1. Державно-правова концепція Фоми Аквінського.

2. Вчення про державу і право Європі ХІІ-ХІІІ ст.

3. Державно-правові ідеї Реформації.

4. Зародження теорії державного суверенітету. Ж. Боден.

5. Політико-правові ідеї утопічного соціалізму ХVІ - ХVII ст.

6. Державно-правові погляди Н. Макіавеллі.

7. Державно-правові ідеї Реформації.

8. Політико-правові погляди Т. Мора.

9. Політико-правові вчення в Нідерландах періоду буржуазної революції.

10. Основні напрями політико-праввої думки англійської революції XVII ст.

11. Державно-правові вчення в Німеччині у ХVII-ХVIII ст.

12. Державно-правова доктрина Т. Гоббса.

13. Державно-правові ідеї Дж. Локка.

14. Державно-правові погляди Ш. Монтеск’є, Вольтера і Ж.-Ж. Руссо.

15. Правові вчення французьких матеріалістів (Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій).

16. Політико-правові ідеї в період Французької буржуазної революції.

1. Провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв засновник теологічної школи томізму італієць Фома Аквінський (1225 чи 1226—1274).

Він піддав ретельному аналізові вчення Аристотеля і використав його в розробленні християнської державно-правової концепції. Основою його поглядів на державу став твір Аристотеля "Політика". Фома Аквінський поділяв думку Аристотеля про те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього прагнення і є держава. Вона має важливе значення в житті суспільства, оскільки її метою є "загальне благо".

Стосовно влади в державі Фома Аквінський, як і його попередники, стверджував, що вона від Бога, і радив беззастережно їй коритися.

Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перше ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в рамках держави, а потім здійснює правління. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.

Однією з таких ознак є те, що монархія за будовою схожа на всесвіт, що його створив Бог і править ним, як і монарх у своїх володіннях. Друга ознака і перевага монархії полягає в тому, що вона, як і людський організм, управляється одним центром — розумом, а тому виключає суперечки між учасниками правління, що точаться за аристократії, олігархії та демократії.

Водночас Фома Аквінський поділяв монархію на абсолютну і політичну. Останню теолог уважав прогресивнішою, оскільки влада в ній регламентується законом.

У своєму політико-правовому вченні теолог намагався обгрунтувати тезу про зверхність у суспільстві духовної влади над світською.

Аналізуючи світську владу, він дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: сутності влади; форми влади (походження) і використання влади.

Сутність влади, або її першооснову, мислитель розглядав як установлений Богом порядок відносин панування й підкорення, в яких воля правителів приводить до руху підданих.

На відміну від сутності влади, її походження не завжди збігається з приписами Закону Божого, оскільки заволодіти владою люди можуть завдяки омані чи застосуванню сили.

І, нарешті, третій аспект — використання світської влади. Тут Фома Аквінський зазначив, що в житті має місце зловживання владою, несправедливе її використання, що теж порушує заповіти Бога.

З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження й використання теолог зробив висновок, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.

Єдиною, що відповідає заповітам Бога, є церковна влада. Тільки завдяки її намаганням у суспільстві може бути встановлена справедливість.

Свою правову концепцію Фома Аквінський будував з опертям на категорію справедливості.

Право, "за його вченням, — це дія справедливості у божественному порядку людського спілкування. Справедливість полягає в наданні кожному свого, що йому належить. Як і Аристотель, Фома Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і порівняльну. Розподільна справедливість — це надання благ згідно з заслугами, а порівняльна — це дії на порівняння чого-небудь. Відповідно до цього існують і види права.

Якщо порівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то це дія природного права; коли порівнюються дії (відновлюється справедливість) за людською волею — це позитивне (людське) право. Причому воля людини може робити правом тільки те, що відповідає природному праву.

Джерелом права є закон. Фома Аквінський стверджував, що існує злагоджена система, підпорядкована вічному законові. Вічний закон — це універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, якими скеровується всесвіт, а всі інші закони випливають із нього. Передусім це природний закон, що являє собою відображення вічного закону в розумі людини. Цим законом керується людина у своїх прагненнях до продовження роду, самозбереження, пошуку істини.

Далі в системі законів теолога знаходиться позитивний (або людський) закон, що конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності й відмовитися від зла. Заслуговує на особливу увагу теза мислителя про те, що на відміну від природного закону, який поширюється на всіх людей, норми позитивного закону в різних країнах можуть суттєво різнитися. Але серед цих норм є багато й таких, що збігаються за змістом. Ці норми Фома Аквінський називав "правом народів", за допомогою якого повинні врегульовуватися міжнародні відносини.

