22. Формування вольових, ділових якостей підлітка. Види діяльності підлітка. Творча діяльність.

Формування особистості. Підлітковий вік - період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже - не дитина, має деякі риси дорослого, але - ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.     Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.    Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.    Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.    Моральні якості пов'язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.    Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.    Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми - один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.    Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Не піддаватися емоціям і контролювати їх, людині допомагає воля.  Воля забезпечує виконання двох взаємопов'язаних функцій - спонукальної і гальмівної і в них себе проявляє.  Спонукальна функція забезпечується активністю людини, яка породжує дію в силу специфіки внутрішніх станів суб'єкта, що виявляються в момент самої дії (наприклад: людина, що потребує в отриманні необхідної інформації, гукає товариша, відчуваючи стан роздратування, дозволяє собі грубити оточуючих і т.д.).  На відміну від вольового поведінки, що відрізняється ненавмисно, активність характеризується довільністю, тобто обумовленістю дії свідомо поставленою метою. Активність може і не бути викликана вимогами миттєвої ситуації, прагненням пристосуватися до неї, діяти в межах заданого. Вона характеризується надситуативно, тобто виходом за межі вихідних цілей, здатністю людини підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові по відношенню до вихідної задачі (такий "ризик заради ризику", творчий порив і т.д.). [8]  На думку В.А. Ванникова, головною психологічною функцією волі є посилення мотивації та вдосконалення на цій основі свідомої регуляції дій. Реальниммеханізмом породження додаткового спонукання до дії є свідома зміна сенсу дії виконують його людиною. Сенс дії зазвичай пов'язаний з боротьбою мотивів і змінюється за певних, навмисних розумових зусиль. [4]  Необхідність у вольовому дії виникає тоді, коли на шляху здійснення вмотивованої діяльності з'явилося перешкоду. Вольовий акт пов'язаний з його подоланням. Попередньо, однак, необхідно усвідомити, осмислити суть проблеми, що виникла.  Вольова дія завжди пов'язане з усвідомленням мети діяльності, її значущості, з підпорядкуванням цієї мети виконуваних дій. Іноді виникає необхідність надати будь-якої мети особливий сенс, і в цьому випадку участь волі в регуляції діяльності зводиться до того, щоб відшукати відповідний сенс, підвищену цінність даної діяльності. В іншому випадку необхідно буває знайти додаткові стимули для виконання, доведення до кінця вже розпочатої діяльності, і тоді вольова змістотворних функція зв'язується з процесом виконання діяльності. У третьому випадку метою може з'явитися научіння чого-небудь, і вольовий характер набувають дії, пов'язані з навчанням.  Енергія і джерело вольових дій завжди, так чи інакше, пов'язаний з актуальними потребами людини. Спираючись на них, людина надає свідомий сенс своїм довільним вчинків. У цьому плані вольові дії не менше детерміновані, ніж будь-які інші, тільки вони пов'язані з свідомістю, напруженою роботою мислення і подоланням труднощів.  Вольова регуляція може включитися в діяльність будь-якому з етапів її здійснення: ініціації діяльності, вибору засобів і способів її виконання, прямування наміченим планом або відхилення від нього, контролю виконання. Особливість включення вольової регуляції в початковий момент здійснення діяльності полягає в тому, що людина, свідомо відмовляючись від одних потягів, мотивів і цілей, віддає перевагу інші і реалізує їх всупереч миттєвим, безпосереднім спонуканням. Воля у виборі дії виявляється в тому, що, свідомо відмовившись від звичного способу розв'язання задачі, індивід обирає інший, іноді більш важкий, і намагається не відступати від нього. Нарешті, вольова регуляція контролю виконання дії полягає в тому, що людина свідомо змушує себе ретельно перевіряти правильність виконаних дій тоді, коли сил і бажання робити це вже майже не залишилося. Особливі труднощі в плані вольової регуляції представляє для людини така діяльність, де проблеми вольового контролю виникають на всьому шляху здійснення діяльності, з самого початку і до кінця. [16]  Типовим випадком включення волі в управління діяльністю є ситуація, пов'язана з боротьбою трудносовместімие мотивів, кожен з яких вимагає в один і той же момент часу виконання різних дій. Тоді свідомість і мислення людини, включаючись у вольову регуляцію його поведінки, шукають додаткові стимули для того, щоб зробити один з потягів більш сильним, надати йому в обстановці, що склалася більший сенс. Психологічно це означає активний пошук зв'язків мети і здійснюваної діяльності з вищими духовними цінностями людини, свідоме надання їм набагато більшого значення, ніж вони мали спочатку. [16]  Можна виділити наступні характерні особливості волі:  витривалість і наполегливість волі, які характеризуються тим, що енергійна діяльність охоплює тривалі періоди життя людини, яка прагне до досягнення поставленої мети.  