і самоповаги - задовлення від усві­домлення досягнутих успіхів, першості у чому-небудь, по­ваги до себе. До 7-ми років ці почуття набувають характеру індивідуальних стійких проявів особистості дошкільника. В одних дітей почуття гордості, самоповаги розвинені силь­ніше, вони не допускають приниження з боку дорослих і однолітків, інші - постійно перебувають під чиїмось впли­вом, нездатні і не прагнуть дати відсіч кривднику. Почуття гордості і самоповаги є важливим емоційним компонентом самооцінки дитини, що мотивує її поведінку.

Іноді ці почуття переходять у егоїзм - прагнення збе­регти за собою право бути шанованим усіма, не маючи при цьому обов'язків щодо інших.

Товаришування і дружба починаються задовго до того, як діти усвідомлюють свої стосунки з товаришами відпо­відно до моральних норм. У 5-річних дітей переважає дружба по черзі з багатьма дітьми, яка залежить від обста­вин, або дружба відразу з кількома дітьми. Дружба з ба­гатьма дітьми зберігається до 7-ми років, хоч у старшому дитинстві найчастіше виникає парна дружба - дружба двох дітей. Дружба невеликими групами виникає здебіль­шого у грі на основі ігрових, інтелектуальних інтересів і нахилів. Парна дружба супроводжується глибокою симпа­тією. Якщо малюк дружить з ровесником тому, що той з ним грається (гратися і дружити для нього означає одне й теж), то старший дошкільник грається з тими, з ким дру­жить на основі симпатії і поваги. Отже, парна дружба 5- 7-річних дітей поєднується з товаришуванням.

Із становленням пізнавальної діяльності відбувається розвиток інтелектуальних почуттів - переживань, які виникають і розвиваються у розумовій діяльності, спря­мованій на теоретичне пізнання дійсності. Радість при пізнанні нового, здивування і сумнів не лише супрово­джують відкриття дитини, а й зумовлюють їх. Найяскра­вішими інтелектуальними почуттями є здивування і до­питливість, що відображають ставлення дитини до нових фактів дійсності, які вона пізнає. Почуття здивування, що виникає як природна реакція на новизну, завдяки під­тримці дорослого, дає імпульс для допитливості. Навко­лишній світ, природа приваблюють малюка таємничістю, загадковістю, спонукають до пізнання їх природи і суті. Здивування породжують питання, на які малюк намага­ється знайти відповіді.

Важливе місце у розвитку особистості дитини займа­ють естетичні почуття - переживання, спричинені сприйманням та взаємодією з естетичними цінностями (почуття прекрасного і потворного, почуття гармонії, по­чуття ритму, почуття комічного). їх розвиток пов'язаний зі становленням художньо-творчої діяльності дітей і ху­дожнього сприймання. У життєдіяльності дитини естетич­ні почуття взаємопов'язані з моральними: вона схвалює прекрасне і добре, засуджує потворне і зле у житті, мистец­тві, літературі.

Для 3-4-річного дошкільника красиве обов'язково має бути яскравим, блискучим, нарядним тощо. Старший дошкільник починає знаходити красу у ритмічності, гар­монії фарб і ліній, музичній мелодії, пластичності танцю. Сильні переживання викликає у нього краса природних явищ, пейзажів, святкових виступів. Чим краще дитина орієнтується у життєвих реаліях, тим різноманітнішими і складнішими є чинники, які породжують у неї почуття прекрасного.

Особливою категорією емоційних переживань, пов'я­заних з діяльністю дитини, є праксичні почуття - пере­живання, зумовлені пізнавальною діяльністю, її успіхами і невдачами, труднощами здійснення. Передумовою їх ви­никнення є виконання певних дій: успіхи породжують яск­раві позитивні переживання, які можуть не проявлятися бурхливо; невдачі - різкий прояв невдоволення. Пов'язані з діяльністю неприємні переживання можуть довго зберіга­тися у пам'яті дитини, внаслідок чого у неї з'являється невпевненість у своїх силах, страх перед новими завдання­ми. Іноді під впливом невдач виникає стійке негативне ставлення до діяльності, супроводжуване агресивними ре­акціями щодо важких дій, предметів, з якими дитині необ­хідно діяти.