Рівночасно християнський мислитель зазначав, що люди, через їхню розумову недосконалість, не можуть усвідомити сутності правди, а позитивний закон, прийнятий ними, теж не завжди може відновити порушену справедливість. У цих випадках правда може бути відновлена завдяки Законові Божому (Святому Письму), який є критерієм істинної справедливості.

Тут же теолог зробив спробу розмежувати соціальну роль і призначення божественного і позитивного законів, підкресливши непересічне значення першого з них.

Якщо позитивний закон регулює лише відносини людей у суспільстві, тобто зовнішній бік життя, то божественний закон визначає кінцеву мету людського буття, скеровує душевний рух і прагнення людей.

Система державно-правових ідей Фоми Аквінського набула значного розголосу і завдяки церкві стала основою течії томізму і неотомізму в пізніші часи.

Заради об'єктивності необхідно зазначити, що в цього видатного теолога було багато опонентів, яких офіційна церква називала єретиками.

Останні вважали, що церква спотворила істинне вчення християнства, порушила його демократичні засади, сприяла соціальній нерівності у суспільстві; а втім, вони разом із церквою заперечували також державу з її політичними інститутами, пропонували новий устрій суспільства на засадах ранньохристиянських цінностей.

2. Вчення про державу і право Європі хіі-хііі ст.

3. Державно-правові ідеї Реформації

У першій половині XVI ст. у Німеччині, а потім по всій Європі розгорнувся масовий рух, що одержав назву Реформація (латинське reformatio - перетворення, перебудова). Основні і найближчі цілі Реформації: 1. "Виправлення" офіційної доктрини рим о-католицької церкви. 2. Перетворення церковної організації. 3. Перебудова взаємин церкви і держави.

Цей рух за своїм характером був антифеодальний і релігійний. Почався він як одне ціле, але потім розділився на два табори. У першому таборі зібралися нижче дворянство, бюргерство, світські князі, які з різних причин розорилися. Вони хотіли під час Реформації збагатитися за рахунок церковного майна. Це були елементи опозиції. У другому таборі об'єдналися народні маси, селяни і плебеї. Вони боролися за революційну перебудову світу на засадах соціальної справедливості.

Усі прихильники Реформації визнавали єдиним джерелом релігійної істини "Святе писання". Це об'єднувало два табори після початку руху Реформації.

Очолив Реформацію у Німеччині і перший табір професор Віттенберзького університету, доктор богослов'я Мартін Лютер (1483-1546). Народився в сім'ї гірника із Тюрінгії. Батько вирішив, що син повинен навчатися в латинській школі в Магдебурзі, а потім в Єйзенахі, де студіював риторику і схоластику. Отримав звання магістра вільного мистецтва. Згодом почав вивчати право, а потім постригся в монахи.

Паломником Мартін Лютер відвідав Рим, який справив на нього гнітюче враження. Через багато років Лютер згадував, що Рим - це святе місто, але він гірший за інші міста. Чим ближче Рим, то гірше християни. В Римі багато розпусти. Ця подія почала формувати у Лютера протесту юстицію стосовно до католицьких догм.

Початком німецької Реформації, а разом з нею і початком усієї епохи ранніх буржуазних революцій, вважається 1517 рік, коли Лютер вивісив на дверях Віттенберзької замкової церкви і розіслав до багатьох міст Німеччини 95 тезисів, спрямованих проти продажу індульгенцій (відпущення гріхів за гроші). Практика відпущення гріхів за гроші не відповідає вченню Христа, це шахрайство, яке заслуговує осудження і заборони, вважав Мартін Лютер.

Папа Римський призначив суд в Аугсбурзі над Лютером, визнавши його тези єретичними, і запропонував відмовитися від них. Але Мартін не виконав рішення суду і втік у місто Віттенберг. Після цих подій він змінив своє ставлення до папи, його авторитету і заявив про це публічно. В праворозумінні Лютера визріла ідея - Бог - єдиний суддя і месник. Він пропонує відмовитися від сліпого підкорення канонам церкви. Визнає, що розумне природне право, внаслідок якого можливо досягти відповідного позитивного права, має відповідати праву Божому, викладеному в Біблії. Якщо такої відповідності немає, то позитивне право втрачає юридизм і керуватися таким правом неможливо. Це право повинно вбирати в себе християнську юстицію, а монархи мають виконувати законодавство.

Лютер піддає критиці канонічне право, оскільки воно захищає папу. Менше критикує законодавство монарха. Реформатори на чолі з Мартіном Лютером висловили думку, що церква в тому вигляді, як вона склалася до XVI ст., взагалі не потрібна християнам. Вона заважає їхньому спілкуванню з Богом і виступає в ролі посередника між християнами і Богом.