принципову послідовність і сталість волі, на противагу непостійності і непослідовності. Принципова послідовність полягає в тому, що всі дії людини випливають з єдиного керівного принципу його життя, якому людина підпорядковує всі побічна і другорядне  критичність волі, протівополагая її легкої сугестивності і схильності діяти необдумано. Ця особливість полягає в глибокій продуманості і самокритично оцінці всіх своїх дій. Схилити такої людини до зміни взятій ним лінії поведінки можна лише шляхом обгрунтованої аргументації.  рішучість, яка полягає у відсутності зайвих коливань при боротьбі мотивів, у швидкому прийнятті рішень і сміливому проведенні їх у життя.  Волю характеризують за вмінням підкоряти свої особисті, індивідуальні устремління волі колективу, волі класу, до якого належить людина.  Вольові якості охоплюють кілька спеціальних особистісних властивостей, що впливають на прагнення людини до досягнення поставлених цілей. Одним з суттєвих ознак вольового акта полягає в тому, що він завжди пов'язаний з додатком зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цим суттєвій ознаці вольова дія завжди можна відокремити від інших.  Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали. Ще одна ознака вольового дії - це наявність продуманого плану його здійснення. Вольова дія зазвичай супроводжується відсутністю емоційного задоволення, але з успішним завершенням вольового акту зазвичай пов'язане моральне задоволення від того, що його вдалося виконати. Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч своїм природним чихарактерологічних даними.  Розвиток вольової регуляції поведінки у людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого - набуття людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної та поведінкової саморегуляції. У дитинстві [13] прояв емоцій полягає в комплексі пожвавлення. На другому місяці життя немовля особливим чином реагує на людей, виділяючи і відрізняючи їх від навколишніх предметів, його реакції на людину є специфічними і майже завжди яскраво емоційно забарвленими. На посмішку матері у віці близько 2-3 місяців немовля реагує також посмішкою і загальною активізацією рухів. Це і називається комплексом пожвавлення. Перші елементи комплексу пожвавлення з'являються на другому місяці життя. Це - завмирання, зосередження, усмішка, причому все ні спочатку виникають як реакції на звернення дорослого до дитини. На третьому місяці життя ці елементи об'єднуються в систему і з'являються одночасно. На заключному етапі його розвитку комплекс пожвавлення демонструється дитиною щоразу, коли у дитини з'являється потреба спілкування з дорослим.  До трьох - чотиримісячному віком, діти своєю поведінкою чітко показують, що вони вважають за краще бачити, чути і спілкуватися лише зі знайомими людьми, як правило, з членами сім'ї. У віці близько восьми місяців дитина проявляє стан видимого занепокоєння, коли в поле його зору виявляється особа незнайомої людини або коли він сам потрапляє в незнайому обстановку, навіть якщо в цей момент поруч з ним перебувати рідна мати. Боязнь чужих людей і незнайомогооточення досить швидко прогресує, починаючи з восьмимісячного віку і до кінця першого року життя. Найвищого свого рівня ця тенденція виникнення страху досягає приблизно до 14 - 18 місяців життя, а потім поступово зменшується.  Перший прояв волі пов'язане з кризою одного року. У цей період у дитини виникають перші акти протесту, протиставлення себе іншим, так звані гіпобуліческіе реакції, в яких не диференціюється воля і афект (Л. С. Виготський) [12], які особливо виявляються, коли дитині в чомусь відмовлено (кричить , падає на підлогу, відштовхує дорослих і т.п.). Як вказує В.І. Слободчиков [12], в дитячому віці дитина відокремлюється від дорослих (насамперед від матері як емоційного центру) наполягає на своїй самості.  Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми і однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей. У всьому цьому намічається перехід від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидко перебудовуватися і перетворюватися в організм дорослої людини. Центр фізичного і духовного життя дитини переміщається з дому в зовнішній світ, переходить в середу однолітків і дорослих. Відносини в групах однолітків будуються на більш серйозних, ніж розважальні спільні ігри, справах, що охоплюють широкий діапазон видів діяльності, від спільної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми. У всі ці нові стосунки з людьми підліток вступає, вже будучи інтелектуально досить розвиненою людиною і розташовуючи здібностями, які дозволяють йому зайняти певне місце в системі взаємовідносин з однолітками.  