82

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….......	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ…..	6
1.1. Поняття конкурентоспроможності галузі та фактори її формування…………………………………………………………….	6
1.2. Вплив глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості…………………………………………………………..	15
1.3. Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності харчової промисловості…………………………………………………	22
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ…………….	32
2.1. Загальна характеристика харчової промисловості України….	32
2.2. Аналіз рівня конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку…………………….	40
2.3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку…………………. 2.4. Охорона праці на підприємстві………………………..………..	49 57
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..	67
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….....	70
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….	76

ВСТУП

У сучасній економіці існують значні відмінності у структурі конкурентоспроможності різних галузей країни, оскільки в жодній державі не можуть бути конкурентоспроможними всі, чи хоча б більшість галузей. В остаточному підсумку досягаються успіх у певних галузях у зв'язку з тим, що їх внутрішні умови виявляються найбільш динамічними і перспективними. 

Харчова промисловість завжди вважалася для України пріоритетною і стратегічно важливою галуззю, яка здатна забезпечити не тільки потреби внутрішнього ринку, а й вагоме місце держави в когорті світових країн – лідерів із виробництва продуктів харчування. Доступність харчових продуктів, їх якість та екологічність впливають на рівень продовольчої безпеки держави, виступають індикаторами її соціальної стабільності. З огляду на це необхідність аналізу проблем харчової промисловості й розробки практичних рекомендацій щодо їх подолання не викликає жодного сумніву.

Водночас, посилення процесів глобалізації та інтеграція України до світової спільноти, по-перше, зробили економіку нашої держави більш вразливою до зовнішніх загроз і, по-друге, висунули перед нею серйозні вимоги щодо забезпечення відповідного рівня її конкурентоспроможності. Це, зокрема, стосується й харчової промисловості. Відповідність світовим стандартам може бути досягнута тільки за умови переходу галузі на інноваційну модель розвитку та активного впровадження сучасних технологій харчового виробництва. Відтак питання щодо підвищення ефективності функціонування вітчизняних харчових підприємств, виявлення загроз і потенційних можливостей зростання галузі, а також покращання рівня якості та конкурентоспроможності вітчизняних продуктів харчування набувають неабиякої актуальності.

Значне коло концептуальних питань формування конкурентоспроможності харчової промисловості в умовах глобалізації залишаються малодослідженими і вимагають їх подальшої розробки. Велике теоретичне і практичне значення розв’язання зазначених проблем обумовило актуальність теми дипломного дослідження.

Метою дипломної роботи є визначення основних напрямів підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• дослідити сутність конкурентоспроможності галузі та фактори її формування;

• визначити вплив глобалізації на конкурентоспроможність харчової промисловості;

• систематизувати методичні підходи щодо оцінки конкурентоспроможності продукції харчової промисловості;

• надати загальну характеристику харчовій промисловості України;

• проаналізувати рівень конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку;

• визначити шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку;

• розглянути умови охорони праці на підприємствах харчової промисловості.

Об’єктом дослідження є процеси формування конкурентоспроможності харчової промисловості України.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні напрями розвитку конкурентоспроможності харчової промисловості України на зовнішньому ринку.

У досліджені використані різноманітні методи, а саме: теоретичного узагальнення і порівняння – для визначення сутності парадигми конкурентоспроможність галузі; монографічний – для узагальнення поглядів учених на проблеми що розглядаються, вивчення впливу глобалізації на формування конкурентоспроможності галузі, вітчизняного і зарубіжного досвіду; економіко-статистичний – для виявлення особливостей розвитку харчової промисловості та рівня її конкурентоспроможності, обґрунтування структурних змін у галузі; системного аналізу – для оцінювання характеру впливу сукупності методів, важелів та інструментів на рівень конкурентоспроможної харчової галузі; структурно-логічного аналізу – для визначення складових механізму конкурентоспроможності в харчовій промисловості.

Інформаційною базою дослідження обраної теми стали праці вітчизняних та закордонних науковців і практиків, нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, статистичні дані офіційних сайтів.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованих теоретично-методологічних та прикладних положень у ході розроблення стратегії розвитку харчової промисловості, підвищенні рівня конкурентоспроможності продукції та обґрунтування напрямів інтеграції до світового продовольчого ринку.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 81 стор. комп’ютерного тексту, який включає 9 таблиць і 4 рисунки. Список використаних джерел складається із 51 найменування , 6 додатків на 6 сторінках.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1. Поняття конкурентоспроможності галузі та фактори її формування

У науковій літературі не існує єдиного загальноприйнятого визначення конкуренції, а тому доцільним є проведення аналізу основних найпоширеніших  її визначень, сформульованих відомими науковцями. Слово «конкуренція» (від. лат. – concurrentia) визначається як змагання або зіткнення. За класифікацією Ф. Шерера і Д. Росса, критерії конкуренції можуть бути поділені на типи: поведінкове, структурне, функціональне [15, с. 50]. Поведінкове – це розуміння конкуренції як боротьби за гроші споживачів шляхом задоволення їх потреб. Структурне – аналіз структури для визначення ступеня свободи продавця і покупця на ринку, а також  способу виходу на нього. Згідно функціонального трактування – це суперництво старого з новим. А. Сміт пов’язував конкуренцію з парним, без змови суперництвом, що відбувається між продавцями/покупцями за найбільш вигідні умови продажу товару. При цьому основним методом конкурентної боротьби він вважав зміни цін [17, с. 23].

