22. Німецький реалістичний роман першої половини хх ст.

Німецька література почала розвиватися з часів Лессінга, якого вважали і засновником. Роз´єднаність у країні не дала змоги розвиватися культурі і літературі зокрема. У 1871 році давня мрія німецького народу нарешті здійснилася: країну об´єднали не внаслідок демократичного руху, а "залізом і кров´ю", угодою князів і королів, навколо найсильнішого із них - короля Пруссії.

На початку XX століття у Німеччині стрімко розвивалася промисловість. У 70-х роках у суспільному житті відбулися глибокі зміни. Замість дрібних, напівфеодальних держав, виросла Німецька імперія. Такий підйом суспільного життя наклав відбиток і на літературу. Розвивалися нові художні напрямки: критичний реалізм, натуралізм, експресіонізм.

Очолили боротьбу за демократичну та соціалістичну літературу встають пись-менники-антифашисти, які повернулися з еміграції: И. Бехер, Б. Брехт, А. Зегерс. Були і такі, що залишилися емігрантами на все життя (Е. М. Ремарк). Провідною темою в літературі стала антифашистська.

Інтелектуальна проза – прозові твори, у яких виявляється схильність персонажів, оповідача, ліричного героя до самоаналізу, до абстрактного мислення. Найтиповішими жанрами інтелектуальної прози є притчі, філософські романи.

Термін “інтелектуальний роман” був уперше запропонований Томасом Манном. Саме “інтелектуальний роман” став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX ст. – загострену потребу в інтерпретації життя, його осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в “розповіді”, втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не лише німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Дебліном, а й австрійцями Р. Музілем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями В. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але біля його витоків стояв Т. Манн.

Багатошаровість, багатоскладовіть, присутність у єдиному художньому цілому далеко віддалених один від одного шарів дійсності стало одним із найпоширеніших принципів у побудові романів XX ст. Романісти членують дійсність. Вони поділяють її на життя в долині й на Чарівній горі (Т. Манн), на море життєве й сувору самотність республіки Касталії (Г. Гессе). Виділяють життя біологічне, інстинктивне і життя духу (німецький “інтелектуальний роман”). Створюють провінцію Йокнапатофу (Фолкнер), що й стає другим всесвітом, що представлений за сучасність.

Німецький “інтелектуальний роман” можна було б назвати філософським, маючи на увазі його очевидний зв'язок із традиційним для німецької літератури, починаючи з її класики, філософствуванням у художній творчості. Німецька література завжди прагнула зрозуміти світобудову. Міцною опорою для цього був “Фауст” Ґете.

Сам тип інтелектуалізму або філософствування був тут особливого роду. У німецькому “інтелектуальному романі”, у трьох найбільших його представників – Томаса Манна, Германа Гессе, Альфреда Дебліна – помітне прагнення виходити із закінченої, замкненої концепції світобудови, продуманої концепції космічного устрою, законам якого підпорядковується й людське існування.

Без усякої незручності, не боячись виснажити терпіння читача, Т. Манн уводить у свої романи найдокладніші виклади поглядів сучасної науки, розтягуючи ці науково-ліричні відступи на десятки сторінок і облаштовуючи їх спеціальною термінологією із найрізноманітніших галузей знання. Навіть у грайливих “Визнаннях авантюриста Фелікса Круля” не обійшлося без докладної лекції про розвиток життя на землі. Не одразу стає ясним, навіщо властиво потрібні були письменникові ці рясні й не пов’язані з дією екскурси в науку. Сюжет ледве рухається, і, тільки прочитавши сотню сторінок, читач зустрічається із учинками й подіями, що нагадують ті, які звикли бачити у романах. Найпростіші, щоденні явища розгортаються в щось складне, невтомна думка митця втягує в оповідь усе нові зв'язки й асоціації, що гранично ущільнюють і обважнюють текст. У своїх промовах персонажі не завжди залишаються вірними своєму характеру: недалекому німецькому офіцерові письменник передоручає викінчено-витончену фразу про здатність музики так розчленовувати час, щоби слухачі почували насолоду від самого його протікання, – митець явно вписав свої слова в міркування прямодушного персонажа.