Відбувається формування системи особистісних цінностей, які визначають зміст діяльності підлітка, сферу його спілкування, вибірковість ставлення до людей, оцінки цих людей і самооцінку. Старші підлітки починають цікавитися різними професіями, у них виникають професійно орієнтовані мрії, тобто починається процес професійного самовизначення. Однак ця позитивна вікова тенденція характерна далеко не для всіх підлітків. Багато хто з них і в більш пізньому віці не замислюються всерйоз над своєю майбутньою професією.  На початку підліткового віку в дитини з'являється і посилюється прагнення бути схожим на старших, дітей і дорослих, причому таке бажання стає настільки сильним, що, форсуючи події, підліток іноді передчасно починає вважати себе вже дорослою, вимагаючи відповідного звернення з собою як з дорослою людиною. У той же час він ще далеко не в усьому відповідає вимогам дорослості. Почуття дорослості - центральне і специфічне новоутворення цього віку (Л. С. Виготський) [27]. Придбати якості дорослості прагнуть усі без винятку підлітки. Бачачи прояви цих якостей у старших людей, підліток часто некритично наслідує їх. Власне прагнення підлітків до дорослості посилюється за рахунок того, що й самі дорослі починають ставитися до підлітків вже не як до дітей, а більш серйозно і вимогливо.  Підсумком цих процесів стає зміцнюється внутрішнє прагнення підлітка скоріше стати дорослим, яке створить абсолютно нову зовнішню і внутрішню ситуацію особистісного психологічного розвитку. Вона вимагає і породжує зміну всієї системи відносин підлітка з оточуючими людьми і з самим собою.  У підлітковому віці змінюються зміст і роль наслідування в розвитку особистості. Наслідування стає керованим, починає обслуговувати численні потреби інтелектуального та особистісного самовдосконалення дитини. Новий етап у розвитку цієї форми навчання у підлітків починається з наслідування зовнішнім атрибутам дорослості. У дівчаток сюди входять мода в одязі, зачіски, прикраси, косметика, особливий лексикон, манера поведінки, способи відпочинку, захоплення і т.п. Для хлопчиків - підлітків об'єктом наслідування часто стає та людина, яка володіє силою волі, витримкою, сміливістю, мужністю, витривалістю, вірністю дружбу. Крім дорослих зразками для наслідування з боку підлітків можуть стати їх більш старші однолітки. Тенденція бути схожим на них, а не на дорослих у підлітковому середовищі з віком збільшується.  У підлітковому віці триває процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він так само як і наслідування, змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на свідомість людиною своїх особистісних особливостей. Удосконалення самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ «Я» у підлітків складається з цінують ними достоїнств інших людей і веде до застосування вольового зусилля, спрямованого на саморозвиток.  У старшому підлітковому віці багато хлопчики починають займатися саморозвитком у себе необхідних вольових якостей особистості. Об'єктом для наслідування для них стають товариші, старші за віком, - юнаки і дорослі чоловіки. У компаніях з ними підліток бере участь в справах, що вимагають прояви волі.  Досить поширеним серед сучасних підлітків способом розвитку у себе вольових якостей особистості є заняття видами спорту, пов'язаними з великим фізичним навантаженням та ризиком, такі, де потрібні неабияка сила і мужність. Вольові якості особистості, спочатку сформувалися і закріпилися під час цих занять, потім переходять на інші види діяльності, зокрема на професійну роботу, визначаючи разом з мотивацією досягнення успіхів її практичні результати.  Загальна логіка розвитку всіх вольових якостей може бути виражена таким чином: від уміння керувати собою, концентрувати зусилля, витримувати і виносити великі навантаження до здатності керувати діяльністю, домагатися в ній високих результатів. Відповідно до цієї логіки змінюють один одного і вдосконалюються прийоми розвитку вольових якостей. Спочатку підліток просто захоплюється ними в інших людей, по-хорошому заздрить тим, хто володіє цими якостями (10-11 років). Потім підліток заявляє про бажання мати такі якості у себе (11-12 років) і, нарешті, вдається до їх самовихованню (12-13 років). Найбільш активним періодом вольового самовиховання у підлітків вважається вік від 13 до 14 років.  Прагнення до вироблення у себе корисних якостей особистості, характерних для дорослих людей однієї з ними статі, властиво не тільки хлопчикам-підліткам, а й дівчаткам-підліткам. Однак на відміну від хлопчиків вироблення специфічних якостей особистості, аналогічних вольовим, у дівчаток йде по іншому шляху. Для них такими видами діяльності, в яких складаються і закріплюються відповідні якості, частіше за все є вчення, різні види занять мистецтвом, домоведення, а також спорт.  Описані статеворольові відмінності між хлопчиками і дівчатками сприяють тому, що в них виробляються наполегливість і працездатність саме в таких видах діяльності, якими їм доведеться займатися, ставши дорослими.  