Праксичні емоції впливають на тонус, темп, кількісні і якісні показники діяльності, є своєрідними резервуарами енергії. Чим інтенсивніші праксичні емоції, тим ефектив­ніша дія. Однак за великої складності дій підвищення си­ли емоцій лише погіршує показники діяльності. Дуже на­сичений темп дій може завершитись передчасно, задовго до одержання результату; надмірна інтенсивність праксичних почуттів замість позитивних наслідків породжує дезорганізаційний ефект.

До кінця дошкільного дитинства вищі почуття стають мотивами поведінки дитини. За допомогою них відбува­ється регуляція вчинків, дій, бажань відповідно до вста­новлених норм і вимог суспільства.

Емоційні порушення у дошкільників

Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживан­ня яких викликає у неї певні емоційні стани. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопо­чуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.

Афект - короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супро­воджують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх орга­нів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Як правило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження у дитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бур­хливий прояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливі веселощі закінчуються плачем, слізьми.

На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоут­ворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, міс­тить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'яви­лись наприкінці кожного етапу, не задовольняються або придушуються, у дошкільника розпочинається стан фрустрації.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, розлад) - психічний стан лю­дини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Проявляється вона як агресія (на фрустратора, на уявлювану причину, на себе) або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення фізичної розпра­ви з противником; у депресії вона пасивна, пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійно зображує страшні сни - це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно може спричинюватися не­задоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) й однолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розла­дами у сім'ї. Симптомами фрустрації є тривожно-песиміс­тичні очікування, невпевненість малюка, почуття незахи­щеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленням дорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогам батьків, тобто є серйоз­ним психологічним бар'єром між ним і дорослими.

Насичені емоційні контакти, під час яких дитина як особистість є об'єктом доброзичливого і водночас вимогли­вого оцінного ставлення, формує у неї впевнено-оптимістичні очікування, яким притаманне переживання можли­вого успіху, похвали, заохочення близькими дорослими.

Емоційне неблагополуччя, пов'язане з труднощами у спілкуванні, може спровокувати різні типи поведінки, від­повідно до яких дітей поділяють на такі основні групи:

1)                 неврівноважені, легкозбудливі діти. Нестримність емоцій часто дезорганізовує їхню діяльність. При виник­ненні конфліктів з однолітками емоції дітей часто проявля­ються в афектах (спалахи гніву, образи), часто супроводжу­ваних грубістю, бійками, супутними вегетативними зміна­ми (почервоніння шкіри, посилене потовиділення та ін.). Негативні емоційні реакції можуть бути породжені сер­йозними або незначними причинами. Швидко виникаючи, вони швидко припиняються;

2)                 переважно «легкогальмівні» діти зі стійким нега­тивним ставленням до спілкування. Образа, незадоволен­ня, неприязнь надовго зберігаються у їхній пам'яті, однак проявляються не надто бурхливо. Такі діти поводяться ві­докремлено, уникають спілкування. їхнє емоційне небла­гополуччя часто проявляється у небажанні відвідувати дошкільний заклад, незадоволеності стосунками з вихователем або однолітками. Гостра сприйнятливість, надмірна їх вразливість можуть спричинити внутріособистісний конфлікт;

3)                 діти, чиє емоційне неблагополуччя є наслідком їхніх індивідуальних особливостей, специфіки внутрішнього світу (вразливість, сприйнятливість, що породжують стра­хи). Гострота сприймання і вразливість можуть стати при­чинами страхів дитини.

Страх - негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існу­ванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Поява страхів залежить від життєвого досвіду дити­ни, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чут­ливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інс­тинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка скла­лася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особли­востей людини він може набувати різної інтенсивності: «від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.

Для дитини дошкільного віку нестерпна навіть корот­ка розлука з матір'ю, тому вона плаче, погано засинає і прокидається у сльозах, а вдень намагається бути ближче до неї. Страх темноти і самотності не виникає, якщо ди­тина звикла спати у неосвітленій кімнаті. Найчастіше страхи проявляються перед сном. Тому після вечері пот­рібно подбати про затишок і спокій довкола дитини. Пе­ред сном недоречні помірні ігри, перегляди фільмів, чи­тання казок, сюжети яких здатні спровокувати страх. За­побігають страхам емоційний комфорт у сім'ї, увага до почуттів і переживань малюка, готовність завжди допо­могти йому.

