
“Арыгінал “Пінскай шляхты” на “пінчуцкай гаворцы”
[Вінцэнт Дунін-Марцінкевіч. Творы. Мінск: Мастацкая літаратура, 1984. -- 487—499. Напісана ў 1866 г. Публікуецца ўпершыню. Вінцэнт Іванавіч Дунін-Марцінкевіч нарадзіўся 23 студзеня 1808 г. (па іншых звестках у 1807 г.) у фальварку Панюшкевічы Бабруйскага павета. Памер 17 снежня 1884 г.]
Пинская шляхта Явление 1
М а р и с я (сама, сидя на скамье, прядет припевая).
№ 1
Тяжко жыты мни, дыўчаты,
С мыленким ў разлуце,—
Лает батько, лает маты,
Що сырдэнко ў скуце.
Годы сыдыт над прясныцей,
Я хочу быт молодыцей.
Маты каже: вик молоды,
Ой, ты еще мала!
А вже сама в эты годы
С батьком любовала!
Годы сыдыт над прясныцей,
Я хочу быть молодыцей.
Ой, так! Нэхай ганыт батько, нехай лает маты, а я люблю Грыцька и любити его вик буду. Ой, бэдные ж наши головэньки! Що се за дур напав на батькоў? По пьяну завэлыса дай побылыса с собою за шляхецьтво, а мы с Грыцьком чрез то горуем да унываем. Его батько подаў на мого ў суд жалобу, и сигодня прыидет у околыцю Найяснейшая Корона на слидство1. В ним цылое наше спасэнье. Як прыидэ, то мы с Грыцьком поклонымса ему у ноги да и будэм просыты да молыти, щоб вюн погодыў наших батькоў и щоб вюны дозволылы нам побратыса. А вюн таки сырдиты, нэ допущай бог! Як наставыт одын вус угору, а другы вныз, як зыркнэ одным своим воком, а крыкнэ: по найяснэйшому указу! — то батьки злякаютса и сладят нам высилье. (Садится.) Да що это сталоса Грыцьку? Вже сонэнко высоко, а вюн не прыходыт? (Грыцько медленно указывается из-за дерева и тишком подкрадывается к Марисе.) Боюса, щоб нэ всталы батьки, нэльга було б и побачытыса с ным. (Встает и, расхаживая по сцене, продолжает.) Ой, Грыцько, Грыцько!
[Старонка 487]↑
Ты щось тэпэр ставса велми лэнивы, тоби, пэвно, тэпэр сырце так вже нэ тоскуе по мни. Як прыдэ, то покажуса перед ним сердытою, и хоть будэт просыты дай молиты, щоб поцыловала, то нэ поцылую. Бог ня! нэ поцылую!
Явление 2
Г р ы ц ь к о и М а р и с я.
Г р ы ц ь к о. Так я ж и просыты нэ стану, сам тэбэ поцылую. (Целует ее.)
М а р и с я. Ах, Грыцько нэдобры! Як ты мэнэ слякав, гнэваюса нэ жартом.
Г р ы ц ь к о. Гнэваешса? Нэ правда! А чему ж ты на мэнэ так мылэнко зыркаеш?
М а р и с я. Я? Так, со злосты! Нэгыдный! гдэ ты забавлявса? Это ж зараз прыдут батьки, а мы так много маем с собою пэрэговорыты.
Г р ы ц ь к о. Выбачай, мылая Марисю! Тюльку що показалас зара, я сьиздыў вже до миста, паў к ногам ацесара, просыў, щоб вюн взяв нас пид свою опику.
М а р и с я. Що его просыты с голыми руками, трэба було завэсты яки гостынчик.
Г р ы ц ь к о. Да я ж завэз ему два зайцы, тры пары цецерукоў да лубку мэду. Вюн всэ прыняў ласково и сказаў, що тэпэр же ранком прыбэжит к нам судыт дило жалобное мого батьки с твоим. Ой, наварылы батьки сыби каши, будэ що исты. Вюн вэлми сырдыты; як размаўлаў, то ус одын так угору колом и стаў. Будэ вазьня!
М а р и с я. Дай бог, щоб эта каша нам зубіоў нэ попрыщыла!
Г р ы ц ь к о. Вюн деклераваў сладыт наше щастье. На богу да на ним цылая наша надія.
№ 2
Дуэт
Спустывшыс во ўсым на бога,
Чого ж унываты?
Прысяглы любыт до гроба,
Да и будэм ждаты.
Хоче нас нэщасна доля
На вик разлучыты;
А бог скаже: моя воля
Им с собою жыты!
Нэ помогут злы языки,
Ни батькоў стороже,—
Вюн же таки пан вэлыки,
Що хоче, то зможе!