У підлітковому віці відбуваються суттєві процеси, пов'язані з вибором майбутньої професії, з виробленням відповідних умінь і навичок, потрібних ділових якостей особистості. Тому дітей даного віку відрізняє підвищена пізнавальна і творча активність, вони завжди прагнуть дізнатися щось нове, чого-небудь навчитися, причому робити все по-справжньому, професійно, як дорослі. Це викликано підлітків до виходу за межі звичайної шкільної навчальної програми у розвитку своїх знань, умінь і навичок. Потреба у всьому, що для цього необхідно, підліток задовольняє сам, шляхом самоосвіти і самообслуговування, нерідко з допомогою своїх друзів, які захоплені таким же, як і він, справою. Багато підлітки самі намагаються оволодіти різними професійними вміннями, причому професійно орієнтоване захоплення дітей цього віку може набути характеру справжньої пристрасті, коли все інше для дитини відходить на другий план і улюбленій справі він віддає весь свій вільний час.  Вибір майбутньої професії сприяє появі нових мотивів навчання, пов'язаних з розширенням знань, з формуванням потрібних умінь і навичок, що дозволяють займатися цікавою роботою, самостійною творчою працею. Вчення доповнюється самоосвітою, набуваючи більш глибокий особистісний сенс. Знання, вміння і навички стають у цьому віці критерієм цінності для підлітка оточуючих його людей, а також підставою для прояву інтересу і наслідування їм. Це стає можливим завдяки проявам вольового зусилля.  У цьому віці створюються непогані умови для формування організаторських здібностей, діловитості, підприємливості, багатьох інших корисних особистісних якостей, пов'язаних з проявам емоційно - вольової сфери. Ці особистісні якості можуть розвиватися практично у всіх сферах діяльності, до яких залучений підліток і які можуть бути організовані на груповій основі: навчання, праця, гра.  Великі можливості для прискореного розвитку ділових якостей дітей-підлітків відкриває трудова діяльність, коли діти беруть участь в ній на рівних правах з дорослими людьми. Це можуть бути шкільні справи, участь у роботі дитячих кооперативів, малих шкільних підприємств і т.п. Важливо, щоб у всіх цих випадках дітям надавався максимум самостійності, щоб дорослими помічалися і підтримувалися будь-які прояви дитячої ініціативи, діловитості, підприємливості, практичної кмітливості.  Поряд з вченням і працею гра в цьому віці, як і раніше несе в собі багаті можливості для особистісного розвитку дітей. Однак тут мова вже йде не про ігри-розваги, а про ділових іграх, побудованих за зразком тих, на яких навчаються мистецтву управління дорослі люди. У цьому віці виникає чітко виражена потреба правильно оцінювати і використовувати наявні можливості, формувати і розвивати здібності, доводячи їх до рівня, на якому вони знаходиться у дорослих людей. У цьому віці діти стають особливо чуйними до думки однолітків і дорослих, перед ними вперше гостро постають проблеми морально-етичного характеру, пов'язані, зокрема, з інтимними людськими взаєминами.  Формуються і нові критерії оцінок особистості та діяльності інших людей. Це, з одного боку, створює можливість для більш точної і правильної оцінки людей шляхом їх порівняння між собою, а з іншого боку, породжує певні труднощі, зумовлені невмінням підлітків правильно сприйняти дорослого, дати йому вірну оцінку.  У цьому віці відбуваються позитивні зміни в самосприйнятті, зокрема зростає самоповага і підвищується оцінка себе як особистості.  У міру дорослішання спочатку глобальні негативні самооцінки підлітків стають більш диференційованими, що характеризують поведінку в окремих соціальнихситуаціях, а потім і приватні вчинки.  У розвитку рефлексії, тобто здібності усвідомлення підлітками власних достоїнств і недоліків, спостерігається тенденція як би протилежного характеру. У початковий період подростничество дітьми усвідомлюються в основному тільки їх окремі вчинки в певних життєвих ситуаціях, потім - риси характеру і, нарешті, глобальні особистісні особливості.  Встановлено, що з віком змінюється і сприйняття підлітками оточуючих людей. Еталони міжособистісного сприйняття, якими вони користуються, оцінюючи оточуючих людей, стають все більш узагальненими і співвідносяться не з думками окремих дорослих, як це було в молодшому шкільному віці, а з ідеалами, цінностями і нормами. Зміст оціночних моральних еталонів продовжує розширюватися і поглиблюватися, вони стають більш тонкими і диференційованими, індивідуально різними.  Можна зробити висновок по всій главі:  Найбільш актуальними для розвитку особистості є:  1. шкільна тривожність, тому що велику частину часу підліток проводить у школі;  2. соціальні відносини, відносини з однолітками, тому що в цей період підлітку властива сильна потреба в спілкуванні з однолітками і саме одноліток стає зразком рівняння;  3. розвиток волі, тому що в цьому віці відбувається становлення вольових якостей особистості. Підлітковий вік характеризується неоднозначністю у визначенні провідної діяльності. Найпоширенішими є точки зору, згідно з якими провідним видом діяльності є інтимно-особистісне спілкування (Д.Б.Ельконін), суспільно корисна праця (Д.І.Фельдштейн).

