6.Розвиток драми і театру в останню третину 19 століття. Творчість г. Ібсена

У XIX ст. народився якісно новий драматичний театр. Вільна конкуренція буржуазного суспільства покликала до життя численні приватні театри, столичні і провінційні, які орієнтувалися на масового глядача. Такими були паризькі «театри бульварів», «малі» театри Великого Лондона.

З утвердженням романтизму в репертуарі театрів сталися корінні зміни. П'єси Віктора Гюґо, Александр Дюма, Проспера Меріме у Франції, Л. Тіка в Німеччині, Джорджа Байрона і Персі Біші Шеллі в Англії брали гору над традиційним репертуаром класицизму.

Романтичний театр надзвичайно збільшив силу впливу на глядача, в чому була величезна заслуга цілого покоління чудових акторів. Вони принесли на сцену вільну мову замість пануючої раніше мелодекламації, схвильований виразний жест замість статичних поз. У Франції блискуче виступали МаркДорваль, ФредерікЛеметр і Еліза Рашель. Вражаючою життєвістю і реалізмом відзначалася гра легендарної Сари Бернар.

Однак поступово головною фігурою в театрі стає не актор, навіть найгеніальніший, а режисер, який створював художньо цілісні твори на сцені. Він повинен був не тільки відпрацьовувати мізансцени з акторами, але й співпрацювати з музикантами і художниками-оформлювачами. Театр все більше стає синтетичним видом мистецтва.

Що ж до зачинателя сучасного нам «режисерського» театру, то ним вважаєтьсяАнтуанАнре, якийстворив у Парижі в 1887 «Вільний театр» — власне студійний, напівзакритий, відвідувати який могли лише особи, які купили абонементи на весь сезон. Це дозволяло режисеру обійти цензуру і відкривало більше можливостей для вибору п'єс для театрального репертуару. Він боровся за правдивий показ на сцені сучасного життя.

Творчість Г. Ібсена

Життя Генріка Ібсена

20 березня 1828 р. - народився у невеликому норвезькому місті Шиєні в купецькій сім'ї. 1837 р. - банкрутство батька майбутнього письменника. 1843 р. - Генрік Ібсен переїжджає до містечка Ґримстад, працює учнем аптекаря.  1850 р. - переїжджає до Християнії. 1851 р. - бере участь у створенні нового суспільно-політичного журналу "Андрімнер" 1852 р. - стає штатним драматургом у першому норвезькому театрі в Берґені. 1857-1862 рр. - обіймає посаду керівника "Норвезького театру" в Християнії. 1858 р. - одружується з СюзанноюДоеТуресен, дочкою берґенського священика. 1864 р. - отримує письменницьку пенсію. 1864-1891 рр. - живе у Римі, Трієсті, Дрездені, Мюнхені, часто буває в Берліні.  1891 р. - повертається до Норвегії.  23 травня 1906 р. - смерть унаслідок інсульту.

Творчість Генріка Ібсена

1849 - написання першої п'єси "Катіліна" 1850 р. - "Християнія-Театр" ставить другу п'єсу Генріка Ібсена - "Богатирський курган" 1851 р. - написання сатиричної пародійної п'єси "Норма, або Кохання політика" 1862-1863 рр. - написання п'єс "Комедія кохання" та "Боротьба за престол" 1865 р. - написання драматичної поеми "Бранд" 1866 р. - п'єса "Пер Ґюнт" 1877 р. - п'єса "Стовпи суспільства" 19 вересня 1878 р. - написання "Нотаток до сучасної трагедії" 1879 р. - п'єса "Ляльковий дім"  1881 р. - п'єса "Привиди" 1882 р. - п'єса "Ворог народу" 1884 р. - п'єса "Дика качка" 1886 р. - п'єса "Росмерсхольм" 1888 р. - п'єса "Жінка моря" 1890 р. - п'єса "ҐеддаҐаблер" 1892 р. - п'єса "Будівничий Сольнес" 1894 р. - п'єса "Маленький Ейольф" 1896 р. - п'єса "ЙунҐабріельБоркман" 1899 р. - п'єса "Коли ми, мертві, прокидаємося..."

Перші його п’єси написані в національно-романтичному дусі. Головною темою була боротьба Норвегії за незалежність і уславлення її героїчного минулого. Там діяли героїчні особистості, зображувались сильні пристрасті і незвичайні колізії. («Кабіліна», «Іванова ніч», «Боротьба за престол», «Фру Інгер із Естрота» та ін.). Та згодом Ібсен відходить від давніх героїчних оповідей і далекого минулого Норвегії, він звертається в більшості своїх п’єс до сучасності, її проблем, її характерів. Так з’являються драми «Бранд», «Пер Гюнт», «Спілка молоді», «Ляльковий дім», «Привиди», «Ворог народу» та ін. Деякі з цих творів («Бранд» і «Пер Гюнт») ще не є реалістичними, вони ніби завершують романтичний період творчості Ібсена і передують новому — реалістичному. В них піднімається питання про покликання людини, про її призначення на землі, про відповідальність перед людьми. У «Бранді» ми бачимо романтично незвичайну фігуру головного героя, колоритні другорядні образи, похмурі пейзажі; «Пер Гюнт» тісно зв’язаний з народною творчісю, зі світом казки; обидві п’єси насичені символікою. Все це і ріднить їх з романтизмом. Проте, вже тут дається ряд реалістичних сцен і узагальнень, сатирично зображується чиновництво, духовенство, панівні класи. Це зближує ці п’єси з реалізмом. Саме ці два твори зробили ім’я Ібсена всесвітньовідомим.

Найбільшою популярністю серед реалістичних п’єс користувалася і користується по сьогодні соціально-психологічна драма «Ляльковий дім» («Нора»). Як відомо, характерною рисою ібсенівських драм є те, що вони подають ніби останній етап життєвої драми, її розв’язку. Найважливіші події винесені в минуле, в передісторію п’єси. Всі головні герої Ібсена зберігають якусь заповітну таємницю, і вона поступово відкривається глядачам («Стовпи суспільства», «Росмерсхольм» та ін.). Таким чином, вся п’єса перетворюсться на картину розплати за те, що було скоєно героєм чи героїнею колись давно, будь це злочин чи звичайна помилка.Саме так будується «Ляльковий дім». У цій п’єсі норвезький драматург з проникливим психологізмом показує духовний бунт жінки, її протест проти брехливої моралі суспільства (до речі, ця проблема ще раз була піднята Ібсеном у п’єсі «Привиди»).

В пізніх драмах автора («Дика качка», «Росмерсхольм», «Жінка з моря», «ГеддаГаблер», «Будівник Сольнес», «Маленький Ейольф» та ін.) поглиблюється психологізм, набуваючи іноді дещо витонченого характеру, та гуманізм, активне співчуггя людям. В той же час для цих п’єс характерний деякий відхід від реалізму: слабшає соціальне звучання, п’єси набувають камерного характеру, вишуканості. Дуже часто це хворі, надломлені люди. Улюбленою темою Ібсена стає — трагедія старості чи згасання таланту. Пояснюється тяга Ібсена до символіки, до того ж його символи все частіше втрачають реалістичний зміст і все більше стають схожими на символи в символістській літературі- невичерпні, не розгадані до кінця. Фінали п’єс стають занадто алегоричними: горді, одинокі герої, що прагнуть морального і творчого відродження, гинуть на високих вершинах, далеко від юрби. Проте навіть при всьому індивідуалізмі позитивних героїв Ібсена, це завжди високоморальні особистості, що прагнуть добра.