Порятунок християн, вважав М. Лютер, не в церковних службах, обрядах, іконах, свічках і т. ін., а в глибокій та істинній вірі в Бога. Порятунок досягається винятково вірою. Кожен віруючий може бути сам собі священиком. Це була перша ранньобуржуазна версія принципу рівноправності, що дістала назву "Всесвященства".

М. Лютер доводив у своїх політико-правових вченнях, що людина живе у двох сферах. 1. Сфера "євангелія" (релігійна сфера, ставлення до царства небесного). 2. Сфера "закону" (царство земне, держава). У роботі "Про світську владу" (1523 р.), М. Лютер висловив ідею про те, що тільки менша частина поводиться по-християнському. Злих людей більше. Тому Бог увів два правління: духовне і світське (затримує злих). Істинний християнин не бідує ні в праві, ні в мечі. Закони світської влади стосуються тільки тіла і майна. Щодо душі, то світська влада ні права, ні сили диктувати їй закони не має.

Мартін Лютер виступив проти привілеїв церкви, духовенства. Відстоював самостійність держави стосовно церкви. Лютер закликав королів і князів до збройної боротьби проти пап, кардиналів і всього католицького духовенства, якщо вони будуть втручатися у справи держави.

У 1524 р. почалося загальне повстання селянства проти церкви і феодалів. Вони представляли другий табір.

Очолив селянську війну в Німеччині і другий табір Томас Мюнцер (біля 1490-1525 р.). Він народився в сім'ї ремісника з радикальними поглядами в місті Гарці. В 1506 р. студент Лейпцизького університету, в 1522 р. в університеті Франкфурта-на-Одері отримує ступінь магістра мистецтва, а згодом - бакалавра теології. Томас стає популярним молодим проповідником. Сам по собі був непривабливий, але коли починав виголошувати промови, змінювався, його слова доходили до душі, серця слухачів. У 1519 р. відбулась перша зустріч Томаса з Лютером у місті Лейпцизі. Отримавши рекомендації від Лютера, Томас приїхав у багате місто Саксонії Цвіккау. Його проповіді насторожували владу, але подобались народу. З цього часу погляди Мюнцера стали відрізнятись від Лютера, вони практично перестають вважати себе союзниками.

Міська влада Цвіккау вимагає від Мюнцера залишити місто, оскільки його промови призвели до виступу робітників ткацьких підприємств.

У пошуках правди Томас відправився в Чехію, де тричі виступив зі своїми промовами "Празькі відозви". Головні ідеї цих виступів - свобода, рівність, захист чеських єретиків-таборитів, боротьба проти влади папи, невизнання відпущення гріхів за гроші (тільки чистилище), упровадження реформ.

Програма Томаса Мюнцера - християнський соціалізм, відмова від формальної держави, а свою правоту і право доводити за допомогою Біблії. Він закликав до повного соціального перевороту суспільства і встановлення народної влади. Пік революції - Селянська війна в Німеччині 1524-1526 рр. Свої політико-праві ідеї Т. Мюнцер виклав у "12-ти статтях" і в "Статейному листі". Перший документ - помірний, другий - радикальний. Усі питання вирішуються тільки за допомогою меча. Його вимоги: 1. Встановити систему виборів духовних осіб. 2. Скасувати кріпацтво. 3. Зменшити розміри податей. 4. Навести порядок в управлінні судами. 5. Домагатися справедливого суспільного ладу і т. ін.

Томас Мюнцер висловив ідею створення республіки. Створити надійну охорону основ держави. Розробити державну політику. Установити постійний контроль за державною діяльністю керівника. Це повинні здійснювати народні маси. Програма Т. Мюнцера і його політико-правові погляди виражали ідеї демократизму. Усі свої міркування, ідеї як теолог він брав з Біблії.

До 1555 р. війна католиків і лютеранів на території Німеччини завершилася Аугсбурзьким релігійним миром, відповідно до якого лютеранство ставало рівноправною католицтву релігією, за принципом: "Чия країна, того і віра".

Реформація завдала тяжкого удару по католицькій церкві. Протестантизм прийняли ряд німецьких міст, князівств, а також скандинавські країни. Реформація, що почалася в Німеччині, охопила Західну і Центральну Європу.

Боротьба з католицизмом, поширення лютеранства привели до появи більш радикальних релігійно-політичних течій Реформації -кальвінізму. У Швейцарії, в Женеві, жив Жан Кальвін (1509-1564). Найвидатніший протестантський юрист, за національністю француз, із родини третього стану, яка розбагатіла, Жан виховувався в аристократичному домі Момморів. Спочатку вивчав теологію, а потім, за рішенням батька - правознавство в Орлеанському і Паризькому університетах. Отримав по праву вчену ступінь. Наставником Жана в юриспруденції був відомий міланський юрист Альціаті, запрошений до Франції самим королем. Вивчення римського права мало важливе значення і вплив на інтелектуальне зростання Жана.