Спілкування підлітка з однолітками за рівнем значущості займає провідну позицію. На відміну від молодшого шкільного віку, коли дорослий займає авторитетне становище, підліток має сильне прагнення до спілкування з однолітками. Найбільше бажання підлітка - заслужити повагу і визнання ровесників, стати авторитетним у групі. Тому він повинний відповідати очікуванням однолітків, а це іноді суперечить моральним нормам.

В стосунках з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості в спілкуванні. Для цього йому необхідні особиста свобода і відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої "кодекси честі". У стосунках з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості в спілкуванні. Для цього йому необхідні особиста свобода і відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої "кодекси честі". Підліток починає цінувати такі якості як принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а також якості, що відносяться до його взаємодії з однолітками.

Нормативність у підліткових групах формується стихійно, контроль за нею здійснюється в максималістських формах. Якщо підліток підвів, зрадив, кинув, він може бути побитий, йому можуть оголосити бойкот і залишити на самоті. Підлітки жорстко оцінюють однолітків, які у своєму розвитку ще не досягли рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстоювати свої інтереси.

При всій орієнтації на утвердження себе серед однолітків підлітки відрізняються крайнім конформізмом у підлітковій групі. Група створює почуття "Ми", яке підтримує підлітка і закріплює його внутрішні позиції. Часто підлітки для підсилення цього "Ми" використовують автономну групову мову, автономні невербальні знаки.

В неформальних підліткових об ' єднаннях формується своєрідний сленг - слова чи висловлювання, які вживаються певними віковими групами, соціальними прошарками. Сленг створює враження підсилення почуття "Ми" тим, що скорочує дистанцію між тими, хто спілкується, через ідентифікацію всіх членів групи спільними знаками спілкування.

Крім автономної сленгової мови, яка об'єднує підлітків у групи, необхідно виокремити також площадні жести і пози -агресивні, що знімають дистанцію, іноді відверто цинічні. Невербальне спілкування може викликати протест з боку дорослих.

Підлітки мало цікавляться глибинним смислом невербальних засобів, які вони використовують у спілкуванні. Звичайно, значну роль у вербальних і невербальних формах спілкування визначають культурне середовище, в якому живе підліток, і його внутрішня позиція стосовно сленгу і ненормативних жестів взагалі.

Для підліткового віку велике значення має набуття друга, який має особливу цінність. Характерною рисою дружби в підлітковому віці є непостійність, змінюваність стосунків та інтересів, авторитетів, посилення або послаблення впливу однолітків у групі. Це є виявом процесу внутрішнього осмислення, переживання вчинків друзів, відповідність їх моралі.

Підліток починає більше часу проводити за межами дому, з друзями. Великого значення набуває наслідування рис високостатусних, авторитетних однолітків та старших за віком підлітків чи юнаків. З'являється дружба, яка ґрунтується на спільних інтересах та симпатіях. Друзі разом проводять час, мають подібність в манері одягатися та поводитися, читають однакові книги, слухають однакову музику. Підлітки позитивно оцінюють своїх друзів, наділяючи їх такими якостями як розум, веселість, щирість, а всі негативні репліки дорослих з приводу друзів заперечуються та не мають жодного впливу.

Водночас для підлітка важливе значення має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. Друзі краще, ніж дорослі виявляють співчуття, адекватне сприйняття радощів і негараздів один одного.

Підліткова дружба, розпочавшись у 11-12 років, поступово переходить у юнацьку, вже з іншими особливостями взаємної ідентифікації.

Спілкуванню підлітка з дорослими також відводиться важлива роль. У спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій. При цьому підліток знаходиться в позиції молодшого, підкореного, а це не завжди сприяє засвоєнню морально-етичних норм.

Через виникнення в підлітка почуття дорослості, він прагне виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Для нього характерне наслідування дорослого, тому у спільній діяльності дорослий має можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання.

Спілкування з батьками, вчителями та іншими дорослими складається під впливом почуття дорослості, що виникло. Підлітки починають чинити супротив стосовно вимог з боку дорослих, які раніше виконував, активніше відстоювати свої права на самостійність, яка ототожнюється в їхньому розумінні з дорослістю. Вони хворобливо реагують на реальні чи уявні обмеження своїх прав, намагаються обмежити претензії дорослих стосовно себе.

