3.Натуралізм в літературі останньої третини XIX ст. Творчість е.Золя.

Натуралізм - назва течії а європейській літературі й миcтецтві ,що виникла в 70-х рр. XIX ст. й особливо широко розвинулась у 80-90-х рр.,коли він став найбільш впливовим напрямом. Зародився натуралізм у Франції. Натуралізм розвивався під впливом стрімкого розвитку соціологічних наук і фізіології. Характерним для натуралістів твердженням є те, література повинна стояти на рівні сучасної науки ,повинна бути перейнята науковістю. Натуралізм продовжує розвиток традицій реалізму,частково Бальзака.

Основна теоретична праця натуралізму - "Експериментальний роман" 1880 Е.Золя

Інші представники:Альфонс Доде, брати Гонкури.

Еміль Золя -один з найвидатніших франц.письменників другої пол XIX ст.

Він виступав не лише як письменник-романіст,а й як публіцист і критик.

Він співпрацював з газетами "Евенман","Фігаро". Золя був творцем натуралізму.

У працях "Експериментальний роман","Наші драматурги","Натуралізм в театрі" Золя розвинув естетичі принципи О.Конта й І.Тена,братів Гонкурів,висунув концепцію "експериментального роману".

Творча спадщина

Ранні твори - оповідання під назвою "Казки для Нінон" ;роман "Сповідь Клода"- описує важке,безпросвітне життя юнака.До певної міри цей роман э автобіографічним твором.

Підсумковим твором молодого Золя став роман "Тереза Ракен"-найяскравіший взірець "фізіологічного роману",роману-експерименту.Твір написаний під впливом братів Гонкурів.

Зріла творчість –‘’Ругон-Маккари.Природна і соціальна історія однієї сім"ї в період Другої імперії’’.- збірка з 20 романів. Цикл романів - дослідження на прикладі однієї родини проблем спадковості та середовища. Своєрідним прологом до всієї епопеї став роман "Кар"єра Ругонів",що має ще науковий підзаголовок "Походження". У ньому йдеть про походження сім"ї Ругон-Маккарів і про народження ІІ імперії.

Роман "Пастка" - драма родини Купо ,про її фізичну і моральну деградацію.

Одним із найкращих романів циклу "Ругон-Маккари" став роман "Жерміналь".

Романом "Доктор Паскаль" завершується цикл "Ругон-Маккарів".

У 90х рр Золя створив 2 цикли романів: "Три міста"- романи "Лурд","Рим", "Париж"і "Четвероєвангеліє",до якого ввійшли романи "Плодючість", "Праця", "Істина", "Справеливість".

Творчість Золя справила величезний вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Золя започаткував в літературі філософську концептуальність і публіцистичність.

4.Eстетизм в англійській літературі останньої третини xiXст. Творчість о. Вайлда

Естетизм - напрям у англійському мистецтві та літературі 1880-1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва Волтер Пейтер та угрупування поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва - Артур Саймонс, Обрі Бьордслі, Оскар Вайльд та інші, що об'єдналися навколо журналів "Жовта книга" і "Савой". їхнім ідеалом мистецтва стала творчість майстрів Середньовіччя і раннього Відродження. собливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.

Оскар Уайльд (1856-1900)- Орфей кінця XIX століття. Повне ім'я Оскар Фінгал О, Флаерті Уїлс - ірландський поет, драматург,письменник, есеїст. Народився у сім'ї окуліста Вільяма Уайльда і письменниці Джейн Франциско Елджі . Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі св. Магдалени.

1895 рік – пік слави і водночас падіння Уайльда. Десь з 1891 року його постійним супутником стов лорд Альфред Дуглас. Батько Альфреда , маркіз Квінсберрі , переслідував писменника , звинувачуючи його в розбещенні сина . Уайльд порушив проти маркіза кримінальну справу , але невдовзі сам постав перед судом і програв процес. Його було засуджено на два роки , оголошено банкрутом , позбавлено батьківських прав і віддано на глум натовпу.  1897 рік , коли Уайльд вийшов із вязниці , його зустріли ворожість і презирство англійського суспільства , і він виїхав до Франції. Там на короткий час до нього повернулося натхнення , і Уайльд написав чудову поему «Балада Редінгської вязниці» (1898 рік). Але , на жаль , більше нічого , окрім цього шедевра , він уже не створив. Щоправда , збереглося ще його листування , серед якого вирізняється так звана тюремна сповідь «De Profundis» , де письменник аналізує свої заплутані стосунки з Боззі (лордом Альфредом Дугласом). Помер Оскар Уайльд в Парижі 30 листопада 1900 року. 

У 1900 році Оскар Уайльд помер. Його поховали на бідному паризькому цвинтарі. У 1909 році завдяки клопотам друга письменника Роберта Росса прах Уайльда було урочисто перенесено на кладовище Пер-Лашез, а над могилою встановлено величний пам’ятник.

 ОСНОВНІ ТВОРИ: збірки казок "Щасливий принц" (1988), "Гранатовий будиночок" (1891), роман "Портрет Доріана Грея" (1891), збірка оповідань "Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання" (1891), книга критичних нарисів "Задуми", п'єси "Саломея" (1891), комедії "Віяло леді Віндермір (1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Ідеальний чоловік" (1894) і "Як важливо бути серйозним" (1895), поема "Балада Рединзької тюрми" (1898). 

Особливості естетизму письменника

• перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;

• підкреслює, що мистецтво не залежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних зв'язків;

• відводить найвище місце красі;

• стає переконаним, що мистецтво байдуже до морального і аморального: виховання добра не є його завданням;

• заперечує будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;

• митець - творець прекрасного;

• він не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безпечні істини;

• митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю;

• найвищим критерієм для твору мистецтва є досконалість його форм. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, - люди зіпсовані. Це вада;

• ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, - люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне - Красу.