З часом поведінкове розуміння конкуренції продовжує удосконалюватися в напрямку більш точного визначення її мети та способів ведення. Так, марксистська економічна доктрина, що заперечувала основні принципи ринкової економіки трактувала конкуренцією як  соціалістичне змагання, що органічно поєднує в собі змагальність і товариську співпрацю та взаємодопомогу працівників [24. с. 18]. Як видно з трактування, змагальність виступає як один з головних шляхів підвищення продуктивності праці та ефективного виробництва. Згідно з неокласичною теорією поведінкове тлумачення конкуренції пов’язується з боротьбою за рідкісні економічні блага. Логіка цього підходу полягає в тому, що більшість благ є рідкими в тому розумінні, що їх кількість менша за потенційну потребу. «Конкуренція – це прагнення  якнайкраще задовольнити критеріям доступу до рідких благ», – вважає Я. Базилюк [4, с. 13].

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» конкуренція визначається як «змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку» [1]. Слід зазначити, що цей закон зовсім не регламентує поняття «конкурентоспроможність», також у законі відсутні посилання на методики розрахунку показників конкурентоспроможності для суб’єктів господарювання. Трактування категорії «конкуренція» вітчизняними та російськими науковцями наведемо в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення поняття «конкуренція»

Визначення	Автор, джерело
Конкуренція - боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку	А.Ю. Юданов [49]
Конкуренція - суперництво у будь-якій сфері діяльності між окремими юридичними або фізичними особами, зацікавленими у досягненні спільної мети	Л. П. Антонюк [3]
Конкуренція в економічному розумінні – це боротьба підприємств за економічні вигоди від продажу товарів і послуг, а також за ринки постачання і збуту, за робочу силу	О. С. Шнипко [48]
Конкуренція є об’єктивним економічним явищем, яке в розвиненому товарному виробництві примушує господарчі суб’єкти  прагнути до збільшення прибутку за рахунок розширення масштабів діяльності, зростання продуктивності праці та удосконалення форм організації виробничого процесу	Я. В. Мельник [29]
Конкуренція – це процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами з метою одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних або суб’єктивних потреб у межах законодавства або в природних умовах	Р.А.Фатхутдинов  [40]
Конкуренція – це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна інновація проти лінійної».	О. Яценко [51]
Конкуренція – економічний процес взаємодії, взаємозв’язку та боротьби комерційних суб’єктів ринкової системи в процесі створення, збуту та споживання матеріальних благ. Це регулятор ринкових відносин, стимулятор НТР та ефективності суспільного виробництва.	Т. М. Борисова [8]

Джерело: складено автором на основі джерел [3, 8, 29, 40, 48, 49, 51]

Розрізняють поняття конкурентоспроможності країни, галузі, підприємства та товару. Ми зупинимося більш детально на дослідження поняття «конкурентоспроможності галузі».

Аналіз праць вчених виявив, що існують відмінності у трактуванні поняття «конкурентоспроможність галузі». Нижче наведені найбільш поширені визначення цього поняття. У праці [44, с. 41] конкурентоспроможність галузі пропонується розглядати як ступінь можливості галузі в умовах вільного ринку створювати блага, які відповідають вимогам як внутрішнього, так і зовнішніх ринків, при одночасному забезпеченні стабільного зростанні та розвитку відповідного сектору економічної діяльності.

Під конкурентоспроможністю галузей низка авторів у праці [46, с. 234] розуміє ефективність роботи окремих галузей національного господарства, що оцінюється, окрім традиційних критеріїв, за показниками, що характеризують і описують міру живучості і динамічності галузі при різних варіантах розвитку економіки даної країни і всього світу в цілому.

Антонюк Л. дотримується точки зору, що конкурентоспроможність галузі – це здатність не лише перемагати у конкурентній боротьбі, але і приймати у ній участь [3].

У праці [18, с. 56] підкреслюються такі особливості галузевої конкуренції:

а) галузь втрачає свою конкурентоспроможність, якщо її частка знижується в загальному обсязі національного експорту або зростає загальний обсяг імпорту, дефльований на частку даного товару в загальному обсязі національного виробництва або споживання;

б) галузь втрачає конкурентоспроможність, якщо її частка знижується в загальному обсязі світового експорту або зростає частка світового імпорту, скоригована на частку країни у світовій торгівлі.

