Суверенітет нації

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

• право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);

• право на вільний розвиток національних потреб — економічних і соціальних;

• право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

• право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;

• право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

• право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

2. Конституційні права Українського народу.

Право визначати і змінювати конституційний лад (закріплене).

Поняття «конституційний лад» у Конституції не визначено, хоча цей термін зустрічається в її тексті тричі. З положень статей 17 і 37 Конституції незаперечно випливає, що конституційний лад, тобто закріплений Конституцією економічний, соціальний, національний, політичний (включаючи державний) та інший устрій України, заборонено змінювати насильницьким шляхом. Не таким однозначним є положення статті 5 Конституції, згідно з яким єдиним суб’єктом, котрий має прерогативу визначення та зміни конституційного ладу, визнано український народ.

Отже, ухвалюючи 1996 року нову Конституцію, Верховна Рада фактично реалізувала своє конституційне повноваження як уповноважений представницький орган влади, від імені українського народу та виражаючи його суверенну волю. Парламент, по суті, визначив новий конституційний лад України, визнавши носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні народ, закріпивши його виняткове право визначати та змінювати в майбутньому конституційний лад, позбавивши водночас такого права державу. Більше того, Верховна Рада України відмовилася від належного їй повноваження приймати Конституцію України, залишивши за собою лише повноваження вносити зміни до нової Конституції. Натомість народ затверджує найпринциповіші зміни до Конституції. Це означає, що політичні сили, які визначали конституційний лад України у 1996 році, поклали в основу концепції її нової Конституції ідею народного суверенітету.

Однак зазначена ідея в Конституції виявилася реалізованою не повною мірою, оскільки порядок реалізації народом права визначати та змінювати конституційний лад шляхом прийняття нової Конституції або внесення змін до чинної виявився конституйованим не досить чітко. Зокрема, у Конституції взагалі не передбачено, що народ має право її приймати (Рішення КСУ!!!), а розділ XІІІ щодо внесення змін до Конституції не передбачає ініціювання громадянами таких змін. Отже, за народом залишено повноваження затверджувати чи не затверджувати зміни до Конституції, якщо їх ініціюють народні депутати або Президент України та ухвалить Верховна Рада.

Згідно зі статтею 5 Основного Закону України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга); виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (частина третя).

"Воля народу, - наголошується в Загальній декларації прав людини, - повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування" (частина третя статті 21 КУ).

За Основним Законом України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) (зокрема вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів представницьких органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів, всеукраїнський та місцеві референдуми) в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Право на законні форми протесту, які є сучасною трансформацією права народу на повстання (право на мітинги, мирні зібрання і демонстрації). Сучасне законодавство і судова система не розуміють суті цього права. Це право може бути обмежене лише у випадках загрози суспільству, державному суверенітету тощо.

Право змінювати територію власної держави (ст.73 КУ). Зміна території має затверджуватись на референдумі. Це положення нехтується владою (встановлення кордонів з Молдовою).

Право володіння, користування і розпорядження національним багатством (земля, надра, водні та інші природні ресурс в межах території, економічний та науковий потенціал). Право на землю здійснюється органами державної влади – жорсткий дерибан. Розподіл землі (і продаж) має відбуватися за рішенням референдуму територіальної громади, яка і має бути власником землі.

Право на самовизначення (преамбула Конституції України). Право на самовизначення визнають природним правом; народ має визначати політику, економіку, стиль життя, спосіб суспільної і державної організації, який би найбільше відповідав його інтересам.

Самовизначення — принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне влаштування свого громадського і політичного життя і сама вирішує форму свого правління