Разом з тим підліток починає критичніше оцінювати дорослих, їхні слова, вчинки, поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак, вимоги підлітка до дорослого є категоричними і суперечливими. З одного боку, він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, з іншого відчуває страх і тривогу при необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, хоча не завжди відверто зізнається в цьому.

Незважаючи на зовнішню протидію, яка виявляється по відношенню до дорослого, підліток відчуває потребу в підтримці. Особливо сприятливою є ситуація, коли дорослий виступає в якості друга. У цьому випадку дорослий може значно полегшити підлітку пошук його місця в системі нових взаємодій, допомогти оцінити свої здібності і можливості, краще пізнати себе. Спільна діяльність, спільне проведення вільного часу допомагають підлітку по-новому пізнати дорослих, які з ним співробітничають. При цьому створюються більш глибші емоційні і духовні контакти, які підтримують підлітка в житті. Через легку вразливість підлітка для дорослого дуже важливо знайти форми налагоджування і підтримки цих контактів. Підліток відчуває потребу поділитися своїми переживаннями, розповісти про події свого життя, але йому самому важко почати таке близьке спілкування.

Велике значення в цей період мають єдині вимоги до підлітка в сім'ї. Підліток радше домагається певних прав, ніж прагне до прийняття на себе обов'язків. Тому для засвоєння підлітком нової системи відносин важлива аргументація вимог, що виходить від дорослого. Просте нав'язування вимог, як правило, заперечується.

У випадках, коли дорослі ставляться до підлітків як до маленьких дітей, вони висловлюють протести в різних формах, виявляють непокору з метою змінити усталені стосунки. І дорослі поступово під впливом домагань підлітків змушені переходити до нових форм взаємодії з ними. Цей процес не завжди відбувається безболісно, оскільки на сприйняття дорослими підлітків, як підлеглих і залежних від них впливає, низка чинників, насамперед, економічний чинник (підліток матеріально залежить від батьків) і соціальний (підліток зберігає соціальне становище учня). В результаті між підлітками і дорослими можуть виникати конфлікти.

Спілкування підлітка багато в чому зумовлюється мінливістю його настроїв. Протягом незначного проміжку часу він може змінюватися на прямо протилежний. Зміна настроїв веде до неадекватності реакцій підлітка. Так, реакція емансипації, що проявляється у прагненні звільнитися з-під опіки старших, може набувати під впливом моменту таких крайніх форм вираження, як втеча з дому.

Характерними для підліткового віку є імітації чиєїсь поведінки. Частіше імітується поведінка значущого дорослого, який досяг певного успіху, причому, в першу чергу, звертається увага на її зовнішній бік. При недостатній критичності і несамостійності в судженнях такий зразок для наслідування може мати негативний вплив на поведінку підлітка. Порівняно рідко проявляється негативна імітація, коли певна людина обирається як негативний зразок. Це буває хтось з батьків, що принесли багато горя і образ підлітку.

Нестача уваги, турботи і керівництва, формалізм дорослих хворобливо сприймаються підлітком, оскільки він відчуває себе зайвим. У таких випадках підліток починає жити своїм таємним життям.

Надмірна опіка і контроль з боку батьків також нерідко приносять негативні наслідки: підліток виявляється позбавленим можливості бути самостійним, навчитися користуватися свободою. У цьому випадку в нього активізується прагнення до самостійності, на що дорослі реагують більш жорстким контролем, ізоляцією підлітка від однолітків. Протистояння підлітка і батьків лише зростає.

За умови прихильності дорослих, підлітки здатні багато в чому довіряти їм. Наявність дорослого друга є важливою умовою нормального розвитку особистості підлітка. Позитивним у стосунках з дорослими є включення підлітка до спільної діяльності, яка організовується на засадах єдності інтересів, захоплень. У ході виконання такої діяльності виникають спільні переживання, почуття, настрої, наміри, що зумовлюють емоційну та духовну близькість.

Спілкування з дорослими допомагає підлітку зрозуміти особливості дорослого життя, співставляти свої вчинки та вчинки дорослого. Підліток категорично та критично ставиться до прорахунків та помилок дорослого, особливо гостро реагує на несправедливість вчителя.

Незважаючи на важливе місце, яке займає спілкування підлітка з дорослими, все ж типовою для цих стосунків є наявність конфліктів, проявів грубості, впертості, агресії. Це пов'язане з тим, що підліток відчуває себе дорослим і вимагає відповідного ставлення до себе, а дорослий все ще продовжує ставитися до нього як до дитини. За умови зміни ставлення дорослого до підлітка ситуація може нормалізуватися і їхнє спілкування стане продуктивнішим.