Міжнародну конкурентоспроможність галузі промисловості визначають, як здатність національної галузі промисловості забезпечувати високий рівень задоволення власними товарами певної суспільної потреби порівняно з конкурентами, утримувати та зміцнювати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку та забезпечувати прибутковість на основі раціонального використання ресурсів в умовах інтернаціоналізації.

Отже, теоретичний аналіз поняття конкурентоспроможності галузі дає підстави визначити його як властивість суб’єктів мезорівневої конкуренції (галузей, видів економічної діяльності, кластерів), що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ними конкретної потреби порівняно із аналогічними суб’єктами конкуренції. Саме конкурентоспроможність галузі формує конкурентоспроможність національної економіки та визначається рівнем конкурентоспроможності підприємств, які її утворюють.

Узагальнюючи зазначене, можна зробити наступні висновки:

- по-перше, конкурентоспроможність галузі є відображенням характеру галузевої конкуренції на національному та міжнародному ринках;

- по-друге, конкурентоспроможність галузі є складовою багаторівневої економічної категорії «конкурентоспроможність» поряд із конкурентоспроможністю товару, підприємства, регіону, національної економіки;

- по-третє, поняття конкурентоспроможності галузі набуває сенсу лише за умови наявності на ринку конкуруючих суб’єктів (в умовах відкритої економіки та сприятливого інвестиційного клімату).

Конкурентоспроможність галузі є результатом взаємодії низки факторів мезорівня конкурентного середовища. Тому для повного розуміння процесів формування та вироблення методів оцінювання конкурентоспроможності галузі потрібно розглянути основні чинники, що на неї впливають.

В праці [5, с. 85] зазначається, що конкурентоспроможність галузі передбачає наявність конкурентних переваг перед аналогічними галузями за кордоном, які можуть виражатися в наявності раціональної галузевої структури, групи високо конкурентних підприємств-лідерів, що підтягують інші підприємства галузі до свого рівня; налагодженої дослідно-конструкторської і прогресивної виробничо-технологічної бази, розвиненої галузевої інфраструктури; гнучкої системи науково-технічної, виробничої, матеріально-технічної і комерційної співпраці як усередині галузі, так і з іншими галузями в країні і за її межами, ефективної системи розподілу продукції. На думку цих авторів, конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї технічних, економічних і організаційних умов для створення виробництва і збуту (з витратами не вище інтернаціональних) продукції високої якості, що задовольняє вимогам конкретних груп споживачів. Автори справедливо акцентують увагу на пріоритетності впливу чинника інноваційної активності підприємств на конкурентоспроможність галузі.

Інші вчені пропонують виокремлювати зовнішні та внутрішні чинники конкурентоспроможності галузі, а саме такі [45, с. 43]:

1) зовнішні: високий рівень конкурентоспроможності країни; активна державна підтримка малого і середнього бізнесу; якісне правове регулювання економіки країни; відкритість суспільства і ринків; високий науковий рівень управління економікою країни; гармонізація національної системи стандартизації і сертифікації з міжнародною системою; відповідна державна підтримка науки й інноваційної діяльності; висока якість інформаційного забезпечення; високий рівень інтеграції всередині країни й у межах світового товариства; низькі податкові ставки, відсоткові ставки у країні; наявність доступних і дешевих ресурсів; якісна система підготовки і перепідготовки управлінських кадрів; сприятливі кліматичні умови і географічне положення країни; високий рівень конкуренції у всіх сферах діяльності у країні;

2) внутрішні: значна потреба в товарі галузі; оптимальний рівень концентрації, спеціалізації й кооперування галузі; оптимальний рівень уніфікації і стандартизації товарів галузі; висока відносна вага конкурентоспроможного персоналу в галузі; якісна інформаційна і нормативно-методична база управління в галузі; конкурентоспроможні постачальники; наявність доступу до якісних дешевих ресурсів; виконання робіт з оптимізації ефективності використання ресурсів; значний рівень інновацій; функціонування в організаціях галузі системи забезпечення конкурентоспроможності; сертифікація продукції й систем; ексклюзивність товару галузі; висока ефективність організації галузі; значна частка експорту наукомістких товарів; значна питома вага конкурентоспроможних організацій і товарів галузі.

Б. Ковалець у [21, с. 335] вважає, що основними індикаторами конкурентоспроможності галузі є показники, що характеризують стан складових її конкурентного становища. Зокрема до них він відносить забезпеченість підприємств галузі ресурсами (трудовими, сировинними), інвестиційну привабливість (здатність залучити капітал на внутрішніх та світових ринках), вдало обрану стратегію розвитку (система менеджменту та конкурентна політика), попит на продуковані товари та послуги (здатність задовольнити очікування споживачів). Відповідно, детермінантами конкурентоспроможності галузі виступатимуть чинники, що впливають на значення цих індикаторів.

