- •Семінарське заняття 9. Тема: Права народу України, національних меншин та інших соціальних груп.
- •Розкрити поняття „суверенітет народу” і „суверенітет держави” та їх співвідношення.
- •Державний суверенітет
- •Суверенітет народу
- •Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу
- •Суверенітет нації
- •Конституційні права Українського народу.
- •Права національних меншин в Україні.
- •Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
- •Права і обов’язки біженців та осіб, які потребують захисту.
- •Біженці
- •З а к о н у к р а ї н и Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту
Суверенітет народу
Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.
Суверенітет народу, закріплений у конституції. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Народний суверенітет слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, який відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких - захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов'язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори - це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу. З вітчизняної та закордонної практики державного будівництва ми знаємо багато прикладів, коли більшість постановляла рішення, що призводили до скасування конституційного ладу, встановлення тоталітарних і авторитарних режимів. Достатньо згадати референдум, якого було проведено в Німеччині в 30-х роках XX ст. з питання поєднання в одній особі посад президента і канцлера. «Правління однорідної, догматичної більшості,- зазначає Ф. А. Гайєк,-може зробити демократію більш нестерпною, ніж найгірша з диктатур».
Аналіз Конституції України дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тому, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення - вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії (ст. 69), а також процедуру їх застосування (наприклад, згідно зі ст. 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії), що в літературі слушно розглядається як гарантія від спонтанних проявів народовладдя2.
Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу
Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.