Вирізняють конкретні і символічні страхи. Конкрет­ними страхами є емоції, що виникають у ситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істо­тами чи явищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятись конкретних предметів, лю­дей, тварин тощо, у неї зменшується кількість конкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Симво­лічними страхами називають переживання стану або си­туації загрози безпосередньо до предмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.

Невиправдане суворе ставлення дорослого, неадекватні засоби виховання перенапружують нервову систему дитини і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цього призводять погрози, суворі покарання (іноді - ті­лесні), штучне обмеження рухів, зневага до інтересів і ба­жань малюка та ін. Постійне залякування робить дітей безсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривож­ності. Виникнення страхів у дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вона мимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тва­рин. Так неусвідомлено формуються тривожні почуття - «спадкові» страхи.

На основі розвитку уяви до 3-х років у дитини виника­ють страхи, пов'язані з казковими героями, темрявою, по­рожньою кімнатою. Діти, які схильні до страхів, нетова­риські, некомунікабельні. Крім страхів, у них можуть ви­никати агресивність, упертість, вередування. Розвиток страхів нерідко стимулюють дорослі, змушуючи дітей стримувати свої емоції, не розуміюючи їхніх переживань. Тому зовні стримані діти насправді можуть переживати сильні негативні почуття.

Не можна соромити дитину за страх, який вона пере­живає, адже страх і сором взаємопов'язані. Боячись насмі­шок, вона приховуватиме страх, який не лише не зникне, а й посилюватиметься.

Від 3-х до 5-6-ти років діти переживають найрізнома­нітніші страхи, які часто переходять у нав'язливі форми, подібні до невротичних станів. їх можуть зумовлювати ви­сока емоційність, малий життєвий досвід, багата уява. Та­кі страхи впродовж 3-4-х тижнів зникають. Часто вони можуть бути спричинені необдуманими вчинками дорос­лих, наприклад помилками у розумовому вихованні, які зумовлюють зниження рівня орієнтації у соціальному се­редовищі. Для уникнення страхів необхідно давати пра­вильні відповіді на те, що цікавить і турбує дитину, збага­чувати її знання про предмети і явища. Бо, не отримавши відповіді, вона шукатиме її самотужки і результат зусиль рідко буде оптимальним. Не слід залишати дитину саму у незнайомій, складній обстановці. Потрібно брати участь у діяльності, яка її лякає (наприклад, увійти в темну кімна­ту), словом і вчинком вселяти впевненість, оптимізм, під­тримувати її конструктивні спроби, разом з нею радіти ди­тячим досягненням.

Емоційно-вольова сфера дошкільника характеризуєть­ся: ускладненням змісту емоційної сфери; імпресивністю емоцій і почуттів; формуванням загального емоційного фону психічного життя дитини; зміною експресивної сторони емоцій і почуттів дитини-дошкільника. У цьому віці засво­юється «мова» почуттів. За допомогою поглядів, жестів, міміки, посмішок, пози, рухів, інтонацій голосу ДІТИ ВИ­СЛОВЛЮЮТЬ свої переживання. Дошкільник може з допомо­гою слів пояснити свій стан; поступово оволодіває вмінням стримувати бурхливе та різке вираження почуттів, розумі­ючи, як потрібно себе вести у певній ситуації. У дитини з'являється воля.

У дошкільників система емоцій і почуттів ще тільки формується. Тому так важливо саме в цьому віці закласти основи позитивних емоцій і почуттів, які посідають важ­ливе місце у психічному розвитку дитини, у підготовці її до школи.

Виховання почуттів у дитини, починаючи з перших років його життя, є найважливішою педагогічної завданням, не менш, а в якомусь сенсі навіть більш важливою, ніж виховання його розуму. Бо те, як будуть засвоюватися нові знання та вміння, і заради досягнення яких цілей вони будуть використовуватися в подальшому, вирішальним чином залежить від характеру ставлення дитини до людей і до навколишньої дійсності.