Таким чином, інтимно-особистісне спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, в ході якої відбувається повноцінний розвиток особистості підлітка.

Суспільно корисна діяльність є не тільки засобом опанування знань, розвитку вмінь і навичок, а й розвитку особистості підлітка. У ході цієї діяльності підліток засвоює правила поведінки, суспільну мораль, у нього формуються погляди, переконання, принципи, ідеали, життєві цілі.

Дослідженням суспільно корисної діяльності у 60-80-і роки займався Д. І. Фельдштейн, який вважав цю діяльність провідною в підлітковому віці. Вихідними положеннями для дослідження були: по-перше, здатність підлітків усвідомлювати свої зростаючі можливості, які дають основи для реалізації потреби в самостійності, потреби у визнанні з боку дорослих, його прав та потенційних можливостей; по-друге, розвиток у підлітків орієнтований на норми людських стосунків.

Д.Л.Фельдштейн показав, що підлітки прагнуть ствердити і розкрити себе в реальних відносинах суспільно корисної діяльності. У зв'язку з перебудовою державної системи з 1991 року, потреба в суспільно корисній діяльності не зникла - вона є потребою віку і прямо не залежить від державної системи.

Як правило, учні середніх класів охоче беруться за будь-яку суспільно корисну справу, їх захоплює зміст і форма позакласної чи позашкільної діяльності, романтика, їм подобаються походи, подорожі. Ця діяльність забезпечує умови для самовираження підлітка в суспільно значущих справах, що дає змогу зайняти вагоміше становище в системі суспільних відносин. Головною позитивною рисою тут є можливість моделювання реальних суспільних відносин, що відповідає потребі підлітка увійти в активне життя суспільства.

Саме в старших класах проблема розвитку творчих здібностей стоїть найбільш гостро, тому що сама творчість включає в себе здатність до самозміни, самовираження, яскравої емоційної рухливості. Зіштовхуючи особистість підлітка з безліччю складних, часом суперечливих життєвих ситуацій, ранній юнацький вік стимулює і активізує прояв творчих здібностей.

Головна особливість даного віку - це усвідомлення власної індивідуальності несхожості, неповторності. Для учнів старших класів особистісні якості стають особливою цінністю. Також важливі ситуації, пов'язані з напругою і ризиком. Помітне розвитку набувають вольові риси характеру і посилення індивідуальних розходжень між підлітками. Якщо досить значна частина юнаків характеризується відсутністю інтересу до пізнавальної діяльності, то існує й інша частина підлітків, яка проявляє справжній інтерес до творчості та навчання. Старшокласник може усвідомлено ставити перед собою творчу або навчальну завдання, виконувати її.

В розвитку художньої творчості підліток стикається з певними труднощами. Зображувальна діяльність не повинна носити масовий і загальний характер, але як і раніше має величезне культивуючі значення, розширює кругозір, поглиблює почуття підлітка.

При дослідженні питання про формування та розвиток творчих здібностей у сучасного підлітка величезну роль відіграє соціальне середовище, в якій знаходиться підліток. І хоча середовище «не створює», а виявляє талант, їй відводиться 95% впливу на формування різних варіацій креативності і тільки 5% -спадковим детермінантами. Вимоги соціального середовища, найближчого оточення, традиції та установки в навчанні можуть стимулювати або, навпаки, придушувати творчі здібності дітей, що не володіють високим творчим потенціалом.

Наступними найважливішими психологічними процесами, які регулюють творчу діяльність, на думку дослідників, є мислення і сприйняття.

До кінця підліткового віку дитина вже здатна абстрагувати поняття від дійсності, відокремлювати логічні операції від тих об'єктів, над якими вони проводяться, і класифікувати висловлювання, незалежно від їх змісту, по їх логічного типу. Піаже вказує на сильну схильність юнацької стилю мислення до відверненого теоретизування, створення абстрактних теорій, на захоплення філософськими побудовами і т. д.

Обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність і переключати з одного предмета на інший з віком збільшуються. Разом з тим увагу стає виборчим, що залежать від спрямованості інтересів. Підлітки і юнаки часто скаржаться на свою нездатність сконцентруватися на чомусь одному, неуважність і хронічну нудьгу. «Невихованість» уваги, невміння зосереджуватися, перемикатися і відволікатися від якихось подразників - одна з головних причин поганої успішності, - зазначають психологи (І. С. Кон). Це ж породжує й такі проблеми ранньої юності, як пияцтво, наркоманія та нестримна гонитва за задоволеннями (Д. Хемілтон).

Розвиток інтелекту тісно пов'язане з розвитком творчих здібностей, які передбачали не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового. Інтелектуальний найважливіший компонент творчості - переважання так званого дівергентного мислення, яке передбачає, що на один і той ж питання може бути безліч однаково правильних і рівноправних відповідей (в відміну від конвергентного мислення, що орієнтує на однозначне рішення, знімає проблему як таку).