Юридичне бачення Кальвіна грунтується на світському гуманізмі. Перекладає Біблію на французьку мову. Репресії, які почав проводити король Франції, змусили Жана втікати до Женеви. Це був протестантський край. Там він очолив церкву, міську управу, а місто Женеву перетворив у центр європейського протестантизму і сховище всіх гнаних однодумців.

Усю свою увагу Кальвін концентрує на проблемах держави, права. Доходить висновку, що існує тільки один авторитет - Бог і одна головна книга - Біблія. Людина не в змозі проникнути в таємниці Бога. Треба церковну ієрархію відкинути. Держава створена Богом і ціль держави піклуватися про юстицію. Монарха треба контролювати тільки за допомогою законів. Кальвін не розумів, що таке розподіл влади, але мав ідею про легітимність влади. Погана влада - покарання Бога за гріхи людей. У гарних людей і керівники хороші. Тирани з'являються там, де народ погано веде себе і дає згоду на тирана, на рабство.

Кальвіністська юриспруденція створювала умови для першої буржуазної революції в Західній Європі, а саме в Голландії, а потім в Англії.

Ж. Кальвін створив "нову церкву". Будувалася вона у такий спосіб: громада віруючих керувалася виборною консисторією, що складається з пресвітерів (старійшин), проповідників і дияконів. Ж. Кальвін надрукував богословський трактат "Наставляння в християнській вірі" 1536 р. Основна політико-правова ідея кальвінізму: 1. Догмат про божественне призначення. 2. Бог заздалегідь визначив одних людей - до порятунку і блаженства, інших - до погибелі. 3. Люди неспроможні змінити волю Бога, але можуть здогадуватися про неї з того, як складається в них життя на Землі. 4. Якщо професійна діяльність людей успішна, значить Бог піклується про них.

У догматі про божественне призначення для кальвіністів головне: 1. Завжди цілком присвячувати себе своїй професії. 2. Бути максимально ощадливим господарем. 3. Нехтувати насолодою і марнотратством. 4. Шляхетне походження при цьому не відіграє ніякої ролі. Цією ідеєю Жан Кальвін проповідував буржуазну соціально-економічну політику, а саме - культ заповзятливості, працьовитості, ділової чесності, вірності даному слову, укладеній угоді, особистому аскетизму, відділення домашнього господарства від промислу і вкладення всього прибутку в справу.

Державу і владу Ж. Кальвін оголосив божественними. Кращою формою правління він назвав олігархію, а найгіршою - демократію. За людьми повинне бути постійне тотальне стеження. Найменші порушення запропонованих норм громадського життя спричиняють тяжкі покарання, а за єретичні погляди проти кальвінізму - страта. Кальвіністська політико-правова ідеологія вплинула на перші буржуазні революції в Нідерландах, Англії, Шотландії й інших країнах.

У боротьбі проти протестантства, Реформації католицька церква розгорнула Контрреформацію: 1. Переслідування єретиків. 2. Реорганізація інквізиції у бік посилення. 3. Заснований перелік заборонених книг, за їх читання відлучали від церкви. 4. Хома Аквінський був проголошений Тридентським собором 1545-1563 рр., головним учителем церкви у справі боротьби з Реформацією. 5. На базі вчень Хоми Аквінського починається друга хвиля схоластики (відірвані від реальності вчення) і ведеться підготовка єзуїтами підручника "полегшеної" схоластичної філософії.

Головним знаряддям католицької реакції стало "Суспільство Ісуса", засноване іспанським дворянином Ігнатієм Лойолой, що швидко перетворилося на чернечий орден єзуїтів - "бойовий загін войовничої церкви". У 1540 р. був затверджений папською буллою "Статут ордена". Єзуїти не йшли від мирського життя, залишалися в суспільстві, зміцнювали авторитет католицизму і поширювали його. Для завоювання розумом людей єзуїти опановували освіту і науку, ставши "орденом учених". З цією метою вони створили мережу своїх шкіл.

Основне правило Статуту ордена єзуїтів вимагало виконувати ряд розпоряджень: 1. Особлива обітниця слухняності. 2. Повне самозречення. 3. Рішуча відмова від власної волі. 4. Безумовна і повна покора керівникам ордена. Підлеглий повинен був дивитися на старшого як на самого Христа.

Єзуїти проникали в оточення монархів, схиляли їх до боротьби з протестантством. Усували небажаних правителів, організовували і виправдовували замахи на небажаних церкві королів. За вбивство монархів єзуїти викликали таке величезне обурення народу, що їхній орден часом заборонявся Ватиканом.