Формування вищих людських почуттів відбувається в процесі засвоєння дитиною соціальних цінностей, соціальних вимог, норм та ідеалів, які за певних умов стають внутрішнім надбанням дитячої особистості, змістом спонукальних мотивів його поведінки. У результаті такого засвоєння дитина набуває своєрідну систему еталонів цінностей, зіставляючи з якими спостережувані явища, він оцінює їх емоційно як привабливі або відразливі, як добрі чи злі, як красиві або потворні.

Для того щоб дитина не тільки зрозумів об'єктивне значення норм і вимог, але і перейнявся до них відповідним емоційним ставленням, для того, щоб вони стали критеріями його емоційних оцінок своїх і чужих вчинків, недостатньо пояснень і вказівок вихователя та інших дорослих. Ці пояснення повинні знайти підкріплення у власному практичному досвіді дитини, в досвіді його діяльності. Причому вирішальну роль тут відіграє включення дошкільника в змістовну, спільну з іншими дітьми і дорослими діяльність. Вона дозволяє йому безпосередньо пережити, відчути необхідність виконання певних норм і правил для досягнення важливих і цікавих цілей.

Отже, емоції дитини розвиваються в діяльності і залежать від змісту і структури цієї діяльності.

У міру розвитку у дитини формуються нові потреби та інтереси. Він починає цікавитися не тільки вузьким колом речей, які безпосередньо пов'язані із задоволенням його органічної потреби в їжі, в теплі, у фізичному догляді. Інтереси його поширюються на більш широкий світ навколишніх предметів, явищ і подій, а разом з тим емоційні прояви його стають складніше і змістовніше.

Поступово у дитини виникають найпростіші моральні переживання. З'являється ще наївне задоволення при виконанні вимог оточуючих.«Я не їв цукерки, які ти не дозволила є», - з гордістю заявляє матері дитина двох з половиною років.

Таким чином, емоційні переживання починають викликатись не тільки тим, що просто приємно чи неприємно, але і тим, що добре чи погано, що відповідає або суперечить вимогам оточуючих людей.

До початку дошкільного віку дитина приходить вже з відносно багатим емоційним досвідом. Він зазвичай досить жваво реагує на радісні і сумні події, легко переймається настроєм оточуючих його людей. Вираження емоцій носить у нього досить безпосередній характер, вони бурхливо проявляються в його міміці, словах, рухах.

Особливе значення для маленької дитини має встановлення теплих, ласкавих стосунків з вихователем.

Значне, але не завжди достатньо враховується вплив робить на емоційний стан дитини оцінка вихователем його вчинків. У більшості дітей позитивні оцінки вихователя підвищують тонус нервової системи, збільшують ефективність виконуваної діяльності. У той же час негативні оцінки, якщо вони повторюються, створюють пригнічений настрій, пригнічують фізичну і розумову активність.

Для розуміння дитячих емоцій вихователю необхідно виявити джерела їх походження, що лежать в осмисленої діяльності дитини, під впливом якої він починає по-новому не тільки розуміти, а й переживати цей світ.

Музичні заняття, слухання казок і художніх оповідань, знайомство з рідною природою, драматизовані ігри, ліплення, малювання розвивають у дошкільника естетичні переживання, вчать відчувати красу в навколишньому житті й у творах мистецтва.

Заняття і дидактичні ігри, збагачують його новими знаннями, змушують напружувати його свій розум для вирішення якої-небудь пізнавальної задачі, розвивають у дошкільнят різні інтелектуальні емоції. Подив при зустрічі з новим, невідомим, цікавість і допитливість, впевненість або сумніви у своїх судженнях, радість від знайденого рішення - всі ці емоції є необхідною складовою частиною розумової діяльності.

Нарешті, і це найважливіше, моральне виховання, ознайомлення з життям людей, виконання посильних трудових завдань, практичне оволодіння нормами поведінки в сім'ї і в колективі дитячого садка формують у дошкільників сферу емоційних проявів.

Моральні почуття розвиваються у дитини в процесі діяльності, в результаті практичного виконання моральних вимог, які пред'являють до нього оточуючі люди.

На четвертому - п'ятому році життя у дитини вперше з'являються зачатки почуття обов'язку. Це пов'язано з формуванням найпростішихморальних уявлень щодо того, що добре і що погано. Виникають переживання задоволення, радості при вдалому виконанні своїх обов'язків і засмучення при порушенні встановлених вимог. Подібного роду емоційні переживання виникають головним чином у взаєминах дитини з близькою йому людиною й поступово поширюються на більш широке коло людей.