Пропонований даним автором підхід до класифікації чинників конкурентоспроможності галузі відповідає моделі «даймонду» М. Портера, котрий сформулював систему конкурентних переваг галузі [32, с. 22].

Згідно з цим підходом основними детермінантами конкурентоспроможності галузі (в тому числі міжнародної) виступають такі: [32, с. 33]

- факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура;

- умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту;

- суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі;

- стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Окрім основних, цей же автор наводить ще два чинники, що можуть здійснювати імовірнісний та суб’єктивний вплив на конкурентні переваги галузей – державна політика та випадок. М.Портер робить висновок, що міжнародна конкурентоспроможність формується на внутрішніх ринках і визначається умовами національного «даймонду». [32, с. 36]

Відповідно до теорії дії п'яти сил конкуренції М. Портера внутрігалузева конкуренція перебуває під впливом п’яти чинників, які визначають її інтенсивність: [32, с. 49]

- загроза появи на ринку нових конкурентів; загроза появи товарів або послуг-замінників;

- здатність постачальників сировини та матеріалів торгуватися;

- здатність покупців торгуватися; суперництво вже існуючих конкурентів між собою.

Оскільки значення кожної з п'яти сил змінюється від галузі до галузі і визначає в кінцевому результаті рівень отриманого прибутку, то цілком обґрунтованим буде твердження, що інтенсивність впливу кожного із цих чинників на галузевому рівні визначатиме конкурентну привабливість галузі на рівні національної економіки. Тобто, ці чинники можна вважати внутрішніми детермінантами конкурентоспроможності галузі, оскільки залежно від того, чи досягнуто «прийнятний рівень впливу зазначених сил на галузеутворюючих суб'єктів, що дає їм змогу ефективно функціонувати в даному середовищі» [31, с. 112], галузь вважатиметься конкурентоспроможною. Проте методику оцінювання рівня зазначеного показника автори не подають.

На думку дослідників [12, 24], до факторів конкурентоспроможності галузі відносяться: ресурсний (фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції); ціновий (рівень і динаміка цін на всі виробничі ресурси і готову продукцію); фактор середовища (економічна політика держави і ступінь її впливу на ринкового контрагента). Дещо дискусійним є доцільність виокремлення чинників «ресурси» та «ціна ресурсів», оскільки тут має місце кількісне та вартісне вираження однієї проблеми – доступності ресурсів (у фізичному та вартісному обрахунку), тому, на нашу думку, варто їх розглядати разом. Крім того, чинник «фактор середовища» включає лише фактори зовнішнього середовища функціонування, нівелюючи вагомість впливу решти чинників внутрішнього середовища.

В такому випадку, доречним є підхід до класифікації факторів конкурентоспроможність галузі, запропонований у [40, с. 59]. На думку дослідника, на конкурентоспроможність галузі впливають наступні чинники: природні ресурси (кількісні, вартісні та якісні параметри); людські ресурси (кількість, вартість, управління); інформаційні ресурси (обсяг та якість науково-технічної інформації); фінансові (вартість капіталу та інвестиції); інфраструктура (її якість і вартість); процеси (технологія, НТП, інновації); привабливість (фінансові результати діяльності підприємств галузі); соціально-політичний клімат в країні.

Перевагою такого підходу є врахування забезпечувальної та функціональної складової механізму управління галуззю. Досить дискусійним виглядає фактор конкурентоспроможності «привабливість» як «фінансові результати діяльності підприємств галузі». На нашу думку, варто його доповнити іншими показниками-індикаторами рівня конкурентних переваг галузі (темпи розвитку галузі, інтенсивність конкуренції в галузі, місткість ринку тощо).

Американський вчений М. Портер виокремлює такі фактори, які сприяють утриманню конкурентоспроможності галузі: [32, с. 112]

1) джерела конкурентних переваг низького рангу (фактори виробництва);

2) джерела конкурентних переваг більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів і послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами та ін.) можна утримувати більш тривалий час, але вони пов'язані зі значними інвестиціями, ризиком одержання додаткового прибутку;

3) постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності.

Зважаючи на відсутність чіткого розподілу чинників конкурентоспроможності галузі за групами залежно від загальних ознак, виникає потреба у розробленні класифікації. Класифікація чинників дозволяє глибше розібратися в причинах зміни досліджуваного явища, точніше оцінити місце і роль кожного чинника у формуванні конкурентоспроможності галузі. На основі узагальнення праць учених та використавши власні дослідження, вважаємо, що детермінанти конкурентоспроможності галузі можуть бути класифіковані за такими ознаками (див.табл. 1.2):

Таблиця 1.2