Значимість сприйняття для творчого процесу підкреслюється і при розгляді сприйняття як джерело одержання та зберігання інформації. Для створення нового необхідно спиратися на щось відоме, мати в пам'яті достатньо великий матеріал, щоб вільно нею оперувати. Більш того, у підлітка в образотворчої діяльності сприйняття носить зорову установку. «Підліток стає все більш глядачем, споглядати світ з боку, розумово що зазнають його як складне явище, що сприймає в цій складності не стільки вже різноманіття і готівка речей, як відносини між речами, їх зміни »[4]. Змінюється не тільки тип сприйняття малюнка (він стає більше детально пропрацював), а й мальовниче сприйняття. Живопис від відкритих контрастних кольорів переходить до більш тонкої, складної колірній гамі.

Інший психологічний процес, тісно пов'язаний з процесом творчості, - процес уяви. Уява притаманна кожній людині, але відрізняються люди за його спрямованості, силі і яскравості. Особливо інтенсивно виражений цей процес у дитинстві та в ранньому підлітковому віці, він поступово втрачає свою яскравість і силу. На думку ряду авторів, це відбувається за рахунок того, що в період навчання ця функція втрачає свою значимість і не розвивається, щоб запам'ятати якесь правило або інформацію, уява і фантазія не потрібні. Підліток поміщений у світ реальності, пов'язаної зі своєю навчальною діяльністю, а разом з тим у світ фантазії йде щось, що ніяк не пов'язане з діяльністю дитини. Тому відправною точкою для розвитку уяви може стати спрямована активність, тобто включення уяви підлітка в рішення якоїсь проблеми, завдання.

В образотворчому мистецтві підліткові вже недостатньо мати однієї діяльності творчої уяви, його не задовольняє малюнок, зроблений як-небудь, для втілення його творчої уяви йому необхідно придбати спеціальні професійні, художні навички й уміння.

Крім того, як зазначав Л. С. Виготський, творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини: чим багатше досвід, тим більше матеріалу, яким має в своєму розпорядженні його уява [5].

Педагогічний висновок, який можна зробити, полягає в необхідності розширювати досвід підлітка, якщо ми хочемо створити достатньо міцні основи для її творчої діяльності. Розвиток уяви не тільки значно підвищує інтелект, концентрацію уваги - воно вкрай важливо в підлітковому віці для успішного дозволу життєвих конфліктів.

Значна роль при розвитку художніх здібностей у підлітків приділяється регуляторним процесам, до них відносять почуття і емоції, сфера самоконтролю і саморегуляції. Мотиви і потреба у творчості, на думку ряду авторів, формуються під впливом домінуючих емоцій. До числа емоцій, найбільш часто домінуючих у творчих особистостей, відносять радість і агресію. Так, Дж. Гетцельс і Ф. Джексон при дослідженні високотворческіх дітей відзначають велике кількість агресивних елементів у продуктах творчості. У переліку якостей основними є дві: оптимізм та прагнення до домінування. ISBN 5-9296-0317-0 Збірник наукових праць СевКавГТУ. Серія "Гуманітарні науки "№ 4. Північно-Кавказький державний технічний університет, http:// www.ncstu.ru

Необхідною психологічним умовою для розвитку художніх здібностей є створення атмосфери, сприятливої для прояву нових ідей і думок, розвиток почуття психологічної захищеності та позитивної Я-концепції. Підлітки, мають низьку самооцінку, часто не можуть реалізувати своїх здібностей, тому педагогам необхідно надати допомогу в розвитку у підлітка позитивного поданні про себе шляхом уважного і доброзичливого ставлення до них, заохочення їх діяльності. Крім цього, у цьому віці стабілізуються емоційні процеси, знижується напруженість емоційних станів, що дозволяє більш позитивно сприймати фарби світу.

В процесі розвитку художніх здібностей ми торкаємося розвиток особистості підлітка. Тому необхідно чітко вловлювати особливості кожного підлітка, його образне мислення, художнє сприйняття, тяжіння до певних видах образотворчої діяльності. Особливість образотворчого творчості у підлітка дуже тісно пов'язана з продуктивною працею або з художнім виробництвом. Цей синтез художньої праці характерний для підліткового юнацького віку, хоча і залишається практично не вивченим.

В даний віковий період необхідно привернути увагу підлітка до даного виду діяльності, різними формами та видами занять, такими, як, проектування, макетування, конструювання, тобто все те, що направляє інтерес і увагу на нову галузь, в якій може виявлятися творча уява підлітка.