Величезне значення у творах Томаса Манна має ідея “середини” – ідея творчого посередництва людини як центру світобудови між сферою “духу” і сферою органічного, інстинктивного, ірраціонального, нужденних у взаємному обмеженні, але й у заплідненні один одним. Ця ідея, як і контрастне бачення життя, завжди розпадається під пером письменника на протилежні начала: дух – життя, хвороба – здоров'я, хаос – порядок і т.д., – не довільна конструкція. Подібне ж біполярне сприйняття дійсності характерне й для інших представників “інтелектуального роману” у Німеччині (у Г. Гессе це ті ж дух – життя, але й минуще – вічність, молодість – старість), і для німецької класики (Фауст і Мефістофель у трагедії Ґете).

Томас Манн (1875–1955)

Перший період творчості письменника (1890 – початок ХХ ст.) завершується створенням роману “Будденброки” (1901), в якому виразно виступають автобіографічні тенденції. Слід звернути увагу на особливе ставлення Томаса Манна до Будденброків як представників старого аристократичного німецького бюргерства й охоронців національного культурного багатства. У романі створена реалістична концепція німецького суспільства від першої половини Х1Х ст. і до початку ХХ ст.

На прикладі представників чотирьох поколінь Будденброків показаний занепад і виродження бюргерства і всієї буржуазної цивілізації. Звертають на себе увагу суперечності Т.Манна у трактуванні причин загибелі сім’ї: перебільшення дії біологічних факторів, недооцінка соціально–економічних причин, що викликали кризу всього буржуазного укладу Німеччини.

Творчий метод Т.Манна по–своєму продовжив традицію Г.Шторма і Т.Фонтане. Для правильного розуміння особливостей світогляду письменника необхідно враховувати вплив на нього ідей Ф.Ніцше, який критикував буржуазну дійсність з позицій аристократії.

Томас Манн – неперевершений майстер новели (“Трістан” (1903), “Тоніо Крегер” (1903), “Смерть у Венеції” (1913), “Маріо і чарівник” (1930) та ін.). Він поглибив її жанрові можливості, збагатив її композиційно та стилістично.

Генріх Манн (1871–1950)

У ранній новелістиці письменника вже помітне тяжіння до гротеску й згущення сатиричних барв, які виявляються також і в першому романі “Земля обітована” (1900). Трилогія “Богині” (1902–1903) дає можливість визначити творчі індивідуальності письменника, тяжіння до піднесеного й романтичного мистецтва.

Реалістичне начало домінує в романі “Вчитель Гнус” (1905), який розпочинає другий етап творчості Г.Манна. У романі подається сміливе художнє узагальнення явищ німецької дійсності Х1Х ст.; він вільний від натуралістичних тенденцій, характерних для ранніх творів письменника. Образ вчителя Гнуса – шедевр сатиричного узагальнення. Антибуржуазна спрямованість роману привернула до нього увагу широкого читача. “Вчитель Гнус” сконцентрував індивідуальні особливості мистецтва Г.Манна: розвинута техніка гротеску в побудові образів і побутових сценах, напружений стиль оповіді, тяжіння до короткої фрази, психологізм у зображенні внутрішнього світу героя.

Роман “Вірнопідданий” (1914) – найвидатніше досягнення реалізму Г.Манна початку ХХ ст. У ньому зображений типовий німецький буржуа кінця Х1Х ст. Дідеріх Геслінг, який намагається зайняти командні пости в житті. Будучи рабом за натурою, “вірнопідданим”, він мріє наказувати, оскільки в ньому уживаються боягуз, тиран і негідник. У своєму рідному місті Нецигу він запекло пропагує ідеї кайзера Вільгельма ІІ. У фінальній сцені зображений сумнівний тріумф Дідеріха: націоналісти зібрали все місто на відкриття пам’ятника кайзеру. Під час церемонії починається небувалої сили гроза, яка віщує близьку загибель тих, кому належить влада в Німеччині.

“Вірнопідданий” – це перша частина трилогії “Імперія”, друга частина якої – “Бідні” (1917) – трактує проблему конфлікту праці та капіталу. Трагічний фінал роману – поразка робітників і компроміс їх ватажків – засвідчують утвердження Г.Манна у реалістичному погляді на суспільно–політичні проблеми свого часу.