5) Символізм в західноєвропейських літературах кінця хіх ст

Символізм – це перший літературно-художній напрям європейського модернізму, що виник в останню третину ХІХ ст. у Франції у зв’язку із кризою позитивістської художньої ідеології натуралізму і стверджував індивідуальність та свободу творчих пошуків. Тобто виникнення символізму було обумовлене не так суспільними змінами, як прагненням до оновлення естетики літературної творчості.

Символізм був пов’язаний із сучасними йому ідеалістичними філософськими течіями, основу яких складало уявлення про два світи (двосвіття) – світ повлякденної реальності та трансцендетний світ істинних цінностей. Тому основу символізму складає пошук вищої реальності, що знаходиться за межами чуттєвого сприйняття.

Символісти вважали, що сутність світу не можу бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, що розкривається через натяк, осяяння. Інтуїція ототожнювалася з містичним прозрінням, бо за її допомого поет пізнавав правду.

І тоді саме символ дозволяє прорватися крізь повсякденність до трансцендентної Краси. Тобто символ бере на себе роль посередника, який «своїми відповідностями поновлює ту єдність, що існувала споконвіку між різними рівнями всесвіту: індивідуальним світом, нацією, космосом». Таким чином, символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульований Шарлем Бодлером, якого вважали засновником теорії символізму.

Протиставляючи свої естетичні принципи і поетику реалізмові й натуралізмові, письменники-символісти вважали, що «символізм покликаний зробити мистецтво вільним» (К. Бальмонт), що «символічна поезія панує в літературі тому,що вона одухотворена ідеєю, яка підносить її над суєтою повсякденного життя» (С. Мерріль), а «єдиною метою літератури є не називати предмет, а натякнути на нього» (С. Малларме)

Саме так мистецтво натяку і створює символ, який «допомагає митцеві відшукати відповідності між явищами, між реальним і таємничим світами».

Цей дуалізм реального та ідеального – основа символічного світосприйняття.

В глибині усіх матеріальних речей, на думку символістів, криється таємниця, або Ідея, і символічна поезія, як стверджував Жан Мореас у своїй праці «Літературний маніфест. Символізм», прагне втілити цю ідею, надати їй почуттєво збагаченої форми». Саме Жан Мореас у статті «Символізм» (1886) і запропонував термін «символізм». На його думку, поет мав описувати не обєкт, а враження й почуття, що виникали у митця.

Символісти вважали, що головну роль у поезії відіграє символ і сприймати її треба в асоціативному плані, що мова мистецтва повинна не розповідати і описувати, а «звучати», що поезія – це «запис одкровень», які поетові далося пізнати, а мета поета – «відкривати безсмертні стани духу у смертних бажаннях, незнищенну надію – у наших марних амбіціях, божественну любов – у статевій пристрасті».

Отже, СИМВОЛ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ і потаємних або навіть містичних особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця.

Символи вважалися найдосконалішими утіленнями ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя.

Символ породжував численні асоціації, захоплював багатозначністю, глибинним прихованим змістом, який важко або навіть неможливо було зрозуміти.

Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови.

Шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, музикальність, багатозначність слів, абстрагованість образів тощо.

Започатквали символізм поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо, які становлять осносне ядро французького символізму. В межах символізму розвивається і творчість бульгійських письменників – поета Еміля Вергарна і драматурга Моріса Метерлінка, творчість ірландського письменника В. Б. Єйтса і німецького митця Райнера Марії Рільке, пізня творчість норвезького драматурга Генріка Ібсена; російський символізм зламу століть представляють Д. Мережковський, З. Гіппіус, К. Бальмонт, В. Брюсов, В. Іванов, О. Блок, А. Бєлий; серед українських письменників-символістів початку ХХ ст, можемо згадати О. Кобилянську, Г. Чупринку, М. Філянського, М. Рильського.