Зачатки почуття обов'язку у дошкільника невіддільні від його дій і вчинків, що здійснюються при виконанні тих моральних вимог, які пред'являються дитині в сім'ї і в дитячому садку. Причому спочатку вони проявляються лише в процесі дій і тільки пізніше - до їх вчинення, як би емоційно передбачаючи подальшу поведінку.

Характер розвитку вищих специфічно людських емоцій (співпереживання та співчуття) є одним з істотних умов того, що в одних випадках моральні норми і принципи засвоюються дітьми та регулюють їх поведінку, а в інших - вони залишаються тільки знанням, не спонукає до дії.

Які ж умови життя і діяльності дітей сприяють виникненню у них активного, дієвого емоційного ставлення до інших людей?

На всіх щаблях суспільного виховання, починаючи з дитячого саду, питання власне навчання, тобто отримання знань і умінь, займають, як правило, переважне місце перед питаннями виховання. Питання ж морального характеру - чуйності та гуманності, уважного і доброго ставлення до дорослих і однолітків - займають в практиці дитячого саду нерідко підлегле становище стосовно питань придбання знань.

Ця тенденція деякої однобічності педагогічного процесу часом посилюється сімейними умовами життя дітей. Багато сімей в даний час виховують переважно одну дитину, якого члени сім'ї опікуються і про який дбають тривалий час. Велика кількість іграшок, предметів розваги і т.д. при відсутності щоденної турботи про іншу людину також сприяє тому, що навчання дітей доброті, чуйності зводиться іноді до мінімуму.

У дітей дошкільного віку формування моральних почуттів і знань залежить від видів та завдань діяльності.

Наприклад, трудова діяльність була організована таким чином, що вимагала спільних зусиль і взаємодопомоги, і для цього створювалися сприятливі умови, що сприяють виникненню спільності емоційних переживань і взаємної симпатії між членами групи. Якщо така роботапедагогом не проводилася і діяльність дитячої групи за своїм змістом була позбавлена ​​об'єднує початку, а цілі одного члена групи об'єктивно приходили в протиріччя з цілями іншого, то в цих умовах починали складатися негативні стосунки між дітьми, легко виникали сварки. Умови виникнення моральних емоцій і їх якісні особливості (сила, тривалість, стійкість) різні в кожній із ситуацій, що відрізняються за завданнями, структурою та змістом діяльності.

Так, умови індивідуального виконання завдань, коли дитина діяв поруч з однолітком, і кожен з них мав усе необхідне для виконання завдання, не сприяли об'єднанню і взаємодопомоги. Характерно, що при цьому в цілому позитивний емоційний фон діяльності порушувався часто сварками, образами, невдоволенням, що виникають у відповідь на успішне дію однолітка, на його вдалий результат.

У той же час при виготовленні загального продукту перші дії призводили також до негативних емоцій: непоступливості, неузгодженості, образам. Однак у міру того, як кожен з дітей усвідомлювати зміст спільної діяльності і своє місце в ній, емоції дітей набували інший характер. Інтенсивніше і яскравіше переживалися невдалі дії, а переживання спонукали дітей спільно шукати способи подолання труднощів.

Під впливом чиненої дитиною діяльності у нього формується нове ставлення не тільки до людей, але і до речей. Так, наприклад, у дітей раннього віку емоційний перевагу виникає до тих іграшок, якими вони навчилися користуватися і які стали необхідними для гри.

На підставі сказаного можна зробити висновок, що внутрішнє емоційне ставлення дитини до навколишньої дійсності як би виростає з його практичних взаємодій з цією дійсністю і що нові емоції виникають і розвиваються в процесі його чуттєво-предметної діяльності.

Разом з тим суттєвий внесок у розвиток мотиваційно-емоційної сфери дітей вносять і такі види дитячої діяльності, як гра і знайомство з художніми творами.

Отже, протягом дитинства емоції проходять шлях прогресивного розвитку, набуваючи все більш багатий зміст і все більш складні форми під впливом соціальних умов життя і виховання.